Будь-яка спроба українців вшанувати когось із своїх героїв неминуче веде до скандалу чи то з боку росіян, чи з боку поляків, чи з боку євреїв. Немає значення, бо сусіди пильно стежать за нашою моральністю і не дадуть насипати собі солі під хвіст.
Сусіди краще за нас знають, якими насправді були наші герої. А що герої ніколи не бувають рівними як лінійка, правильними як Лєнін, то завше знайдеться до чого вчепитися.
Коли зводили пам’ятник королю Данилу, росіяни дуже розхвилювалися і з усіх боків атакували фальшивками про те, що жодного короля в українців не було. Який король, якщо його не було в росіян?
Пам'ятники героям УПА, Степанові Бандері чи Романові Шухевичу – викликають такі самі емоції. І це при тім, що сусіди й самі часто ставлять пам’ятники неоднозначним героям, до яких теж можна мати претензії.
Тому реакція Путіна на появу пам’ятника Симону Петлюрі у Вінниці не здивувала. Думаю незабаром вигулькне і якась провокація щодо нього.
Але дивує, коли сайт "Оглядач" раптом публікує опус Дмітрія Співака. Цей "политик и общественный деятель" розродився гнівною філіппікою під назвою: "Памятник Петлюре – это нравственный тупик и гуманитарная пропасть".
Тобто пам’ятники чи іконки антисеміту Нікалаю Втарому – нормально, а от Петлюрі, який в антисемітизмі помічений не був, це жах і страхіття.
"Если бы я жил в Виннице, я бы, наверное, стал сепаратистом и возненавидел город, в котором власть устанавливает памятник Симону Петлюре и крестится ему, – волає бідолаха, – Я бы, наверное, захотел отделиться, убежать, уехать".
А причина його полум'яного гніву та, що "Петлюра, который организовывал еврейские погромы и резню, – бандит и убийца. И мне все равно, под какими лозунгами он это совершал. Если он является символом борьбы за независимую Украину, то это значит, что мы живём в разных Украинах".
Святі слова. Ми справді живемо в різних Українах. Бо тов. Співак живе у вигаданій російськими пропагандистами Україні, а не в реальній.
Співаку відомо про якісь "злодеяния" Петлюри, про які ми нічого не знаємо. Здавалося б, от і випала нагода нас нарешті просвітити. Аж ні – жодної просвіти, лише пусті ярлики.
Дивно, що я не можу пригадати, а ні тих "ножів", ані "крові".
"Памятник Петлюре – это социальный и нравственный вызов не только всему еврейскому сообществу. Это вызов всему цивилизованному миру".
Ну, гаразд, зупинимося з цитатами, бо там жодного фактажу ми так і не діждалися, самі лайки.
Про непричетність Симона Петлюри до єврейських погромів написано цілі монографії, наведені документи, доведено, що антисеміта з нього спеціально зробило ОГПУ Дзержинського, щоб дискредитувати український національно-визвольний рух (а Франція вирішила його коштом відбілитися від ганьби справи Дрейфуса) — але брехунам вони без потреби. Їм йдеться лише про одне – оббрехати Україну перед європейською спільнотою, лякати ультраправими і роздувати міф про хунту.
При цьому вони не волають про те, як у багатьох європейських країнах ультраправі мають у владі від 10 до 20 й більше відсотків. У Німеччині – 13% ультраправих, в Польщі і в Угорщині праві сформували більшість, що все більше радикалізується. Схожа ситуація в Австрії та Чехії.
Але їм муляє око Україна, де ультраправі потрапили до парламенту в жалюгідній кількості. Зате скільки було крику з вуст кремлівських майнезінґерів на зразок Андреаса Умланда, Таріка Амара і т. д.
Оббріхувачі Головного отамана не пишуть про чорну сотню, натхненниками якої були В. Шульгін, А. Савенко та інші. Це ж вони підбурювали населення до єврейських погромів. Згадаймо гасло чорної сотні: "Бей жідов — спасай Рассію!". Не Україну! А таки Росію. Не пишуть про тисячі дезертирів, які, тікаючи з фронту, громили єврейські крамниці і склади товарів, не пишуть про антисемітизм в низовому середовищі більшовиків.
"Темні сили, що за старих порядків смоктали нашу кров, не сплять... Вони кажуть нам, браття, на Великдень узяти хреста й з хрестом у руках чинити грабіж та розбій іменем Христа, який велів усіх людей любити. Вони кличуть проливати кров таких як ми людей, наших братів. Підшиваючись під дорогу нам волю, вони підбехтують вас на сусідів — закликають до погромів". І далі: "проголошуємо, що народам великоруському, єврейському, польському й іншим на Україні представляємо національно-персональну автономію".
Тоді представник "Бунду" заявив: "Коли ми бачимо, що освободжений український нарід дає нашому народові свободу, то ми беремо на себе частину відповідальности за цей акт і від усього серця підписуємось під Універсалом".
