Росія змінила стратегію у війні проти України, перейшовши від планів звичайного виживання держави до війни на повне знищення. Як пишуть Vesti-ua.net найбільш серйозні загрози для України сьогодні зосереджені у двох ключових напрямках – енергетика та фронт.
Ворог намагається створити гуманітарну катастрофу, а також не відмовляється від планів масштабного наступу. Про це заявив генерал-лейтенант Ігор Романенко в інтерв'ю OBOZ.UA, коментуючи поточні загрози, ситуацію на фронті та стан українського ОПК.
Головні небезпеки зимового періоду
За словами генерала, найбільш серйозні загрози для України сьогодні зосереджені у двох ключових напрямках:
Енергетичний терор і заморожування міст: Головна мета ударів противника – створити гуманітарну катастрофу та хаос у населених пунктах, змусивши людей залишити свої домівки та мігрувати до інших регіонів.
Спроби прориву фронту: Росія не відмовляється від планів масштабного наступу. Незважаючи на те, що плани кампанії 2026 року та захоплення Краматорська зірвані, терміни змістилися на кінець зими – початок весни. Для проривів противник формує ударні механізовані групи чисельністю до 150 одиниць техніки з піхотою.
Як приклад успішної протидії Романенко навів ситуацію на Лиманському напрямку, де українська розвідка своєчасно викрила плани ворога. Завдяки випереджальним ударам під керівництвом генерал-майора Михайла Драпатого вдалося зірвати наступальні плани противника ще на етапі зосередження сил.
Концепція "стріл" і "лучників"
Для мінімізації загроз і зниження втрат експерт пропонує використовувати технологічну концепцію боротьби.
Боротьба зі "стрілами": перехоплення повітряних цілей (безпілотників, ракет, авіації), які вже перебувають у польоті.
Боротьба з "лучниками": завдання випереджальних ударів по підприємствах військового виробництва, складах, логістичних маршрутах і пускових позиціях ворога.
На думку генерала, Україна вже успішно застосовує подібні методи, проте для їх масштабування потрібні значно більші ресурси.
Проблеми економіки та допомоги союзників
Романенко раскритикував той факт, що через п'ять років широкомасштабної війни українська економіка досі не переведена на військові рейки. На відміну від Росії, яка зробила це два роки тому та оперативно масштабує виробництво озброєнь, в Україні терміни виконання оборонних завдань постійно зсуваються.
Що стосується підтримки партнерів, то обсягів озброєнь, техніки, боєприпасів і фінансової допомоги, що поставляються, поки недостатньо, щоб змусити Росію припинити агресію та перейти до реальних мирних переговорів.
