Українці, яких росіяни взяли у полон ще до повномасштабного вторгнення, зараз дивуються звичним для інших речам.
Історія донецького лікарня Ігоря Назаренка, якого російські бойовики взяли у полон через його проукраїнську позицію — у сюжеті ТСН.
Ігор Назаренко — лікар-хірург з Донецька. В полоні пробув майже 8 років. Звільнили його трохи більше місяця тому. І на питання, де б він хотів зустрітись з ТСН, Ігор запропонував зоопарк.
У столичному зоопарку колишньому бранцю кремля та його сестрі Ірині організували екскурсію. Емоції після довгого полону у Ігоря викликають навіть дрібниці. Дивує його, як сам розповідає, нині майже все — і безліч видів кави в кав’ярнях, і можливість розплачуватись смартфоном.
«Ну, здивувало те, що прогрес. Я відчуваю себе зовсім відсталою людиною. Вісім років майже випало з життя. Дивує все, і техніка, і в медицині, і сучасні технології, і все сучасне», — каже Ігор Назаренко, звільнений з полону.
У полон Ігор Назаренко потрапив в жовтні 2017 року. Бойовики так званої «ДНР» приїхали до нього на роботу і взяли просто на порозі лікарні. Його звинуватили в шпіонажі на користь України, він навіть не намагався заперечувати.
«Робив знімки з воєнних білетів сепаратистів. Перша фраза мого обвинувачуюго документу звучить так: Назаренко Ігор Федорович такого-то року народження, українець, громадянин України, зайняв проукраїнську позицію», — каже він.
У 2019 році його засудили на 11 років суворого режиму і відправили в макіївську колонію під Донецьком.
«Ми зовсім не мали людського відношення сидячи там. Ми були німцями, зеками, але не людьми», — каже він.
Триматися в полоні, каже Ігор, йому допомагало насамперед розуміння що в Україні на нього чекають. А він це точно знав, бо до повномасштабного вторгнення, конвоїри в тюрмі дозволяли бранцям дивитись українські телеканали. І одного разу він побачив сюжет ТСН про себе.
Від початку повномасштабного вторгнення новин з України не стало. Залишалося тільки чекати і вірити. А далі — довгоочікуваний обмін.
«Плакав, дуже плакав. Я нічого не зміг вимовити. І сестра, волонтери допомогли з’єднатися. Я нічого не міг казати, тільки якісь незв’язні фрази і тільки емоції», — каже медик.
