Про Ірину Бережну. Мені дуже шкода її. В багатьох смислах - особистому, політичному, людському. І я знаю, про що говорю.
У 2012 році я вів кілька виборчих кампаній, в тому числі і її - в Харкові. Вона вперше йшла по мажоритарці - а це означало, що віртуальної кампанії бути не могло. Для "парашютистки", яку відправили у невідоме місце, це був серйозний виклик. Починали з 0,3% впізнаваності, дійшли до 76% за п'ять місяців. До речі, весь час мене не покидало відчуття, що однопартійці її хотіли "злити". Але ми виграли. Без "підпалів дільниць", "каруселів" і чорнухи. В день голосування зранку до вечора лив дощ. І на голосувати прийшли в більшості своїй "ідейні".
Іра була дуже непростим клієнтом. Протягом одного дня вона могла бути як близьким другом, так і деспотом. Вона могла бути і різкою, і щирою, і епатажною. Непростою, так точно. Це відчували усі в штабі. При цьому Іра мала феноменальну пам'ять - на людей, на імена, на дати. Їй достатньо було два рази прочитати свій виступ, щоб потім без папірця відтворити його слово в слово.
Вона багато читала, добре знала англійську. І, незважаючи на своє "регіональне" походження, на той час була досить "європейсько-орієнтованою". Наскільки це можна було уявити на той час.
Після кампанії ми бачились епізодично. Зрідка зідзвонювались. Іра на той час входила в "проєвропейську" групу Клюєва - і, здавалось, що вона точно має великі перспективи у партії. Все йшло до підписання Асоціації з ЄС. Але її не підписали. Потім був розгін студентів, Майдан, жертви. Пішла у вічність Партія регіонів, соратники Іри переховувалися в Росії, вона зовсім випала із політичного процесу.
І все змінилося... Особливо її риторика. Оцінювати не буду і не хочу.
Востаннє ми зустрілись з нею наприкінці 2014 і сильно розсварилися. Причому так, що перестали спілкуватися зовсім. І я шкодую, що тоді не знайшов аргументів для неї. Бо якщо всередині країни між українцями різних поглядів ми не можемо знайти в дискусії точок об'єднання, то тоді конфлікт на Сході - це дійсно громадянська війна. Хоча і інспірована, фінансована і розпланована Росією. Тому я проти "мови ненависті" і злорадства. Про це написав і Роман Цимбалюк.
І наостанок. Іра завжди сварила водіїв, щоб вони не ганяли. Навіть, коли могла запізнитися. Жартувала, що її ангели літають з іншою швидкістю. Мабуть, відчувала...
Джерело: Віктор Шлінчак, obozrevatel.com
