Навіщо росіяни перекидають війська до Білорусі, чи готова армія Лукашенка воювати проти України і чому активність противника поки не становить серйозної загрози для ЗСУ – нижче у матеріалі РБК-Україна.
У Генеральному штабі вважають, що загроза повторного наступу з Білорусі зростає. Москва перекидає туди частину своїх військ. А Лукашенко почав знову видавати гучні заяви, як наприклад, про створення з росіянами регіонального угруповання військ і що нібито Україна готувала удар по білоруській території.
Говорити про те, що лідер мінського режиму страждає на такі ж імперіалістичні фантазії як і Путін, не доводиться. Тому власних причин вступати у війну, окрім тиску Кремля, у нього немає. І попри його бравурні висловлювання, підстав вважати, що Лукашенко вирішив прямо вступати у війну, поки що також немає.
Відкриття другого фронту вигідно Росії щонайменше для того, щоб скувати частину українських сил на півночі. Так агресор спробував би відвернути нашу увагу від півдня та сходу, де ситуація для нього складається, м'яко кажучи, не зовсім добре.
Більш амбітний план – вторгнення у Волинську і, можливо, в Рівненську області, щоби потім перерізати західні артерії, якими поставляється іноземне озброєння. І ціль-максимум, про яку, напевно, все ще мріє Путін – це захоплення української столиці. Але є великі сумніви, що російські чи тим більше білоруські війська здатні впоратися з цими завданнями.
Чи є загроза від білоруської армії
Іти в наступ власними силами армія Лукашенка не стане і навряд чи в принципі може. На папері білоруські збройні сили налічують приблизно 45 тисяч осіб. Якщо говорити саме про боєздатний особовий склад – їх, за різними оцінками, від 12 до 24 тисяч. Але це погано мотивовані війська, які не мають досвіду участі у справжніх бойових діях.
Загрозу нападу білоруської армії обговорюють ще з березня. Можна припустити, що їм справді спочатку відводилася якась роль у "спецоперації" Кремля. Але Лукашенко – насамперед кон'юнктурник. І коли він побачив, чим обернувся план Путіна "взяти Київ за три дні", то, цілком імовірно, вирішив уникнути такої ж долі.
Білоруський народ у більшості своїй проти війни з Україною. Суспільне невдоволення тільки підігріється, коли до їхньої країни підуть потоки поранених та загиблих. Ба більше, війна може розширитися і на територію самої Білорусі, що ми вже, по суті, бачимо на прикладі Росії. Усі ці чинники в сумі та навіть окремо можуть підірвати режим Лукашенка.
Тому якщо говорити про ймовірну атаку на наші північні рубежі, то провести таку операцію можуть або російські підрозділи, або спільний контингент російсько-білоруських військ. Заяви Лукашенка та прибуття росіян на територію республіки на перший погляд вписуються у цей сценарій.
У Мінську заявляли, що чисельність регіонального угруповання складе 70 тисяч осіб, з яких 9 тисяч – росіяни. Але ці цифри можуть бути дуже далекі від реальності. Поки що на території Білорусі, за даними нашого ГУР, є приблизно 3 тисячі російських військових. Біля північних кордонів України перебувають шість батальйонів та загін сил спеціальних операцій – це білоруські війська.
Ілюзія атаки
Чому ця активність зараз не становить серйозної загрози? По-перше, білоруський диктатор не дуже хоче воювати через ті ж причини, які описувалися вище. Навіть якщо припустити, що Путіну вдалося переконати Лукашенка вступити у війну, його армія допоможе росіянам хіба що кількістю, але не якістю.
"Лукашенко, починаючи з квітня і до тепер, всіма зусиллями намагається уникнути відкритого протистояння. Безумовно, він уже став учасником війни, надавши свою територію для російської агресії. Але він намагається уникнути того, щоби збройні сили Білорусі заходили на територію України", – каже РБК-Україна представник ГУР Міноборони Андрій Черняк.
Під час першого нападу на Україну з білоруського плацдарму противник задіяв приблизно 40 батальйонних тактичних груп. Йдеться про війська, які наступали на Київську, Чернігівську та Сумську області. За російськими мірками, це були найбільш боєздатні, оснащені та професійні підрозділи.
Опитані виданням експерти вважають, що для повторного наступу з півночі росіянам потрібно знову зібрати не менше ніж 40 БТГр. Хоча якщо згадати досвід попереднього угруповання, то й цієї чисельності може виявитися замало. А тих військових, які зараз прибувають у Білорусь із Росії – у рази менше.
І по-друге – це майже не підготовлені мобілізовані, які, до того ж, набагато гірше екіпіровані та оснащені. З техніки з ними їдуть лише автомобілі, камази, урали та плюс невелика кількість ББМ.
"Це навіть не батальйонні тактичні групи – це маршові батальйони, оскільки для БТГр передбачена штатна кількість техніки, наприклад, 11 танків, 33 ББМ, зенітні ракетні комплекси, реактивні системи залпового вогню, самохідні артилерійські установки. Все це відсутнє у тих військ, які сьогодні заїжджають із Росії до Білорусі", – пояснив військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко.
По-третє, замість того щоби перекидати техніку до Білорусі, її, навпаки, звідти вивозять. Це фіксує і наша воєнна розвідка, і моніторингова група "Білоруський гаюн". Стикнувшись з нестачею озброєння, росіяни вже спустошують місцеві склади з боєприпасами, забирають танки (в основному Т-72А) та артилерійські системи. Це, мабуть, головний аргумент, який заперечує підготовку будь-якої наступальної операції з боку Білорусі.
"Тільки в жовтні вони забрали понад 100 одиниць танків. У серпні вони, наприклад, вивезли понад 12 тисяч тонн боєприпасів. Але хіба це каже про те, що готується якесь вторгнення з території Білорусі, якщо Білорусь віддає боєприпаси та артилерію, без яких неможливо проводити якісь масштабні бойові дії? Мені здається, що ні", – уточнив Коваленко.
Лінія напруженості
У ГУР стверджують, що потенційна небезпека з боку Білорусі для України є. З території республіки проводять запуски ударних іранських БПЛА, туди перемістили літаки МіГ-31К, які можуть нести ракети "Кинджал".
"Але створення ударного угруповання, яке було б належним чином оснащене, озброєне та забезпечене, ми не бачимо. Зараз на території Білорусі тривають навчання особового складу, перевірки систем зв'язку, ротації особового складу та інша повсякденна діяльність, спрямована лише на те, щоби відволікти нашу увагу та сили зі сходу та півдня України", – пояснив Черняк.
Тобто перша мета сьогоднішньої активності на території Білорусі – це створення ще одного вогнища напруги біля наших кордонів. З цими ж мотивами проводяться постійні навчання збройних сил республіки. Але, найімовірніше, плани Москви не обмежуються лише ілюзією загрози.
Річ у тім, що тих воєнних, що прибувають з РФ, здебільшого направляють на полігони та у тренувальні центри Білорусі. Через величезний потік мобілізованих у росіян може не вистачати власної інфраструктури, щоб усіх їх навчати. Тому під приводом створення регіонального угруповання вони відправляють частину своїх "новоспечених" військових для бойової підготовки до Білорусі. Питання в тому, куди їх перекинуть далі – до східної, південної операційні зони чи все ж таки на північ України.
"Російська мобілізаційна система не справляється. Тому використовується білоруська мобілізаційна система і не більше того. У медійному плані це подається дещо інакше. Але на сьогодні немає жодної наземної небезпеки з боку Білорусі", – зазначив військовий експерт, полковник Роман Світан.
Не можна виключати, що така небезпека може виникнути в найближчому майбутньому. Але щоб зібрати необхідний комплект сил і засобів для наступу, росіянам знадобиться щонайменше місяць інтенсивного перекидання військ на білоруський плацдарм. З технікою вони вже мають проблеми, з професійними військами – теж. На те, щоби підготувати мобілізованих хоча би в експрес-режимі, провести бойове злагодження та створити ударне угруповання, підуть місяці. І ці рухи, так чи інакше, не пройдуть непоміченими для наших військових.
Ще один важливий фактор – рельєф та специфіка місцевості у північних областях, яка явно грає не на користь ворога. Там дуже багато річок, лісів, боліт, і тому проводити наступ можна лише вздовж доріг. Але дорожня інфраструктура на кордоні між Білоруссю та Україною розвинена слабо – точок "входу" небагато.
"Там дуже мало танконебезпечних напрямків і всі вони перекриті нашими військами. А по болотах жодна армія не піде. Тобто ця підтоплена земля сама по собі є хорошим протитанковим захистом. Північ України дуже незручна для широкомасштабного наступу. Там можливий рух тільки по готових, протоптаних дорогах. Усі ці дороги зараз заміновані та перекриті", – сказав Світан.
Тому скільки би військ не було накопичено у Білорусі – вони не зможуть одномоментно завдати концентрованого удару, щоби прорвати нашу оборону. До того ж уздовж північного кордону вже обладнали інженерно-фортифікаційні споруди. Там постійно знаходяться Сили оборони, які прикривають білоруський напрямок та готові відбивати атаку ворога. Тож на повторення лютневого прориву агресору розраховувати не варто, хіба що – лише на такий же фінальний результат.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →