На другий тиждень наступу Збройні сили розширили зону контролю в Курській області і продовжують рухатись вперед. Які завдання та цілі цієї операції — в матеріалі РБК-Україна.
За два тижні операції українських військ у Курській області Росія змогла дещо сповільнити, але не зупинити їхнє просування. За даними Генерального штабу, ЗСУ контролюють уже понад 1250 квадратних кілометрів території та 92 населені пункти.
Попри дозовані заяви офіційних спікерів та посадовців, за останній тиждень стали більш зрозумілими найближчі завдання українських підрозділів у Курській області. Головною інтригою залишається, чи буде наступна фаза цієї операції і яка її стратегічна ціль, адже від подальших ходів обох сторін залежати розвиток подій по всьому фронту.
Ситуація на Курському напрямку
На курському плацдармі станом на тепер можна виокремити п’ять напрямків руху наших військ. Вони охоплюють уже чотири райони Курської області.
Перший напрямок — вздовж дороги Суджа — Курськ (Р200), де за останній тиждень українські підрозділи закріпились в самій Суджі та навколишніх селах, інших суттєвих просувань не підтверджено.
Другий — на південний схід від Суджі в напрямку населених пунктів Плехово та Борки. Протягом останнього тижня була інформація, що ЗСУ просунулись на цьому напрямку до Гір'ї, проте невідомо, чи змогли вони закріпитись там.
Третій — вздовж дороги Суджа — Льгов. За підтвердженою інформацією, наші військові зайняли на цій ділянці позиції поряд з Малою Локнею, проте бойові дії, ймовірно, велись й по інших населених пунктів аж поряд з Каучуком.
Четвертий напрямок — вздовж дороги Суджа — Коренево — Рильськ. За останній тиждень українські підрозділи змогли зайти та зав’язати бої у селищі Коренево. Від нього до міста Рильськ — трохи більше ніж 20 кілометрів.
Активізація відбулась ще і на умовному п’ятому напрямку, який знаходиться західніше від Кореневого та охоплює частину Глушковського району. Тут Збройні сили пошкодили всі три мости через річку Сейм, яка протікає з заходу на схід вздовж цього району. Фактично вся його територія близько 250 квадратних кілометрів на південь від річки тепер відрізана від іншої частини Курщини, як і постачання російських військ на цій ділянці. Українські підрозділи вже почали заходити в окремі населені пункти на цьому плацдармі.
Загалом підрозділи противника за два тижні боїв продовжують демонструвати маломаневреність, а російське командування — дуже повільну реакцію на кризу. Їхні війська спромоглись організувати заслони в окремих опорних пунктах, проте не змогли створити суцільної оборони.
Виглядає так, що найближче завдання українських підрозділів — взяти під контроль частину Курської області південніше річки Сейм у Глушковському районі, а також «трикутник» Суджа — Рильск — Совєтська деревня (місце, де дорога Е38 Рильськ-Курськ пересікається з дорогою Р200, що йде від Суджі). При цьому зараз більший упор робиться на просуванні по ширині фронту, аніж вглиб, щоб зменшити ризики флангових ударів та удари по нашій логістиці.
Зрозуміло, що Україна не має планів анексувати території у Курській чи інших областях РФ. Президент Володимир Зеленський заявив, що метою нашої операції є, зокрема, і створення буферної зони. Відсунення окупаційних військ мало б зменшити артилерійські удари по прикордонню, проте це, найімовірніше, лише одна і не найголовніша з цілей.
Військові цілі
Першочерговою метою могла бути спроба відтягнути російські війська з інших напрямків. Частина російських провоєнних блогерів вже припустила, що наступ ЗСУ на Курську область — це відволікаюча операція перед наступною фазою — ударом на іншій ділянці фронту, наприклад, на Півдні.
»Головна мета цієї операції, з моєї точки зору, є створення загрози для угруповання військ противника «Сєвєр», яке атакує Вовчанськ, Липці, Глибоке і намагається створювати нам проблеми в Харківській області. Якщо військові цілі операції переважать політичні, то в найближчий місяць я б очікував бойових дій проти угруповання противника «Сєвєр» у Бєлгородській області», — припустив експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
Він пояснив: розвиваючи зону контроля в Курській області на схід — це спосіб за сприятливих умов вийти в тил російському угрупованню, яке з Бєлгородської області наступає на Харківському напрямку. Якщо, крім цього, ЗСУ організує ще й удар від Харкова в напрямку Бєлгорода — для противника може скластися болюча ситуація.
