За останні три роки ми пережили кілька десятиліть, а дехто із українців і ціле століття...
Мінялись умови, професії, час та люди, але сталими залишались цінності, принципи та бачення країни: вільної, незалежної та заможної, країни можливостей, рівності та шалених перспектив.
Не бажаючи того, але через агресивні дії Москви, ми стали військовим лідером пострадянського регіону, об'єднавши навколо себе всіх тих, хто відчуває загрозу від Путіна, ми стали уособленням євроінтеграції та протистояння військовій агресії Кремля. А ще у нас є шанс стати прикладом реформування, економічного зростання та особистісної професійної реалізації громадян.
І хто б нам не радив залишатись вдома і працювати, чи їхати закордон... Не слухайте нікого! Хочете залишатись – залишайтесь, хочете мігрувати – мігруйте! Просто повертайтесь із новими досвідами, знаннями, глобальним розумінням ведення бізнесу... І робіть його тут...
Багато країн і народів переживали такі етапи. Сусідня Польща, Ізраїль, Китай, Італія, Греція мали великий відтік населення, але потім трудові мігранти стали одними із найбільших драйверів малого та середнього бізнесу. Я якщо темою міграції намагаютья маніпулювати, мовляв тут нічого робити, застій, то відповідь проста, дуже коротка, але нецензурна...
Що змінилося за три роки?
Ми йдемо вперед, змінюємось, щодня щось стається, просто не настільки як би нам того хотілося. І це привід тиснути на владу і самим працювати ще більше!
Але якщо порівнювати із нашими "друзями", з якими ми мали вступати в Євроазійський союз (ми вже й забули цю дурнувати абревіатуру, але вона є, структура, правда, не працює, але на папері збереглась), то ми просто мчимось на зустріч реформам. Щоправда це тільки, якщо порівнювати із ними. Тому рівняємось ми не на партнерів і сателітів РФ, а прагнемо в ЄС! І поки що там порівнянь ми, на жаль, не витримуємо. Поки що...
Але ми рухаємось вперед!
Безвізовий режим, нацполіція, децентралізація, нова армія, центри адмінпослуг, лоукости, бті на блокчейні (уже скоро) і старт реформи держкадрів...
В той же час, країна НЕ хоче миритися із нечесними судами, корупцією на верхах, вседозволеністю чиновників та катастрофічно низькими доходами, пануванням олігархів.
Наша країна почала ремонтувати дороги, розбиратись в держзакупках ліків та повертати втрачені газові розподільчі станції... Одним словом, витягати із кишень олігархів та казнокрадів те, що поправу належить державі та людям. Нарешті порушено міф про недоторканність провладних депутатів та прислужників.
Чи достатньо цього?
Однозначно, ні! Країна хоче динамічного розвитку, шаленого темпу та колосальних змін. Люди хочуть пишатися державою не тільки через патріотизм, але й через те, що бути українцем вигідно і прибутково. Українці хочуть, щоб їм заздрили, як заздрять німцям, еміратцям чи американцям.
Співгромадяни прагнуть миру, економічного стрибка та високих стандартів життя, прагнуть і досягають, працюють, інвестуючи у свої таланти, час, звитягу та інтелект.
Нація йде вперед і це не може не радувати.
Вірю і знаю, що у нас все вийде, що Ми вирвемось із депресивної зони, будемо рухатись вперед та досягати, будемо розвиватись та примножувати, створювати та перетворюватись... Ми є і будемо, і з цим варто рахуватись!
