За місяць від початку наступу на півдні українська армія звільнила дев'ять сіл. Західні медіа пишуть, що наша операція йде не за графіком і повільніше, ніж планувалось. Тому Україну незабаром нібито можуть схиляти до завершення війни. Наскільки можливий такий розвиток подій і що дійсно відбувається на фронті – у матеріалі РБК-Україна.
Український наступ триває вже кілька тижнів поспіль. Спершу Сили оборони активізувалися на флангах Бахмута, зумівши за лічені дні звести нанівець кількамісячне просування ворога. А в перших числах червня українські війська розпочали наступальні дії і в південній операційній зоні.
Наш рух в Приазов'ї впродовж кількох місяців мало не анонсувався як в Україні, так і на Заході. Очікування від цієї операції значні. Очевидна мета – це принаймні прорив до Азовського моря і підхід до Криму.
Наразі українським військовим вдалося звільнити на півдні 130 квадратних кілометрів території. У західних медіа все частіше піддають сумніву успішність такого просування. Схожий меседж вже озвучують і офіційні посадові особи в США: мовляв, наступ йде повільніше, ніж очікували. Зрештою, це визнав і президент Володимир Зеленський.
Звісно, що дев'ять сіл за чотири тижні – це не зовсім переконливий результат для тих, хто очікував до цього моменту звільнення Мелітополя чи, що ще більше, нашого заходу в Крим. Проте насправді робити висновки щодо успішності чи неупішності нашого наступу передчасно. Ця операція, з високою ймовірністю, буде більш складною та виснажливою, ніж це було на Харківщині і навіть на Херсонщині. Але водночас вона багато в чому буде визначати подальший перебіг або навіть завершення війни.
Наступ. Початок
Сили оборони не припиняють активні дії відразу на кількох ділянках фронту і всюди досягли локальних успіхів. На Бахмутському напрямку наші військові намагаються вибивати ворога з флангів, щоб зайняти панівні висоти довкола міста. Нещодавно у Генштабі прозвітували, що ЗСУ зачистили західний берег каналу “Сіверський Донець - Донбас” біля Курдюмівки. Якщо українська армія зможе прорватися до Берхівки з півночі і Кліщіївки з півдня, відхід з Бахмута стане для противника лише питанням часу.
Після виходу угруповань "Вагнера" російській регулярній армії не без труднощів вдалося втримати свої позиції в цьому районі. Щоб не допустити українського прориву, агресор почав перекидати сюди свої резерви. Після підриву Каховської ГЕС росіяни вивільнили частину своїх сил з лівого берегу Херсонської області і перекинули їх під Бахмут. Чим, між іншим, теж скористалася українська армія.
Коли вода дещо відійшла, наші війська під прикриттям артилерії відправили на лівий берег групу десанту. Кількість сил, що бере участь у цій операції, достеменно невідома. Зараз бої точаться в районі Антонівського мосту між Херсоном та Олешками. Українцям вдалось зайняти невеличкий плацдарм неподалік річки Конка.
Навряд чи наше командування планує проводити тут якусь масштабну операцію, адже логістичне забезпечення десанту – це вкрай складне завдання. Ймовірніше, цей напрямок може розглядатися як додатковий у разі прориву наших військ у Запорізькій області. А зараз він виконує іншу важливу функцію – сковує сили противника і не дозволяє перекидати їх на інші загрозливі для нього ділянки фронту, наприклад, у Приазов'я.
Там в українських військ є три головних напрямки. Один із них – це Василівський, де наші підрозділи звільнили два населених пункти – Лобкове та П'ятихатки. Зараз там йдуть бої на околицях села Жереб'янки.
Інший напрямок – це Токмацький, де йде один із головних логістичних центрів окупантів у Запорізькій області. Звідти потенційно можна розвивати рух як на Мелітополь, так і на Бердянськ. Українським військовим вдалося просунутися тут на кілька кілометрів до села Роботине, де простягається перша лінія оборони росіян.
Більш помітного просування українська армія досягла східніше – на стику Запорізької та Донецької областей з району Великої Новосілки. Це Бердянський напрямок, де наші військові вже звільнили сім населених пунктів, серед них – Рівнопіль, про що було повідомлено 26 червня.
