Хоч би якою важкою була хвороба правителя Чечні Рамзана Кадирова, що про неї так багато говорять нині в Росії, він чіпко тримається за владу й не збирається йти у відставку.
Та оскільки його здоров’я «не залишає надії на одужання», глава республіки, його оточення, адміністрація російського президента готуються до «обставин непереборної сили», прораховують варіанти й продумують «план Б» на посткадировський період. Адже на кону — не лише життя родини Кадирова та його оточення, а й стабільність на Північному Кавказі, пише Дзеркало тижня.
«Чечня — це підкорений регіон», — зазначив у інтерв’ю Радіо Свобода правозахисник Муса Ломаєв. Контроль над республікою Кадиров підтримує, використовуючи дотації з федерального бюджету та репресії, придушуючи релігійну та світську опозицію, насаджуючи закони шаріату та норми поведінки, властиві патріархальному чеченському суспільству. В Чечні й Росії кадировський режим асоціюється зі страхом, жорстокістю, беззаконням: реалії республіки — викрадення, катування, зґвалтування, позасудові вбивства.
Усі зусилля Кадирова спрямовані на утримання влади, зміцнення позицій власної родини та просування інтересів свого клану. Чечня сьогодні — фактично феодальна вотчина Кадирова. Він має власну армію та підконтрольні особисто йому служби безпеки. Він і близькі до нього люди контролюють усю систему управління в Чечні: за даними інтернет-видання «Кавказский узел», зі 158 великих чиновників у Чечні 30% є родичами Кадирова, 23% — односельцями, ще 12% — друзями чеченського лідера та їхніми родичами. «Усі виконують функції менеджерів у «кадировській фірмі», — пише «Кавказский узел».
Останніми роками діти Кадирова в Чечні роблять запаморочливу кар’єру в системі держуправління. Так, старша донька Айшат є віцепрем’єркою чеченського уряду. Донька Хадіжат — першою заступницею керівника адміністрації глави Чечні із соціальних питань. Старший син Ахмат, а йому лише 18 років, — міністром фізичної культури та спорту. 16-річний (!) Адам — начальником відділу забезпечення безпеки глави Чечні та куратором Російського університету спецназу імені В.Путіна.
У самій Росії бояться промовити зайве слово про Кадирова та ситуацію з правами людини в республіці. Самі ж кадировці всередині країни відіграють роль опричнини, змушуючи росіян публічно вибачатись, а на фронті — загороджувальних загонів, розстрілюючи російських відмовників. І хоча формально на території Чеченської Республіки діють федеральні закони та федеральна влада, реально все вирішує слово Кадирова.
Це стало можливим завдяки тому, що Рамзан Кадиров сформував особливі зв’язки з центром, що ґрунтуються на його особистих відносинах із Владіміром Путіним. Це розв’язує руки главі Чечні не лише в проведенні репресивної політики всередині республіки, а й у відносинах із федералами, які мають на нього зуба ще з часів другої чеченської війни. А в разі конфлікту чеченської влади з федеральною Путін найчастіше стає на бік лідера північнокавказької республіки.
Вбивства, терор, феодальні порядки, порушення федеральних законів — для Кремля це невелика плата за умиротворення республіки, в якій практично немає протестного потенціалу та озброєного підпілля. Адже покірна Чечня є запорукою лояльності всього Північного Кавказу, для якого характерні високий рівень безробіття та відсутність соціальних ліфтів, етнічні й кланові суперечності, злочинність і корупція, переслідування інакодумців і вакуум правосуддя.
Тому в Грозному та Москві побоюються, що смерть Кадирова може спричинити дестабілізацію в Чечні та призвести до вибуху в регіоні.
З огляду на те, скільки крові пролив Кадиров і його близькі, «кровників» у них вистачає. Більш ніж імовірно, що в посткадировський період можуть розпочатися не лише жорсткі внутрішньоелітні розбірки, а й масштабний внутрішній конфлікт, коли чеченці мститимуться за смерть рідних. Цього кривавого сценарію в Москві та Грозному прагнуть уникнути й намагаються створити запобіжники, здатні як не допустити «зам’ятні», так і убезпечити родину Кадирова та людей із його оточення.
Судячи з останніх кадрових змін, чеченське та російське керівництво вже почало реалізовувати «план Б». І не лише готуючи для родини Кадирова місце в Саудівській Аравії та ОАЕ.
Так, колишнього главу парламенту Магомеда Даудова призначено главою уряду республіки. Попередника Даудова Мусліма Хучієва — помічником прем’єр-міністра Росії Міхаїла Мішустіна. Посаду глави парламенту тепер обіймає Шаїд Жамалдаєв, який раніше був заступником спікера чеченського парламенту. А екскомандира «Ахмату» Апті Алаудінова призначено на посаду заступника начальника Головного управління з військово-політичної роботи Міноборони РФ. (Нагадаю, що бійців «Ахмату» звинувачують у численних воєнних злочинах, скоєних в Україні.)
Власне, саме Алаудінова називають одним із претендентів на посаду глави республіки в посткадировській Чечні. Принаймні «Новая газета. Европа» стверджує, що на його кандидатурі зупинилися в АП. На думку головного редактора цього російського видання Кіріла Мартинова, призначення Алаудінова може означати, що Кремль вирішив покласти край особливому становищу Чечні: згорнути частину елементів правління Кадирова та зробити північнокавказьку республіку пересічним регіоном РФ.
Тим часом є ще один претендент — Магомед Даудов. Російські експерти зазначають: «Його називають «псом на ланцюгу» режиму, але відомий він не лише своєю жорстокістю, а й ефективністю… Водночас ставлення Кадирова до Даудова можна назвати радше «споживацьким». Телеграм-канал BRIEF припускає, що Даудов фактично стане регентом у разі смерті Кадирова: «Він очолюватиме Чечню до конституційного повноліття Ахмата Кадирова й має забезпечити плавний перехід».
І Даудов, і Алаудінов зарекомендували себе як віддані виконавці волі Кадирова. Обоє брали участь у незаконних затриманнях, катуваннях, позасудових стратах. У розслідуванні видання «Новая газета. Европа» стверджується: якщо Кадирову треба когось покарати у східній частині Чечні, то «це доручають Даудову, якщо в західній — це територія Апті». Загалом по Росії — депутату Держдуми Адаму Делімханову. До речі, Делімханова теж не варто списувати з рахунків: він має чималий вплив у Чечні, володіючи фінансовими та силовими ресурсами.
Втім, невідомо, наскільки вони дотримають слова, даного Кадирову.
Можливо, сам Кадиров і хотів би бачити в ролі наступників своїх синів — Ахмата й Адама. Однак їхній вік, відсутність політичного досвіду та підтримки в силових структурах роблять плани глави Чечні нереалістичними. Водночас, як зазначає Муса Ломаєв, «ці діти зросли в акваріумних умовах, де їм завжди все підносили, за них усе робили. Ці діти не пристосовані до реального життя». Принаймні найближчими роками в «принців» немає перспектив очолити республіку.
Не виключено, що на політичний Олімп у Чечні зійде й невідомий наразі претендент. Адже ключову роль у виборі наступника глави північнокавказької республіки відіграватиме не Кадиров чи його оточення, а сам лише Путін, головна мета якого — зберегти внутрішньоелітний баланс у Чечні та стабільність у регіоні.
