В Києві 3 лютого відбувся саміт Україна-ЄС. Незадовго до нього наша країна отримала від європейських союзників 3 мільярди євро у рамках макрофінансової допомоги. Загалом у 2023 році Україна має отримати від Євросоюзу 18 мільярдів євро. Однак в обмін на ці гроші європейські партнери вимагають від української влади проведення реформ, спрямованих насамперед на боротьбу з корупцією. "Апостроф" розбирався, чого ЄС вимагає від України.
Час реформ
Окупація значних територій, руйнування підприємств та інфраструктури, перекриття шляхів експорту, виїзд за кордон величезної кількості працездатних громадян... Все це в 2022 році призвело до різкого зниження національного ВВП і надходжень до бюджету. Відтак виконання державних зобов’язань опинилося в критичній залежності від допомоги союзників.
І вони підставили плече Україні, надавши досить великі обсяги фінансування. За інформацією Міністерства фінансів, у 2022 році за рахунок міжнародної допомоги було профінансовано державні видатки на суму 1,045 трильйона гривень, що склало 38,6% видаткової частини державного бюджету.
В нинішньому році партнери також не мають наміру залишати Україну наодинці з її проблемами і запланували досить значні об’єми фінансової підтримки. Основним донором виступить Євросоюз, який планує надати Україні фінансування на суму 18 мільярдів євро.
Ці гроші надаються у вигляді позики, проте на дуже пільгових умовах. Термін кредитування складає 35 років, причому протягом перших 10 років Україні не доведеться повертати нічого. Тож перші платежі мають відбутися лише у 2033 році.
З цієї суми вже отримані 3 мільярди. Решта 15 мільярдів будуть надходити протягом року. Проте, на відміну від минулого року, для того, щоб їх отримати, Україні потрібно буде виконати "домашнє завдання", - до угоди про надання допомоги додається меморандум, в якому міститься список реформ, які має здійснити наша країна.
Це поновлює дискусію щодо того, наскільки доцільно здійснювати реформи в державі під час війни. Проте більшість фахівців вважає, що виконання рекомендацій буде корисним.
"Звичайно, проводити в час війни глибокі реформи в сфері, наприклад, соціального забезпечення, є недоцільним, - сказав у коментарі "Апострофу" координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман. - Проте більшість заходів, передбачених меморандумом, пов’язані з вдосконаленням і посиленням державних інституцій, судової системи, антикорупційних органів, спрощенням адміністрування, прозорими закупівлями. І в нинішній час їхня актуальність тільки підвищилася".
За інформацією, що поширюється у ЗМІ, основні задачі, які Україна має вирішити протягом нинішнього року, є такими:
- до кінця березня завершити відбір нового голови Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), а у другому кварталі призначити його на посаду;
- запровадити оцінку ефективності керівництва Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП);
– до кінця вересня відновити роботу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) на основі рекомендацій Етичної ради та конкурсної комісії;
- до кінця року змінити систему відбору майбутніх суддів за нової методології та за участю реформованої ВККС;
- до кінця вересня затвердити стратегічний план комплексного реформування правоохоронного сектора;
- повернути кримінальне покарання за контрабанду у значних розмірах;
- до кінця лютого провести дерегуляцію ліцензування та дозвільної системи, а до кінця року - цифровізацію видачі ліцензій;
- зберегти ДП "Медичні закупівлі України" як єдиного національного закупівельника медичного обладнання, ліків та вакцин на центральному рівні;
- до березня обрати наглядову раду НАК "Нафтогаз України";
- до червня запустити корпоративну реструктуризацію ТОВ "Оператор ГТС України".
"Серед названих умов немає жодної, яку не можна було б виконати (під час війни), - заявив виданню керівник аналітичного напряму мережі "АНТС" Ілля Несходовський. - Тому успіх наміченої програми залежить тільки від того, наскільки влада буде готова впроваджувати узгоджені реформи".
Обдуриш - заплатиш
Європейці також врахували звичаї української влади, представники якої протягом десятиліть уміло водили за ніс МВФ та інших міжнародних кредиторів, отримуючи гроші, а потім не виконуючи власних зобов’язань. Тому умови кредитування в нинішньому році містять механізм заохочення влади до сумлінного виконання намічених реформ.
"Цей механізм отримав назву "відсоткової субсидії", - пояснює Ілля Несходовський. - Євросоюз ухвалив рішення, що якщо всі пункти програми будуть виконані належним чином, то коли надійде час повернення грошей, Єврокомісія сама сплатить відсотки по кредитах. Таким чином кредит вийде для України безвідсотковим, що зекономить державній казні немалу суму грошей. У випадку ж, якщо влада проігнорує домовленості, або відбудеться відкат вже здійснених реформ, відсоткова субсидія буде скасована, і українським платникам податків - кожному з нас - доведеться сплачувати повну суму кредиту разом із відсотками".
Обережність Єврокомісії має під собою вагомі підстави. Нинішня влада має за собою багатий досвід відкату від здійснених до того реформ. Наприклад, пункт про призначення наглядової ради "Нафтогазу" з’явився в меморандумі через те, що у 2021 році Кабінет міністрів звільнив голову правління Андрія Коболєва, а потім призначив на цю посаду Юрія Вітренка. Наглядова рада компанії не погодилася з таким рішенням, оскільки призначення голови правління повністю належить до її повноважень. А оскільки уряд не звернув на цю незгоду жодної уваги, члени ради дружно подали у відставку.
З того часу "Нафтогаз" працював взагалі без наглядової ради. І Кабінет міністрів - ще раз всупереч закону - змінив голову правління. І тільки умови отримання європейської допомоги примусили уряд в кінці січня нинішнього року призначити новий склад наглядової ради НАК.
Проте, якщо в майбутньому уряд вирішить знову змінити голову правління компанії без відома наглядової ради, це не тільки підірве авторитет держави, але й матиме цілком конкретний грошовий вимір: всі проценти за кредитом Україні доведеться заплатити самостійно.
Реальні зміни чи пересування ліжок
Поки що виконання узгодженого з Євросоюзом плану реформ триває досить успішно, і експерти висловлюють стриманий оптимізм щодо перспективи його повного втілення.
"Оскільки виконання намічених цілей підкріплене фінансуванням, то існує велика ймовірність того, що вони будуть виконані, - говорить Олег Гетман. - В процесі розробки і ухвалення рішень беруть активну участь європейські структури. Вони активно делегують фахівців в комісії з відбору нових керівних кадрів, завдяки чому через такі комісії буде важко протиснути людей, які не відповідають вимогам доброчесності".
Так розпочався процес оновлення кадрів в Митній службі, яка є традиційним осередком корупції в Україні. Уряд оголосив про звільнення більшості вищих керівників відомства (окрім тих, які завбачливо сховалися на лікарняному).
"Проте слід пам’ятати, що звільнення чиновників саме по собі не є свідченням реформ, - каже Ілля Несходовський. - Таких звільнень в історії України вже було безліч. І зазвичай вони означають лише зміну груп впливу на митниці чи в інших органах влади, і ніяк не впливають на рівень корупції. Тому про рішучість влади дійсно змінити ситуацію будуть свідчити подальші кроки з підбору нових керівних кадрів і впорядкування роботи державних органів".
Тож митниця потребує не лише зміни керівництва, але й докорінного реформування, яке в майбутньому має знизити корупційні ризики.
"Зараз зроблено лише перший крок в цьому напрямку. Митниця має бути перезавантажена повністю, з прозорими конкурсами при обранні нових керівників, підвищенням зарплат, законодавчим вдосконаленням процедур її роботи, цифровізацією. Це масштабні перетворення, які на митниці ще навіть не починалися", - констатує Олег Гетман.
Таких самих радикальних реформ потребують і інші органи державної влади, в першу чергу Бюро економічної безпеки (БЕБ) і судова система. Влада завіряє, що всі необхідні для цього кадрові і законодавчі рішення протягом найближчих шести місяців будуть схвалені. Що ж, подивимось.
Проте можна згадати, що за 31 рік української незалежності ми вже неодноразово чули подібні декларації щодо радикальних кроків, але більшість з них так і залишилися в статусі благих намірів і виборчих обіцянок.
Чи буде інакше на цей раз? Чи стануть війна, запит суспільства і наполегливі рекомендації західних союзників, підкріплені грошовими стимулами, достатніми рушійними силами для справжніх системних змін в українській владі? Відповіді на ці питання стануть відомі вже в недалекому майбутньому, адже крайній термін виконання взятих владою зобов’язань, - кінець нинішнього року.
