Відома психологиня пояснила вчителям та батькам, чому не можна змушувати школярів сидіти нерухомо та як зробити щоденний ритуал усвідомленим
Щоранку о 9:00 Україна вшановує загиблих у війні проти Росії хвилиною мовчання, для дітей цей момент настає переважно під час шкільних занять. І вчителі часом стикаються з небажанням деяких учнів брати участь у цьому ритуалі. Що їм робити в такій ситуації та як домовитися з дитиною, вирішила пояснити психологиня Світлана Ройз.
Свої рекомендації педагогам, а також і батькам вона дала для Всеукраїнської програми ментального здоров'я "Ти як?" Їх опублікували на соціальних платформах програми у вигляді карток. Ройз рекомендує не змушувати дитину бездоганно дотримуватися ритуалу, а натомість пояснити їй його сенс і запропонувати комфортний спосіб долучитися.
Одна з головних проблем полягає в тому, що дітям не завжди зрозуміло, навіщо потрібна ця традиція і чому дорослі надають їй такого значення. Тому батькам і вчителям варто не просто вимагати дотримання хвилини мовчання, а пояснювати її сенс з урахуванням віку дитини, її емоційного стану та життєвого досвіду. У школі особливо важливо враховувати, чи є серед дітей ті, хто втратив когось із рідних на війні або у кого хтось близький зараз захищає Україну від окупантів.
Пояснюючи сенс цього ритуалу, можна сказати дитині, що щоранку о дев'ятій ми на хвилину зупиняємося, щоб згадати людей, чиї життя забрала війна. Так ми показуємо, що пам'ятаємо про них і цінуємо кожне життя. У цей час можна подумки подякувати тим, хто нас захищав, згадати когось конкретного або просто побути в тиші зі своїми думками – вибір за кожним особисто.
Також Ройз радить звернути увагу дитини на те, що в цей момент до хвилини мовчання долучаються люди в різних містах і селах України. Хоча вони перебувають далеко одне від одного, їх об'єднує спільне прагнення зберегти пам'ять про загиблих.
Водночас, за словами психологині, не потрібно наполягати на якомусь одному способі вшанувати пам'ять. Дитині можна запропонувати уявити свічку як символ пам'яті, подумки сказати "дякую" або просто помовчати. Можна обговорити й інші способи зберегти пам'ять: малювати, дізнаватися історії загиблих, робити добрі справи та піклуватися про інших.
Ройз наголошує, що хвилина мовчання не повинна перетворюватися на набір суворих правил. Не варто вимагати від дитини ідеальної поведінки, адже навіть одна хвилина може здаватися їй дуже довгою. Психологиня також радить відмовитися від метроному, оскільки його стукіт може посилювати тривожність.
Також, на її думку, не варто вимагати обов'язково вставати під час хвилини мовчання. Дитина може сидіти або триматися за руку когось із близьких, якщо сама цього хоче. Можна запропонувати їй прикласти долоню до серця.
Особливої уваги потребують діти, які пережили втрату близької людини. У такому разі психологиня радить заздалегідь поговорити з дитиною наодинці та запитати, як їй було б комфортніше брати участь у хвилині мовчання. Не потрібно вимагати розповідати про втрату чи ділитися переживаннями, якщо дитина до цього не готова.
Натомість батьки або вчителі можуть домовитися з дитиною про умовний знак, яким вона повідомлятиме, що їй важко і потрібна пауза чи підтримка. Важливо також дати зрозуміти, що дитина може провести цю хвилину так, як їй комфортно: наприклад, вийти з класу або попросити про допомогу. Присутність дорослого поруч має допомогти їй відчути себе в безпеці.
Не менш важливим є і правильне завершення ритуалу. Ройз радить після закінчення хвилини мовчання подякувати за те, що ви разом побули в тиші, і сказати: "А тепер повернемося до наших справ". Це допомагає зрозуміти, що пам'ятати про загиблих і тужити за ними можна, продовжуючи при цьому жити.