З 10 серпня набрав чинності закон від 18.07.2022 р. №2421-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом", який передбачає запровадження особливої форми трудового договору – з нефіксованим робочим часом. Відповідний закон був підписаний президентом 5 серпня та опублікований 9 серпня в газеті "Голос України".
Цим документом у Кодексі законів про працю (КЗпП) закріплено нестандартні форми зайнятості для осіб, які виконують роботу на непостійній основі.
Зокрема, у КЗпП закріплено нову форму трудового договору – "Трудовий договір з нефіксованим робочим часом" як особливий вид трудового договору, умовами якого заздалегідь не встановлено конкретний час виконання роботи, а обов’язок працівника виконувати таку роботу виникають виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи, без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно.
У цьому зв'язку працівникам потрібно знати, що типова форма трудового договору з нефіксованим робочим часом ще має бути затверджена Мінекономіки. Прикінцевими положеннями закону встановлено, що підзаконні акти мають бути ухвалені Кабінетом міністрів протягом трьох місяців. Отже, на практиці укладання договорів з нефіксованим робочим часом може відкластися до 10 листопада 2022 року.
Згідно із законом, роботодавець самостійно визначатиме необхідність та час залучення працівника до роботи, а також обсяг роботи.
Водночас слід знати, що:
- кількість укладених трудових договорів з нефіксованим робочим часом не може перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів на підприємстві, в установі чи організації;
- роботодавці (юридичні особи та ФОП), які використовують найману працю менше ніж 10 працівників, зможуть укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом;
У договорі передбачено закріплення інформації про:
- спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи;
- спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або відмовитися від її виконання у випадках;
- інтервали, в які від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).
Важливо, що кількість базових годин не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.
Працівник зможе відмовитися від виконання роботи у таких випадках:
- якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів і годин;
- якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.
Однак право на відмову працівника не стосується виконання роботи у базові дні та години (40 годин на тиждень та максимум 6 робочих днів на тиждень). У цьому випадку роботодавець матиме право притягнути його до дисциплінарної відповідальності.
Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця має становити не менше 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менш як 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.
У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися підстави для його припинення.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка ЄСВ застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