»Ми показали, що в Росії не існує убезпечених кордонів. Ми показали, що можемо проводити такі рейдові дії і на інших ділянках фронту. Тобто ми можемо ударити десь-інде, примушуючи тим самим ворога більше уваги приділяти й іншим ділянкам і, відповідно, обмежувати його можливості для проведення швидкоступальних дій на інших напрямках», — каже військовий експерт Сергій Грабський.
Він припустив, що ціллю курської операції може бути спроба «розтягування» фронту для противника. У такий спосіб Москва буде змушена розподіляти свої ресурси на більшу площу.
»Чи можемо ми нанести удар, наприклад, в Брянській чи в Бєлгородській області? Можемо. Росіяни про це знають? Знають, але не знають, де саме. І щоб не стикнутись з тим, що було в Курській області, вони будуть змушені розподіляти війська на більші ділянки фронту. Тому, в принципі, навіть якщо завтра буде прийнято рішення про відвід наших військ з Курської області, то нічого драматичного в цьому не буде», — каже Грабський.
Водночас співрозмовник РБК-Україна у владі каже, що одна з основних цілей, які Україна ставила перед собою у цій операції – домогтися, щоб Москва перекинула на Курський напрямок війська з Донбасу. І тим самим — знизити темпи наступу противника, в рамках якого він повільно, але все ж просувається вглиб української території. При цьому, як зазначає співрозмовник видання, поки досягти цього завдання не вдалося.
Інший співрозмовник видання в військово-політичному керівництві зазначив, що окупаційні війська отримали від Путіна вказівку звільнити Курську область до 1 жовтня. Проте їхнє завдання — зробити це будь-як, не знімаючи сили з ключових ділянок, де Росія веде наступ на Донбасі. Йдеться передусім про Покровський та Торецький напрямки. Наразі наступ окупантів на цих напрямках не сповільнився — скоріше, тільки посилився.
»Зараз ворог висмикує війська прямо з переднього краю. Зокрема з Запорізької області забрали дві бригади, з Херсонського напрямку забрали із резерву два десанто-штурмові батальйони. В Курській області опинилася 810-та бригада Чорноморського флоту, яка була на Херсонському напрямку, 155-та бригада морської піхоти, яка воювала під Вугледаром. Перекидаються навіть військовослужбовці строкової служби, призвані весною 2024 року», — розповів виданню Кевлюк.
Фактично росіяни зараз намагаються спрямувати в Курську область «мікс» підрозділів з усіх напрямків передової, крім Покровського і Торецького. Це, своєю чергою, свідчить про те, що противник, по-перше, має в своєму розпорядженні зараз обмаль «вільних» сил та резервів. По-друге, що обмежені успіхи під Покровськом і Торецьком на шальці терезів Кремля стоять вище, ніж повернення контролю над Курською областю.
»Ментально наш противник — фетишист і фаталіст. Їм потрібна перемога за будь-яку ціну. Перемогу за будь-яку ціну вони бачать на Покровському напрямку. І будуть кидати в цю «топку» всі наявні ресурси, щоби потім для внутрішнього споживання видати інформаційний продукт, які вони сильні та потужні. Курськ таких можливостей їм не надає. Там будуть вживатися заходи щодо стабілізації ситуації в режимі «контртерористичної операції», — додав Кевлюк.
Зрештою, можливо, в цьому і полягає мета українського командування — тиснути в Курській області доти, доки росіянам не доведеться трохи «прорідити» своє угруповання і на Донбасі.
Політичні цілі
Співрозмовник у владі каже, що друге завдання цієї операції — підняття бойового духу українців — як військових, так і цивільних. Адже, по суті, з 2022 року якихось справді великих перемог наша армія «на землі» не мала, тоді як курська операція сприймається багатьма як велика перемога. З цим завданням пов’язана й інша мета, яку назвало джерело — показати Заходу, що Україна в протистоянні з Росією може не тільки сидіти в обороні, а і завдавати болючих ударів у відповідь і навіть частково перехоплювати ініціативу.
Справді, в іноземних медіа, навіть тих, які цілком позитивно налаштовані до нас, в останні кілька місяців зміцнів такий наратив: за нинішнього співвідношення ресурсів та специфіки бойових дій (відсутність чинника раптовості за рахунок потужної технічної розвідки з обох боків) ЗСУ не зможуть завдати росіянам поразки на полі бою та повернути свою територію військових шляхом. А відтак — сторонам обов’язково доведеться домовлятися.
