Якщо підвести деякі підсумки війни за зимовий період, то очевидні три результати – Залужний обіграв Герасимова, Москва програла газову війну ЄС, війна глобалізується і в неї поступово втягуються Китай і Африка. Комбінація цих та інших факторів буде визначати ситуацію в найближчі місяці, в тому числі і на фронті.
Всупереч природному бажанню, що посилилося після звільнення 11 листопада Херсона, що наша армія взимку пожене окупантів по мерзлому грунту до Азовського моря, Залужний поставив наступ на паузу. Причин було кілька. Серед них та, що наступати можна, але рити окопи в мерзлому степу під наглядом дронів ворога і безперервним вогнем заняття не найприємніше. Закріплюватися на позиціях в селах, де крім руїн нічого немає, теж складно. Тому в Генштабі ЗСУ логічно вирішили, нехай цим займаються ра**исти і вагнерівці, якщо їм в теплі в Сибіру не сидиться.
В результаті за три місяці боїв з 1 грудня по 1 березня, за даними Генштабу, ра**исти втратили понад 60 тис.своїх вояків убитими. До 1 грудня їх втрати за дев'ять місяців боїв становили близько 90 тис.вояків. Ці втрати ворога за зиму дорівнюють 2/3 його втрат за попередній період. Зима явно була"урожайною". Наші втрати в 5-7 разів менше. У разі, якби ЗСУ ходило взимку в наступ, то це співвідношення виглядало б інакше і сумнівно, що ми змогли б закріпитися на нових позиціях.
За зиму окупанти втратили також 480 танків, що становить 16,5% від рівня втрат танків до 1 грудня, і 761 бронемашину або 13% від досягнутого рівня. Втрати артсистем вищі - 489 штук або 25,6% від рівня на 1 грудня. В реальності вони очевидно ще вище і є показником напружених артилерійських дуелей. Наші втрати в танках та іншій бронетехніці багаторазово менше з тієї причини, що в контратаки ходили рідко.
Фактично взимку війна увійшла в стан, в якому вона була після другого Мінського перемир'я і до вторгнення 24 лютого за виключення рідкісних затишшя на пасхальне або на хлібне припинення вогню. Але є три суттєві відмінності.
Перше - багаторазово зросла інтенсивність вогню, стала застосовуватися авіація, а також великокаліберна і далекобійна артилерія, включаючи реактивні системи залпового вогню, що забороняли обидва Мінські перемир'я. Друге - лінія вогню розширилася і райони вздовж кордону в Чернігівській, Сумській та Харківській областях де-факто прифронтові, а не прикордонні. Російська армія обстрілює їх щодня і вважає це нормальним. Точно так само вона до 24 лютого обстрілювала Донецьку і Луганську область в зоні АТО – ООС. Абревіатури АТО і ООС для того і були придумані, щоб не дозволити війні розповзатися за райони ОРДЛО. Снаряд, випущений тоді по Україні з території РФ, де-юре ставав фактом нападу і початку війни. Тому Москва і утримувалася від таких дій.
Третя відмінність - армія РФ намагається наполегливо наступати з різною інтенсивністю по всьому фронту. Чисельність її сил, що штурмують Бахмут, можна оцінити в 20-25 тис.або в дві дивізії за радянським штатом. Могли б додати ще дві, але нові методи війни у вигляді далекобійної артилерії, якій координати цілей передають дрони, не дозволяють зробити це. Після попадання по Макіївці російські генерали остаточно зрозуміли, що збиратися на галявинці і в будівлі числом більше взводу не рекомендується, тим більше зовсім близько біля лінії фронту. Тому і не ведуть на Бахмут десять дивізій, як зробив би Жуков, чим викликають обурення у російської публіки, яка не розуміє, чому місто досі не взято. Єдине, що втішає генералів, – ЗСУ поблизу фронту теж не можуть збиратися в полки і дивізії.
У Генштабі РФ гризуть олівці над картою, але розуміють, що у них поки є всього два варіанти – або наступати так, або проривати фронт дивізіями і залишитися без армії після прориву. З історії там знають, друге називається Піррова перемога. Так само знають, що нові армії у них теж швидко не з'являться.