В Раді 20 січня 1918 р. був одноголосно схвалений закон про національно-особисту автономію національним меншинам в Україні. Генеральний секретар жидівських справ М. Зильберфарб заявив: "Прийнятий нами закон можна рівняти тільки з актами великої французької революції. Тоді проголошено права людини, сьогодні проклямовано права націй". Представник "Бунду" Рафес окреслив цей закон як "найбільшої ваги акт, якого ще не знає ні одна держава в Европі". Провідник сіоністів М. Сиркін писав: "Стара мрія здійснюється". Вперше в історії людства український уряд 15 червня 1917 р. встановив окреме жидівське міністерство.
А треба сказати, що С. Петлюра був серед творців цих законів. І він був також серед тих, хто голосували за те, аби дати євреям аж 50 місць у Центральній Раді, а це становило 30% усього її складу. При тому, що євреї становили тільки 10% усього населення країни.
Разом з тим Центральна Рада не мала своєї збройної сили, якою могла б спинити погроми. Зате мав її Тимчасовий уряд, однак йому ті погроми не надто заважали.
Можна навести чимало урядових документів, які засуджують погроми. Зокрема секретар національних меншин Олександр Шульгин підписав таку відозву: "Якщо ми припустимо розвинутися національній ворожнечі і єврейським погромам, ми тим самим відштовхнемо від себе цілий нарід. Ми цим наложимо темну пляму на наше сумління, і цілий світ стане нас вважати народом, що не вартий свободи".
Володимир Винниченко, секретар внутрішніх справ: "Особи, що провадитимуть погромну агітацію, повинні бути затримані і допроваджені до розпорядимости судової влади".
Симон Петлюра, генеральний секретар військових справ, 16 листопада 1917 року: "Всі, як один, станьте навкруг Центральної Ради та її Генерального Секретаріяту. Не допускайте погромів та безпорядків, бо як ви їх допустите, ви ганьбою покриєте славне ім'я українського війська. Ніякі погроми не повинні бути допущені на нашій землі. Я вже викликав українські полки і дивізії, щоб охоронити порядок на Україні. Одночасно я українізую ріжні частини її тилу: запасні полки піхоти й кінноти, гарматні дружини, саперів і інші батальйони, з метою мати по можливості більше своїх частин. Війська будуть розміщені по цілій Україні, по всіх залізничних лініях і шляхах, аби скінчити з безладом і погромами".
М. Зильберфарб, генеральний секретар жидівських справ при уряді Української Народньої Республіки, у своїй відозві звернув увагу на те, хто саме став натхненником погромів і чия це насправді "культурна" спадщина: "Громадяни-евреї! За останній час над багатьма єврейськими містами й містечками пронісся дикий гураган, що лишив по собі сліди жахливих руйнацій. Може здаватися, що повертаються старі часи, коли над нашими головами висів меч Миколая, коли ми всі, наше життя й майно, могло дійсно ставати безкарно здобиччю всякого i кожного.
Не треба одначе забувати, що ціла Росія переживав тепер тяжкі часи, що в житті всіх народів настала велика метушня, яка сполучається з нещастями й спустошеннями... У дійсности одначе небезпека погромів має в українських губерніях менше основ, ніж де б то не було. У всіх губерніях України вся влада перейшла до Центральної Ради з її власною виконною владою, у вигляді Генерального Секретаріату. І якщо по всій решті областей Росії нема в сучасний мент твердої державної влади, і в багатьох місцях проливається не мало крови, то на Україні влада тверда й міцна. А ця влада прагне тут усіма силами гарантувати й забезпечити порядок і спокій для всіх народностей, що населяють Україну. Генеральний Секретаріат твердо рішив не допускати на території України ніяких безчинств і безпорядків. І ним ужиті всі заходи для того, щоб на Україні не було місця єврейським погромам. Коли ж вони дебудь виникнуть, то в основі будуть ліквідовані.
Громадяни-євреї, ви не повинні забувати, що в складі Українського Генерального Секретаріату є також Єврейський Секретаріят, до компетенції якого належать всі єврейські справи. І єврейський секретар чуває на сторожі всіх інтересів єврейського населення України.
Генеральний Секретаріят видав наказ до місцевих влад цілої України ні в якому випадку не допустити погромів. І коли ви упевнитесь, що явно готується єврейський погром, звертайтеся до місцевої влади і вимагайте ужиття належних заходів. У потрібних випадках повідомляйте про це також мене, генерального секретаря по єврейських справах. У останньому випадку Генеральний Секретаріят уже поклопочеться, щоб погром був припинений, або щоб він у самаму зародку був зліквідований. Листопад 1917".
Оскільки серед євреїв було чимало заможних людей, то більшовики це використали для того, щоб Петлюру показати перед пролетаріатом як "оборонця капіталістів". А пізніше вся більшовицька пропаганда зосередилася на тому, аби зняти з нього ореол героя та щоб спихнути свої гріхи на українців.
І це триває досі. З українців роблять антисемітів усі, кому не ліньки, навіть німці. Бо ж так приємно розділити свої злочини ще з кимось, навіть якщо він до цих злочинів не причетний.
Ю.Винничук, Обозреватель