Курська операція, навпаки ж, показала, що ця війна не є «прозорим полем бою» і в ній все ще можуть бути раптовості. Плюс, сам чинник того, що Україна нарешті наступає, а росіяни хаотично відходять, теж позитивно вплинув на настрій наших західних союзників, адже їм також, природно, хочеться бути «на боці переможця».
Натомість зухвалий прорив українських військ на Курщині вже завдав помітної шкоди іміджу Путіна, зокрема, серед його союзників чи відносно нейтральних країн. Сам факт того, що у розпал третього року повномасштабної війни його генерали змушені думати не про те, як «брати Київ», а як витісняти українців із міжнародно визнаної території РФ, вже дуже промовистий. Навіть найрадикальніші спікери російського режиму, які з будь-якого приводу люблять погрожувати ядерними ударами по Києву, Берліну та Вашингтону, цього разу зовсім забули про свою звичну риторику.
До такого підвищення ставок Москва, очевидно, не готова. Як і, схоже, не готова до того, щоб йти на якісь мирні переговори в близькій перспективі — зараз вона перебуває в слабшому становищі, ніж ще три тижні тому. Одне з інформованих джерел видання вважає, що до кінця цього року мирні переговори з Росією про завершення війни виглядають як дуже малоймовірні. Хоча він припустив, що представник РФ може взяти участь у другому Саміті миру, який буде організовувати Україна.
Показово й те, що зараз перестали лунати звичні заклики з боку партнерів до деескалації ситуації. Хоча відкритий захід української армію на територію РФ з використанням іноземної техніки — це апріорі значно вищий рівень «ескалації», ніж був би удар ракетою Storm Shadow чи ATACMS вглиб російської території, від чого так завзято застерігали Київ. Втім, навіть зараз знято ще не всі обмеження на використання західної зброї. Співрозмовники РБК-Україна у владі пов’язують це з надто інерційним мислення у наших союзників, які просто не встигають за стрімким розвитком подій.
Щодо можливості «розміну» частини Курщини на власне українську територію, окуповану росіянами — кілька співрозмовників РБК-Україна у політичних колах вважають цей сценарій ймовірним. Але поки що ніхто не може сказати, коли, як і на яких умовах це могло би відбутися.
»Курська область справді може бути використана як аргумент у переговорах. Це також має продемонструвати слабкість путінського режиму і дещо відтіснити російську авіацію від українського прикордоння. Однак цим перелік цілей не обмежується. Наш захід у Курську область — це елемент у більш глобальному задумі. Думаю, до кінця серпня ми побачимо його розвиток», — розповів ще один співрозмовник видання у політичних колах.
***
Україна пішла на високі ризики, кинувши свої резерви саме на Курську операцію, а не на будь-яку іншу ділянку фронту.
»Що є основним критерієм ефективності дій наших військ? Це знищення бойового потенціалу противника. Чи могли б ми за такий короткий проміжок часу досягти таких ефективних ударів по противнику, перебуваючи постійно в обороні і відбиваючи атаки? Аж ніяк. Натомість ми говоримо про те, що тільки за перший тиждень ми взяли полоненими — це безповоротні втрати — близько 2 тисяч особового складу ворога. Це вже серйозне досягнення, яке ми досягли відносно невеликою кількістю сил та засобів», — розмірковує Грабський.
Прорив на територію Росії справді укріпив і бойовий дух українців. Але емоційний маятник, який зараз залетів в абсолютний плюс, через деякий час може хитнутись в інший, негативний бік, з такою ж амплітудою. Особливо, якщо ворог почне видавлювати нас з-під Курська і в цей же час буде просуватись на інших ділянках фронту.
»Якщо росіяни нас видавлять з великими втратами, то така зміна настроїв, швидше за все, і буде. Якщо ж нас витіснять звідти без значних втрат — то ця операція загалом зарахується Україні в плюс. Те, що ми там були — це факт і цей факт вже не скасуєш. Звичайно, вся ця операція — дуже ризикована річ», — вважає джерело у владі. За його прогнозом, десь за 2-3 тижні лінія бойового зіткнення на території Росії стабілізується і набуде відносно сталих контурів. Він додав, що в українських військових не стоїть завдання за будь-яку ціну утримувати кожен захоплений метр курської землі.
Наступ у Курській області вже впливає на розклад сил. Але тільки повна картина задуму українського командування та час дозволить оцінити, чи це ризикована операція з короткостроковим позитивним ефектом, чи з результатом, який радикально змінить хід війни.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News