Втрата цього села погіршує становище окупантів, оскільки українські підрозділи отримують можливість рухатися по висотах вздовж річки Мокрі Яли. Зараз там ведуться активні дії на лінії Приютне, Старомайорське та Урожайне. За ними – поряд з селом Старомлинівка – йде перша лінія оборони російських військ на цій ділянці фронту.
Попри наші активні дії, ворог теж не полишає спроб наступати у районі Лимана, Бахмута, Авдіївки та Мар'їнки. Такі спроби завершуються безрезультатно, це свідчить про те, що наразі окупанти вичерпали свій наступальний потенціал. Однак для оборони їм, на жаль, все ще вдосталь ресурсу.
Чи можна назвати наш наступ гарантовано успішним? На це питання немає однозначної відповіді. І хоча активні дії українських військ на різних напрямках тривають вже понад чотири тижні – це можна назвати лише початковим етапом наступу. На це щонайменше вказує те, що командування ще не відправило на передову більшість бригад, що готувалися на Заході. А ті підрозділи, які зараз наступають на півдні, схоже, проводять формуючі операції і промацують слабкі місця росіян.
Зараз там йдуть бої на передових рубежах оборони противника – у смузі забезпечення та в районі першої лінії оборони. На цих рубежах українська армія намагається виманити якомога більше резервів та артилерії ворога з її подальшим знищенням. Можна припустити, що командування обрало саме такий план нашого просування в Призов'ї.
Коли українська армія атакує одночасно в різних місцях російських ліній оборони, це змушує противника передчасно активовувати все більше і більше резервів, адже він досі не розуміє: це вже наш головний удар чи ще ні. Чим більше цих резервів буде знищено на початкових етапах наступальних дій – тим більше буде сточений оборонний потенціал окупантів, особливо коли справа дійде до головних боїв. Чому акцент на артилерії? Тому що вона виконує більшість бойових завдань у нинішній війні.
Гіпотетично можна було би зосередити значну частину наших військ на певній ділянці фронту і стрімко прорвати лінію оборони противника. Але це буде передбачуваним для ворога – він теж направить туди основну частину своїх сил і з великою ймовірністю зможе відбити удар.
"Поки що ті темпи та напрямки, в яких ведеться наша операція на півдні, дають нам підстави говорити про серйозну впевненість в успішності наших наступальних дій. Але війни – це не лінійні графіки, це врахування дуже багатьох факторів. Тому нам варто обирати дуже обережні формулювання", – каже РБК-Україна військовий аналітик, полковник Сергій Грабський.
Полон завищених очікувань
Головна складність для нас полягає у тому, що росіяни справді добре підготувалися до наших атак на півдні. Координатор групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець пояснює, що окупанти вибудували щонайменше двоешелоновану оборону зі смугою забезпечення, з першою лінією оборони, з головною лінією оборони та оперативним шикуванням військ.
"Певні сили та засоби виділені в резерв – тактичний та оперативний. Смуга забезпечення, як правило, дуже щільно мінується. Там встановлюються вибухові загородження, там діють снайпери, мобільні групи протитанкового загородження. Її головне призначення розстроїти бойові порядки противника перед тим, як він дійде до першої лінії оборони", – розповів експерт.
Розміновувати проходи в мінних полях доводиться під загрозою вогня ворожої артилерії та ударних вертольотів, які оснащені протитанковими ракетами. Традиційно після смуги забезпечення може йти ще дві, три або й чотири лінії оборони. Ні під час Харківської, ні під час Херсонської операцій Збройні сили не стикались з настільки підготовленими укріпленнями.
Машовець у своєму телеграм-каналі навів оцінку сил та засобів, які окупанти акумулювали на Мелітопольському, Бердянському та Маріупольському напрямках станом на кінець червня. Це приблизно 92 тисячі особового складу, до 365 танків, приблизно 1150 ББМ, до 740 артилерійських систем і до 164 одиниць РСЗВ. Ще до 3,5 тисячі військових, 15 танків, 130 ББМ, 28 артилерійських систем і 27 РСЗВ складають оперативний запас.
За словами Грабського, українська армія зараз веде наступальні дії всупереч усім канонам оперативного мистецтва. Ми йдемо в наступ на підготовлену оборону противника і при цьому він несе більші втрати, ніж наступаюча сторона. До того ж у нас немає навіть трикратної переваги у силах та засобах, як того вимагає військова наука.
"Те, що нам передали – цього недостатньо для проведення наступальних операцій. Якби ми отримали все, що ми могли б отримати, ми б усе одно вели такі ж наступальні дії, тому що противник поставив на карту практично все", – вважає експерт.
