Поки Білий дім розмірковує над можливістю приєднання до ізраїльських ударів по Ірану, варто замислитися: скільки ще країн мають флот далеких бомбардувальників на віддаленому острові посеред Індійського океану, здатний пролетіти понад шість тисяч кілометрів і скинути найбільші у світі бомби — 13-тонні GBU-57 Massive Ordnance Penetrators — на найкраще захищені ядерні об’єкти Ірану?
Також варто поставити питання: що роблять інші нібито "центри сили" в міжнародному порядку? Російський лідер Владімір Путін, який очолює країну з економікою меншою за італійську та населенням меншим, ніж у Бангладеші — і який уже понад три роки не здатен здолати значно слабшого противника — залишився осторонь, зазначає Пол дю Кенуа, американський видавець, критик, історик і філантроп.
Ілюзії щодо багатополярного світу можуть розбитися об реакцію на кризу на Близькому Сході в Пекіні, де президент Китаю Сі Цзіньпін заявив, що "всі сторони повинні якнайшвидше працювати над деескалацією конфлікту й не допустити подальшого погіршення ситуації". Слідом за ним представник МЗС КНР публічно закликав "країни, які мають особливий вплив на Ізраїль" — майже напевно маючи на увазі Сполучені Штати — "взяти на себе відповідальність" і "негайно вжити заходів для зниження напруги".
У світлі таких відчайдушних закликів очевидно, що жодна китайська експедиційна армія не вирушить через гори у Фордо, щоб захистити підземні ядерні об'єкти Ірану в протистоянні з США. Натомість дипломатична активність Китаю зводиться до порад своїм громадянам якомога швидше залишити Ізраїль та Іран. На тлі таких слабких заяв, того ж дня Дональд Трамп, не згадавши про Китай, закликав до "беззастережної капітуляції" Ірану та натякнув, що має змогу знищити його верховного лідера, аятолу Алі Хаменеї, коли забажає.
Трамп встановив двотижневий термін для ухвалення рішення, чи приєднаються США до ізраїльських ударів по Ірану. Втім, незалежно від того, яке рішення він ухвалить, він залишається єдиним світовим лідером, здатним одночасно проєктувати як військову силу, так і дипломатичний вплив у віддалені регіони світу.
"Ті, хто критикує гасло Трампа "Америка понад усе", називаючи його ізоляціоністським, мали б звернути увагу на те, що США й далі утримують не лише базу Дієго-Гарсія, звідки бомбардувальники B-2 можуть у будь-який момент вирушити з найбільшою у світі неядерною бомбою, але й щонайменше 120 інших військових баз і об’єктів у 55 країнах", — стверджує дю Кенуа.
Попри скорочення в епоху Байдена, американські військові витрати все ще перевищують сукупні витрати дев’яти країн і, згідно з прогнозами, зростатимуть і надалі. Тим часом, всупереч прогнозам подальшого занепаду, економіка США демонструє стійке зростання, залишаючи конкурентів позаду у сферах інновацій, технологій та підприємництва.
Дю Кенуа додає, що не дивно, що всього за п’ять місяців після повернення на посаду Трамп ініціював перші суттєві мирні переговори між Росією та Україною з моменту початку повномасштабної війни у 2022 році, посприяв досягненню сталої мирної угоди між Індією та Пакистаном — ще однією потенційною ядерною гарячою точкою, залучив трильйони доларів нових іноземних інвестицій до США, зробив кроки до більш справедливої торговельної політики з іншими країнами та відновив охорону національних кордонів до історичного рівня безпеки.
Автор підсумовує, що жоден інший "центр сили" (маючи на увазі Росію чи Китай) навіть не наблизився до жодного з цих досягнень.
