Усі тут обговорюють прийдешній український контрнаступ. А у мене, до речі, давно є питання, яке я не знаю, кому адресувати, тому задам його тут: а що у нас відбувається з обіцяним ще в грудні-січні могутнім російським наступом? Де він? Нам його ще чекати або можна розходитися?
Чемезов доповідав, що випуск всього підряд у нього збільшився в рази і на порядок, заводи працюють в три зміни, фінанси ллються рікою, erste Kolonne marschiert rechts, zweite Kolonne marschiert links... Де все це? Нам все ще вірити Чемезову або краще вірити нескінченному потоку відеороликів з сумними мобіками, які не бажають без артпідготовки йти в "м'ясні" атаки, або зі злими вагнерівцями, які вимагають боєприпасів?
Бачимо блискуче реалізовану кампанію з дезінформації противника. Нібито ми їм обіцяли наступ, а його не буде! Бе-бе-бе! Обдурили дурня! Чергова многоходовочка і "знову Путін всіх переграв"... Або як?
Хоч би Пєсков щось розповів. Коли не треба - він базікає без угаву. А як до справи доходить - як води в рот набрав. Гей, Пєскове! Що з наступом? Він ще не почався або вже закінчився? "Дай відповідь! Не дає відповіді... дивним дзвоном заливається дзвіночок" і далі за текстом. Коротше, знову "Русь! Куди мчиш ти?"
Та й з українським наступом теж поки ніякої ясності немає. Рамштайн-10 (проходив в режимі відеоконференції) виявився, мабуть, найскупішим на коментарі.
Повідомили лише про декілька установок ППО NASAMS від Норвегії та 10 леопардів від Швеції. І тільки натякнули про те, що основною темою обговорення були боєприпаси. Але після наради Резніков був оптимістичний і сказав, що результати його "обнадіюють".
Як в цих умовах можна щось припускати? Усі щось приховують, запускають дезінформацію, картинно панікують або, навпаки, випромінюють впевненість. А як насправді - невідомо…
Залишаються реальними тільки смерті. Це найстрашніший підсумок війни: ні в чому не можна бути до кінця впевненим, крім того, що гинуть люди. Тільки це відбувається по-справжньому. А все інше - це якісь дивні здогади і припущення: є конфлікт Пригожина з МО РФ або це постановка? Є достатньо сил у ЗСУ для наступу чи це блеф? Коли він почнеться і де? У квітні? Травні? На Мелітополь? На Луганськ?
Я розумію, що нам про це знати не треба. І правильно, що не треба. Але як все це витримати звичайній людині? Як живуть люди в Києві? У Харкові? У Львові? У всіх інших містах і селах України? Чи надовго вистачить їхньої віри? Як довго їм ще сподіватися? Чи є у них ще сили триматися в умовах повного вакууму інформації?
Im Osten nichts Neues ... на Східному фронті без змін. Мені здається, що останні пів року мій "щоденник війни" стає книжкою під цією назвою. Рефлексія людини у відсутності правдивої інформації. Нескінченні переливання з пустого в порожнє.
І ось знову: Reuters повідомляє, що наступного тижня Сі Цзіньпін приїде в Москву, а потім, за результатами зустрічі з Путіним, у нього відбудеться розмова (по відеозв'язку?) із Зеленським. Але китайський МЗС цього візиту не підтверджує. І Москва теж мовчить. І як бути? Нам все ще чекати його? Або що?
Я собі нафантазував цілу історію про цей візит. Сі скаже Путіну так, а Путін відповість так, потім Зеленський переговорить з СІ і тоді він запропонує те і те... А насправді досі неясно: чи відбудеться взагалі цей візит. Чи не вигадка це ласих на сенсації журналістів?
Знову ж таки з Америки йде потік якогось незв'язного інформаційного шуму. Трамп хоче з Путіним миритися. Десантіс взагалі вважає війну в Україні другорядним питанням, а в Конгресі, навпаки, сенатори обох партій вимагають негайно почати поставки в Україну винищувачів F-16…
Мене всі мої друзі смикають: скажи, як все буде розвиватися далі? Я проти своєї волі раптом став експертом з цієї війни. І якщо відповідаю, що я не знаю - ображаються: кажуть, що знаєш, та не хочеш говорити, став, мовляв, багато про себе уявляти, раніше був простішим і т. д. І щоб вони не ображалися, я починаю нести якусь нісенітницю, імпровізувати на ходу…
І якщо мої висновки подобається співрозмовнику, то він мене хвалить, каже: "який ти розумний", а якщо я кажу щось неприємне і таке, що не збігається з його бажаннями, то він на мене кричить і кидає трубку.
Зі зрозумілих причин прихильники Путіна мені не телефонують. Тому я все більше спеціалізуюся на розповідях про майбутню перемогу України. Хоча б тому, що я не хочу втратити своїх друзів. Втім, я і сам всім серцем вірю в цю перемогу.
Тут в інтернеті якась інфоциганка Бліновська підняла хороше бабло на онлайн курсі про те, "як правильно хотіти". Може записатися на ці курси? Може я неправильно бажаю перемоги України і всі мої надії скоро впадуть? Бачите, до якого марення може добалакатися людина в умовах відсутності якоїсь повної і правдивої інформації.
А, втім, що нам ще залишається, крім цієї віри? Адже це віра в перемогу добра над злом. Ніяк не менше. Це та сама вічна віра, яка змушує нас жити в цьому світі. Без неї ми б давно перетворилися в тварин. Ну, ось, хоч, як Путін, наприклад.
За відсутності знання віра - це єдине, що підтримує нас. Господи, Всемогутній! Дай нам перемогти! Дозволь покарати зло. Адже ми так довго і терпляче зносили всі витівки цього кривавого клоуна. Тепер настав час розплати.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News