Інший важливий фактор, у якому Україна зараз програє ворогу – це авіаційний компонент. В нас немає переваги в повітрі, зокрема на півдні. А тому проблематично забезпечувати прикриття наступаючої бронетехніки у відкритому степу під час атак.
"Співвідношення наших старих літаків до російських – 1 до 6, за деякими показниками і 1 до 10. Як проводити наступальну операцію, не маючи об’єктивних умов для її проведення, і говорити про її успішність чи неуспішність?" – розмірковує Грабський.
За таких умов вкрай важливо зберігати тверезі очікування і не робити поспішних висновків. Український наступ йде поступово і головним битвам відведений свій час. З іншого боку, існує думка, яку можна зустріти на сторінках іноземних ЗМІ, що вікно можливостей української армії не безмежне. І вже восени, коли через бездоріжжя на фронті можливість для маневрів знизиться, а росіяни підготують чергову серію ударів по енергетиці, партнери можуть затребувати від нас якихось результатів. Інакше – штовхатимуть на переговори та завершення війни, навіть на невигідних для нас умовах.
Незважаючи на те, що у провідних західних столицях продовжують декларувати підтримку України, така версія теж має право на життя. Її в неформальних розмовах з виданням висувають і українські представники військово-політичного керівництва. Головне питання тут – а що саме наші союзники будуть вважати як належний результат.
"Нам ніхто не ставить рамки – умовно до серпня треба звільнити Мелітополь, чи до вересня зайти в Крим. Зараз нам важливо показувати хоч якесь просування – хоч сотні метрів на день, хоча б одне звільнене село", – пояснило одне із впливових джерел видання у військових колах.
Інший інформований співрозмовник РБК-Україна пояснює: США зацікавлені в тому, щоб якомога більше ослабити Росію. І допоки українська армія буде в змозі вести бої та звільняти свої території – це буде збігатися з інтересами Штатів. З цієї причини вони не будуть поспішати закінчувати війну, змушуючи нас до переговорів проти нашої ж волі. І на їхню позицію, ймовірно, буде орієнтуватися й інша частина нинішньої проукраїнської коаліції. Зокрема Західна Європа, яка менш категорично дивиться на перспективу компромісу з Росією.
Крім того, трохи більше ніж через рік в США пройдуть президентські вибори, на порядку денних яких теж стоятиме питання війни. Витрачаючи десятки мільярдів доларів на підтримку України, адміністрації Байдена так чи інакше потрібно буде показати хоч проміжну, але перемогу. Або ж його опоненти типу Трампа знайдуть, як цим дорікнути чинному президенту.
Тобто зараз наше головне завдання – не ставити захмарних орієнтирів. Ключове – щоб українська армія могла до осені постійно звітувати про хоча б якесь просування – щоб не було ілюзії, що фронт завмер. Цього, як переконують співрозмовники видання, буде достатньо для того, щоби зберігати імпульс підтримки партнерів, і для подальшого звільнення наших земель.
Однак не слід забувати про те, що в будь-яких сценаріях завжди є місце "чорним лебедям". Один із них – це ситуація на ЗАЕС, адже незрозуміло, чи наважаться росіяни зробити теракт на станції, якого масштабу і як на це відреагує світ.
А інший – тиждень тому був майже на "підльоті" до Москви. Так – Путіну вдалось виплутатись з кризової ситуації цього разу. Але стрімкий похід "вагнерівців" на російську столицю показав, що безальтернативний режим виявився колосом на глиняних ногах. І час не грає йому на руку.
Навіть у разі успішного перевороту до влади навряд чи прийде більш дружньо налаштований до України режим. Але це щонайменше порушує ефективне управління російськими військами або ж, у теорії, Москві доведеться висмикувати частину сил з фронту, щоб гасити внутрішні пожежі. Ба більше – новий режим може захотіти вибудовувати відносини з цивілізованим світом з чистого аркуша, а тому може навіть піти на повне виведення окупантів з України. Тобто будь-яка смута та хаос у Кремлі – нам на користь.
Зрозуміло, що Пригожин не був головним актором цієї постановки. Очевидно, що це були лише перші проби "пера". А отже, інші невдоволені розподілом балансу сил та політикою у Москві рано чи пізно можуть спобувати повторити почате.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →