Українські військові раптово розпочали наступ на Курську область, заставши росіян зненацька. Просування триває.
Як пише The Guardian, дорога від українського міста Суми до російського кордону коротка. Приблизно за 45 хвилин можна прибути до розгромленого російського прикордонного посту. Територія за його межами більше не контролюється Кремлем.
Переправа через Суджу зараз знаходиться приблизно в 8 км від поточної лінії фронту в Курській області Росії. Цілий тиждень після вторгнення кордон залишається в руках українців. Під час короткого візиту на цю територію журналісти чули тріск артилерії, що відлітала, а не тріск снарядів, що летіли у відповідь.
Далі озброєні українські військові журналістів не пропустили. За їхніми спинами була територія РФ, яку, як заявило Міністерство закордонних справ, Україна не зацікавлена остаточно окуповувати. Натомість у відомстві заявили, що атака була креативною спробою самозахисту, завдаючи удару там, де росіяни найслабші.
Українці перетнули пункт у Суджі в перший день вторгнення. На відео, оприлюднених українськими джерелами, видно, як кілька десятків російських прикордонників здаються, приголомшені несподіваною атакою. Попри серйозні пошкодження з українського боку, більшість руйнувань прикордонного посту було спричинено раніше під час війни: найпомітнішим доказом вторгнення були старі уламки, зметені вбік, щоб розчистити дорогу.
Ось уже вісім днів українська військова техніка, позначена розпізнавальними білими знаками, рухається вперед. Українські джерела кажуть, що Київ залучив до рейду тисячі військових, але, що також примітно, це кількість бронетехніки в регіоні, набагато більша, ніж в інших точках війни.
Хоча цивільні українці з сіл на північ від Сум повідомили про інтенсивні російські планерні бомбардування та обстріли одразу після початку вторгнення вранці 6 серпня, просування було таким швидким, що українці відкинули російські гармати. Відтак, українські території тепер не під ударом.
Але в інших місцях на північ і північний захід від Сум, де лінія фронту залишається кордоном, залишається тривожне відчуття, оскільки військова активність зросла. У прикордонному місті Білопілля залишилася група переважно літніх людей. Вони чекають гуманітарної допомоги від волонтерів і не бажають давати коментарі журналістам.
67-річний Микола Мартиненко дорогою від волонтерського пункту сказав, що зараз спить у сусідському підвалі. "Так ми живемо", – сказав він, показавши імпровізоване ліжко в затемненому приміщенні з утрамбованим ґрунтом на підлозі. За його словами, російські обстріли поступово посилюються з кінця квітня і "частішають" з початку українського вторгнення.
Мартиненко сказав, що не має наміру виїжджати з села, адже на початку війни виїхав з Маріуполя.
"Я жив біля "Азовсталі", – сказав він. Але інші жителі села готувалися виїхати назавжди.
У місцевій адміністрації 31-річна Інна розповіла, що ситуація стала нестерпною, описавши регулярні "потужні сильні обстріли". "Коли вже близько, хапаю дітей і йду в підвал.Стало надто гучно , я боюся за дітей, їм треба жити нормальним життям", – сказала Інна. У її планах спочатку евакуюватися в Суми, а потім "їхати далі".
Чоловік Інни – військовий, і вона підтримує українське вторгнення.
"Добре, що вони туди зайшли. Я більше не можу терпіти ці страждання", - сказала жінка.
За словами міського голови Юрія Зарка, який зі своєю невеликою командою працює в підвальному бункері, Білопілля стає безлюдною сірою зоною. Він колись мав надії на розвиток промисловості в Білопіллі, але це було зведено нанівець через повномасштабне вторгнення Росії в лютому 2022 року. Тепер він напівсерйозно каже, що найбільшою надією регіону є стати "базою НАТО на кордоні".
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News