США посилюють тиск на Венесуелу, почавши затримувати танкери, які перевозять її нафту. З Вашингтону лунає дедалі загрозливіша риторика на адресу венесуельського режиму.
РБК-Україна пояснює, чому Трамп взявся за Венесуелу, які інтереси переслідують США та чи може справа дійти до збройного протистояння.
Після місяців концентрації на російсько-українській війні Дональд Трамп знову перемкнув увагу на іншу точку світу. 16 грудня президент США оголосив про "тотальну і повну блокаду" портів у Венесуелі, через які йде її експорт нафти. Це означає кардинальне посилення тиску на цю країну у Південній Америці.
Те, що розпочиналося як боротьба з наркотрафіком, вже переросло у конфлікт навколо нафтових активів та загрозу режиму Ніколаса Мадуро, який править у Венесуелі.
Від наркоторгівлі до нафти
Ще на початку вересня США розгорнули біля узбережжя Венесуели потужну військову флотилію, яка включала есмінці, підводний човен та декілька тисяч морської піхоти. Крім того, на Пуерто-Рико було розміщено бойову авіацію.
Хоч відносини Сполучених Штатів та Венесуели є складними вже багато років, із поверненням Трампа у Білий дім напруга вийшла на новий рівень. Президент США робить акцент на боротьбі з нелегальною міграцією та торгівлею наркотиками. В цьому контексті його увагу привернув венесуельський картель Tren de Aragua.
Цього року Сполучені Штати офіційно визнали його транснаціональною терористичною організацією. США звинувачують Tren de Aragua у наркоторгівлі, торгівлі людьми, а також низці інших тяжких злочинів. Ба більше, за даними Вашингтона, з картелем тісно пов'язаний режим Ніколаса Мадуро.
Власне, для боротьби з Tren de Aragua біля берегів Венесуели і розмістився американський флот. Проте з часом у риториці Трампа з'явилися й інші претензії до Венесуели. З середини грудня президент США почав заявляти про повернення активів, які, на його думку, Венесуела незаконно експропріювала у американських компаній.
"Вони (венесуельці – ред.) забрали всю нашу нафту не так давно. І ми хочемо її назад", – заявив президент США 17 грудня.
За його словами, тиск триватиме доти, доки Венесуела не компенсує ці втрати, включаючи нафтові родовища та інфраструктуру.
Про які активи каже Трамп
Йдеться переважно про нафтові активи в регіоні поясу Оріноко – це великий басейн однойменної річки у східній Венесуелі, де зосереджені одні з найбільших у світі запасів важкої нафти.
За часів президентства Уго Чавеса, який керував Венесуелою з 1999 по 2013 роки, уряд країни провів масштабну націоналізацію нафтової промисловості.
У 2007 році державна компанія PDVSA примусово вилучила активи у американських гігантів ExxonMobil та ConocoPhillips, які відмовилися від нових умов партнерства з урядом, що передбачали передачу більшості акцій венесуельській стороні. Ці компанії інвестували мільярди доларів у розробку родовищ, але Чавес аргументував націоналізацію необхідністю "повернути нафту народу".
Наразі активи перебувають під повним контролем PDVSA, але їхній стан далекий від ідеального через хронічне недофінансування, корупцію та вплив американських санкцій, запроваджених ще за часів Обами та посилених Трампом.
Виробництво нафти у Венесуелі впало з понад 3 мільйонів барелів на добу на початку 2000-х до менш ніж 1 мільйона нині, а родовища потребують термінових інвестицій, аби знову наростити видобуток.
За даними Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів, Венесуела досі не виплатила повну компенсацію американським компаніям – ExxonMobil отримала лише частину з 10 мільярдів доларів, які вимагала. А ConocoPhillips веде судові баталії за 2 мільярди.
Загроза для влади Мадуро
Офіційно Білий дім наполягає, що головна мета тиску – боротьба з наркотероризмом та повернення активів. На початку операції, у вересні, коли акцент робився виключно на наркотиках, розглядалися переважно військові опції для перехоплення суден картелю та удари по його базах.
Водночас уже тоді в американських медіа з'явилися свідчення джерел із Білого дому, що Трамп розглядає різні варіанти подальших дій – аж до повалення режиму Мадуро. Тим більше, що міністр оборони США Піт Гегсет прямо звинуватив венесуельського диктатора в причетності до наркотрафіку, називаючи його "нелегітимним лідером".
Подібна риторика звучить і від інших членів команди Трампа. З останнього, 23 грудня постійний представник США при ООН Майк Волц заявив, що Штати не визнають Мадуро та його соратників легітимними лідерами Венесуели..
"Мадуро та його режим сфальсифікували вибори, і міжнародна спільнота має цьому докази", – зазначив посадовець..
Додатковий привід для таких обговорень дали контакти Трампа з Марією Коріною Мачадо. Вона – лідерка венесуельської опозиції, яка цього року отримала Нобелівську премію миру. Після оголошення про нагороду Мачадо "присвятила її стражденному народу Венесуели та президенту Трампу" за його "рішучу підтримку" справи вільних і справедливих виборів у Венесуелі.
Коли ж риторика Трампа перейшла до теми активів, США розглядають нові варіанти дій. Джерела у Білому домі, цитовані Los Angeles Times, заявляють про комбінацію економічного тиску через блокаду танкерів та можливі кібератаки на нафтову інфраструктуру PDVSA, аби прискорити падіння режиму.
New York Times зазначає, що адміністрація Трампа розглядає сценарії "максимального тиску", включаючи визнання опозиції легітимною владою Венесуели та підтримку внутрішніх повстань, але без прямого вторгнення.
Ескалація: за і проти
Ситуація навколо Венесуели залишається вкрай складною. Влада країни і надалі розраховує на підтримку з боку Китаю та Росії, які надають економічну допомогу та політичне прикриття на міжнародній арені, попри посилення американських санкцій.
Режим Мадуро вже пережив численні спроби його усунути та має досвід виживання під санкціями. При цьому соціальна база влади у Венесуелі, хоч і послаблена економічною кризою, все ще існує.
Наявних у США сил у регіоні поки що недостатньо для повномасштабного вторгнення.
"Поки що, якщо подивитися на військову техніку, присутню в регіоні, все вказує на те, що він, можливо, якщо вирішить здійснити якийсь напад, то це буде чимось подібним до атаки на Іран", – раніше зазначав РБК-Україна бразильський експерт з міжнародних відносин Урія Фанчеллі.
Крім того, такий крок точно поставив би хрест на всіх планах Трампа отримати Нобелівську премію миру. Обмежена операція, в разі успіху, дозволила б змістити режим Мадуро, але водночас звести до мінімуму ризик жертв серед цивільного населення.
Водночас за даними європейських розвідок та американських ЗМІ, Росія вже розпочала евакуацію сімей своїх дипломатів з Венесуели, що може свідчити про зростання ризиків ескалації та підготовку до можливих ускладнень у регіоні.
З боку США венесуельський кейс демонструє особливості підходу Трампа до міжнародних конфліктів – швидка ескалація і тиск із поєднанням різних важелів впливу. Від військової присутності біля узбережжя до економічної блокади, від визнання опозиційних лідерів до загроз режиму. Однак питання, чи приведе це до бажаного для США результату, залишається відкритим. Тим паче, що Трамп схильний перемикати увагу на інші справи, коли йому одразу не вдається досягти успіху.
Все це стосується і Венесуели. Найближчі тижні покажуть, чи зможе комбінація військового, економічного та дипломатичного важелів впливу дати результати. Однак історія латиноамериканського регіону засвідчує, що швидких рішень у таких конфліктах зазвичай не буває – навіть коли тиск здійснює наймогутніша країна світу.
Для України цей досвід є особливо повчальним – він показує, що навіть потужний американський тиск не гарантує швидкого результату, якщо в конфлікті є глибокі внутрішні протиріччя та задіяні зовнішні гравці на кшталт Росії.
