Група нейробіологів з Університету Вірджинії під керівництвом Марини Вайлер провела науковий експеримент за участю 21 особи, які заявляли про здатність до позатілесного досвіду. За умовами дослідження, учасники мали за допомогою «виходу з тіла» побачити приховане зображення на екрані ноутбука в сусідній закритій кімнаті.
Про це повідомило видання Science Alert, інформують Vesti-UA.net.
Результати основного завдання виявилися негативними: за допомогою штучного інтелекту вчені встановили, що точність описів картинок не перевищила рівень випадкового вгадування.
Незважаючи на провал головного тесту, дослідження принесло несподівані результати.
Двоє учасників незалежно один від одного змогли з високою точністю описати не приховане зображення, а нестандартне розташування та дії самих науковців у дослідницькій кімнаті, куди вони не мали візуального доступу.
Втім, автори роботи наголошують, що ці спонтанні спостереження не були заздалегідь заплановані дизайном експерименту та не пройшли статистичну перевірку, тому їх не можна вважати науковим доказом позатілесного сприйняття.
Експеримент організували одразу в трьох кімнатах. В одній перебував учасник, під’єднаний до ЕЕГ для запису активності мозку. У другій розташувалися дослідники, а в третій — ноутбук із випадково обраним зображенням одного зі 100 об’єктів. Екран повернули до стіни, а двері зачинили.
Навіть самі науковці під час випробування не знали, яке саме зображення з’явилося на ноутбуці. Учасники мали від 60 до 90 хвилин, щоб спробувати сприйняти приховану ціль, розташовану приблизно за сім метрів від них.
Про враження, які могли стосуватися зображення, розповіли 13 із 21 учасника. Водночас лише восьмеро заявили, що пережили саме позатілесний досвід. Решта описували щось на кшталт «внутрішнього бачення».
Описи учасників порівняли зі 100 можливими зображеннями за допомогою штучного інтелекту. Результат виявився негативним: правильні картинки посідали від 16-го до 92-го місця, а загалом точність не перевищувала рівня випадкового вгадування.
Однак під час експерименту сталося те, чого науковці спочатку взагалі не планували перевіряти. Двоє людей окремо описали розташування та дії дослідників у сусідній закритій кімнаті.
Один учасник розповів про науковця, який сидів ліворуч біля комп’ютера, та іншого дослідника, який перебував далі й читав книжку. Саме так вони розташувалися під час цього сеансу, хоча така конфігурація не була для них звичною.
Інший учасник також описав позиції двох дослідників: одного праворуч, який робив нотатки, та другого ліворуч за комп’ютером. За даними авторів роботи, цей опис теж відповідав реальній ситуації в кімнаті.
Утім, науковці наголошують: ці випадки не можна вважати доказом позатілесного сприйняття. Спостереження були спонтанними, не входили до заздалегідь визначених цілей дослідження та не пройшли статистичної перевірки.