Не тільки у вагнерівців залишилося менше половини їх складу, а й у полків "ЛНР" і "ДНР" свої тільки абревіатури, а наповнюють їх ч*обиками з РФ. Ч*обиків в таких полках чмирили лднерівські командири з "дідами", а ч*обики знімали відео і писали скарги на них. Через це генерали стали звільняти зі служби донбаситів і навіть звільнили Басуріна, відомого тим, що він кожні півроку оголошував наступ ЗСУ на Донецьк. Донбасити закричали, що не за це вони проливали кров мішками і що вони дійдуть до кремля і Путіна. З Кремля попросили Герасимова не посилювати і розрулити. Він звільнення лденерівців з досвідом припинив, але дідівщина в російській армії безсмертна і помре тільки разом з нею.
Кремль такий тип наступу Герасимова в цілому влаштовує, незважаючи на критичні зауваження різних гіркіних і саркастичні шпильки з України. З середини січня, коли Кремль призначив Герасимова командувати всіма окупаційними військами, йому не заважають наступати за методиками і не женуть з термінами. Призначають їх виключно з пристойності і звички до планової економіки. У пріоритеті у Кремля як легалізувати вже захоплені території, а не захопити нові. Тому Кремлю без різниці, чи візьме Герасимов Бахмут в лютому, в березні або в квітні., і взагалі наскільки він просунеться.
Йому поставлені поки три основні завдання - не втратити свою армію, вимотати нашу і "не проспати" наступ ЗСУ на півдні. Герасимову пробачать втрату Сватового, Кремінної і навіть Лисичанська, але вихід нашої армії до Азовського моря не пробачать. Кремль з радістю готовий вже повернути Україні половину Луганської області, Запорізьку АЕС і подарувати на додачу від себе Придністров'я, якщо буде підписано перемир'я років на п'ять і "коридор" до Криму залишиться у РФ. Великий наступ для створення царства Медведчука поки відкладено на крайній випадок. У пріоритет у Кремля вийшли зовсім інші теми, і стратегічне завдання Герасимова лише підтримувати напругу на належному рівні до літа, а там буде видно. Раніше середини травня, коли з'явиться достатньо зелені, ЗСУ в наступ не підуть.
Що стосується банди Пригожина, то в Кремлі її вже списали з рахунків і звели її роль до рекрутингового агентства при армії. Добре відомо, розквіт піратства в Карибському морі був результатом закінчення війни за іспанську спадщину (1701-1714), коли англійські і французькі капери стали безробітними, так як їм заборонили грабувати іспанські кораблі. У Кремлі вирішили не чекати закінчення російсько-української війни і заздалегідь максимально знизити ймовірність виникнення сухопутного "піратства" в РФ. Пригожин свою роль по втягуванню у війну ув'язнених і криміналітету відіграв і тепер перетворюється назад з медійного велетня в ліліпута.
Зараз в пріоритет у Кремля вийшли Придністров'я, майбутнє банкрутство "Газпрому", бажання Китаю прописатися в Африці, проблеми Москви з самою Африкою і багато іншого. Москві, в широкому сенсі слова, а не тільки Кремлю, стає все більше не до війни з Україною, як би це парадоксально не звучало. У Москві півроку падає попит на житло, при тому, що її не бомблять. Але всі розуміють, що при розростанні війни вона – мета № 1 і у москвичів вище шанс потрапити в путінський рай, ніж у жителів будь-якого населеного пункту в РФ. Знаряддя ППО на дахах в Москві це гарантують.
Розростання війни Кремль теж гарантує, захоплено займаючись її глобалізацією, і прагнучи втягнути в неї Іран, Вірменію, Сирію, Китай, КНДР, країни Африки і всіх, кого може. В результаті Кремль не може присвячувати весь свій час і ресурси тільки Україні і змушений відволікати їх на інші проекти. У кремлівців є виправдання для себе, що всі його проекти так чи інакше ведуть в Україну, подібно до того, як в одній стародавній імперії всі дороги вели в Рим. Тому Герасимову поставлені такі завдання, щоб інші імперські служби встигли підтягнути до якогось рівня свої проекти. Серед таких проектів все більшого значення набуває організація проведення в РФ влітку другого форуму Африка-Росія. В якійсь мірі Африка для Кремля стає навіть важливішою за Україну, але там у нього можуть виникнути нові проблеми з Китаєм.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →