"Я гідно оцінив його жарт" - так президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв відгукнувся 29 травня на запрошення Олександра Лукашенка вступати в "союз Білорусі та Росії". Пікірування між білоруським правителем та казахстанським лідером спровокувала тема ядерної зброї, пише Олександр Класковський, «Вот Так»
Передісторія така. 24 травня на другому Євразійському економічному форумі в Москві Токаєв описав як проблему наявність «союзної держави», в якій «навіть ядерна зброя — одна на двох зараз». А Лукашенко в інтерв'ю програмі «Москва. Кремль. Путін» парирував: «У союз Білорусі з Росією треба вступати і все буде ядерна зброя на всіх».
Але якщо білоруський диктатор вважає, що зрізав таким чином казахстанського опонента, то дуже помиляється. Астані сто років не потрібно влазити в нерівноправний альянс з імперією, що загрожує суверенітету, і тим більше тягнути на свою територію зловісні ядерні цяцьки.
- Лукашенко взяли за зябра і без жодної валюти
Тим часом, Лукашенко 29 травня зустрівся в Мінську з головою Центрального банку Росії Ельвірою Набіуліною. І був змушений вкотре стверджувати, що створення єдиної валюти «союзної держави» — «процес непростий і, мабуть, не сьогоднішнього дня». При тому, що «деякі патріотично налаштовані люди в Росії та Білорусі часто порушують це питання».
Ну, припустимо, білоруси в масі своєю бажанням переходити на російський рубль (а саме так Москва бачить єдину валюту) не горять. Та й російським ультрапатріотам зараз не до того. А найголовніше — Кремль у цьому плані також заспокоївся. Кожен овоч свій час. Якщо раніше Москва намагалася викрутити Лукашенку руки саме у питанні єдиної валюти, розглядаючи її як надійний спосіб заякорити хитрого союзника, то зараз його взяли за зябра іншим — підписанням 28 союзних програм, співучасті в агресії проти України, розміщення в Білорусі тактичної ядерної зброї РФ.
Тож хоча Лукашенко і комплексує, передчуваючи перспективу втрати фінансового суверенітету, контролю над друкарським верстатом, Набіуліною немає потреби викочувати Мінську ультиматуми тут і зараз. Клієнт і так нікуди не дінеться з підводного човна. За такого стрімкого зростання залежності білоруської економіки від Москви, як це спостерігається зараз, коли Лукашенко спалив мости у відносинах із Заходом, перехід «молодшої сестри» на російський рубль — лише справа часу.
А ось Астана і від втягування до «союзної держави», і від проектів єдиної валюти в рамках євразійської інтеграції успішно відбилася. Так само, як і від інших імперських пасток.
Астана балансує за рахунок Китаю, Лукашенко ж склав усі яйця в один кошик.
Адже свого часу Лукашенко та тодішній лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв змагалися за лаври першого інтегратора на пострадянському просторі, змагалися у висуванні ініціатив. Але казахстанське керівництво вистачило мудрості вчасно зрозуміти, що ігри в інтеграцію з імперією можуть завести занадто далеко.
У результаті продумана і, скажімо прямо, хитра зовнішня політика дозволила Казахстану поступово, не входячи в конфлікт, послабити імперську загрозу з боку Кремля. Астана знайшла надійного покровителя в особі ядерного Китаю. Той, звичайно, теж не такий уже білий і пухнастий, має свої великодержавні амбіції, але принаймні веде набагато тоншу політику, ніж Москва. Астана ж сьогодні майстерно витримує геополітичний баланс. Саме тому казахстанський президент почувається значно незалежніше, ніж Лукашенко, і може навіть зухвало схиляти Володимира Путіна.
Говорять, що багато в чому завдяки Пекіну Токаєв досяг швидкого виведення військ ОДКБ, якими керувала Москва у січні 2022 року, коли в Казахстані спалахнули хвилювання. Астана не захотіла, щоб під приводом допомоги у придушенні заворушень Кремль зміцнив свої позиції.
Заступництво Китаю явно допомагає Токаєву вести таку сміливу лінію по відношенню до колишнього імперського центру. У тому числі відмежовуватись від підтримки російської агресії проти України.
У червні минулого року, наприклад, президент Казахстану заявив, що його країна не визнаватиме незалежність «ДНР» і «ЛНР», вважаючи їх квазідержавами. Причому це прозвучало на пленарному засіданні Петербурзького міжнародного економічного форуму в присутності Путіна. Токаєв також чітко дав зрозуміти, що Казахстан не має наміру допомагати Москві обходити обмежувальні заходи Заходу: «Санкції є санкції, ми не повинні їх порушувати». Інше питання, наскільки казахстанські фірми тримаються такої лінії, але це вже окрема тема.
Жодного бажання підтримати Кремль у його конфлікті з Україною та Заходом Астана не виявила і в рамках ОДКБ, хоча за це топив Лукашенко. Втім, що тому залишається робити, якщо склав усі яйця в один кошик?
- Токаєв тільки посміюється
Лукашенко ж із усього казахстанського досвіду здобув, мабуть, лише один урок: транзит влади за персоналістського режиму, враховуючи облом Назарбаєва, — справа вкрай ризикована. Отже, правитель Білорусі тримається за своє крісло мертвою хваткою, при тому що здоров'я останнім часом явно підводить.
А оскільки кийками народне кохання не завоюєш і навіть найжорстокіше, у дусі середньовіччя, придушення протестів 2020 року не дає гарантій утримання влади, то залишається сподіватися на підтримку Кремля, жертвуючи йому шматки суверенітету. У результаті вождь Білорусі догрався до того, що Захід дивиться на нього як на маріонетку Путіна.
Адже Кремль, напевно, не дасть «молодшому братові» навіть побічно розпоряджатися ядерним арсеналом. Для його охорони з великою ймовірністю в Білорусі розмістять щось на зразок військової бази РФ. А це означає, що контроль над союзником стане ще жорсткішим.
Причому навіть із московською ядерною палицею Лукашенка та його оточення не почуваються впевнено. Про що говорить, зокрема, знервована реакція Мінська на заяви польського відставного генерала Вальдемара Скшипчака, який закликав Варшаву допомогти білорусам у разі повстання проти режиму.
Так, Лукашенко також намагається розвивати відносини з Китаєм, щоб збалансувати залежність від Кремля. Але від Мінська Пекін набагато далі, ніж від Астани.
Однак справа не лише у географії. Керівництво Казахстану, при тому, що воно завжди активно грало на полі пострадянської інтеграції, зуміло уникнути васальної залежності від Москви. А ось Лукашенко загрузнув по самі вуха. Тож його нинішні спроби видати цей васалітет за велике завоювання викликають у Токаєва лише іронію.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News
