На ринку праці України дефіцит кадрів. Така ситуація змушує бізнес підвищувати зарплати, незважаючи на те, що можливостей для цього стає дедалі менше. "Апостроф" розбирався, як на вітчизняний ринок праці впливає війна, в яких галузях економіки нестача робочих рук особливо відчутна, і які є способи змінити ситуацію на краще.
В Україні зростають зарплати. За даними Державної служби статистики, у третьому кварталі 2024 року номінальні зарплати підвищилися на 22,3% у річному вимірі, реальні – на 14,2%. Даних щодо четвертого квартала поки що немає, але, за попередніми оцінками, зростання продовжується.
У переважній більшості секторів економіки зарплати вже перевищили показники останнього довоєнного 2021 року.
Кадри вирішують усе
На перший погляд парадокс полягає в тому, що зарплати в нашій країні зростають, незважаючи на війну, що триває майже три роки. Однак насправді вони збільшуються саме через війну. Як зазначає Національний банк України (НБУ) у своєму січневому макроекономічному та монетарному огляді, роботодавці підвищують зарплати через гострий дефіцит кадрів. Нестача ж робочих рук безпосередньо пов'язана з мобілізацією та масовим виїздом громадян за кордон.
Дефіцит кадрів у свою чергу обмежує роботу бізнесу. Наприкінці 2024 року це було проблемою для близько 70% українських компаній. Ситуація посилюється тим, що не вистачає насамперед висококваліфікованих працівників.
"І це не лише окремі сфери, такі, як інженерія, проектний менеджмент, медицина. Фахівців не вистачає скрізь – і в роздрібній торгівлі є проблеми, і в освіті є проблеми, і в громадському секторі відчувається відсутність кваліфікованого персоналу, якого з кожним роком, з кожним місяцем стає все менше", - сказала в коментарі "Апострофу" експертка з ринку праці та питань працевлаштування Анна Шкумат.
При цьому проблема має не тимчасовий, а перманентний характер.
"Є велика кількість професійних сфер, де дефіцит глобальний. І, якщо ми говоритимемо про підбір комбайнерів, слюсарів, технологів, фармацевтів, архітекторів, з'ясується, що така ситуація вже не перший рік, і нічого не покращуватиметься в наступні кілька років, а, можливо, навіть і взагалі", - розповіла "Апострофу" експертка з питань ринку праці Тетяна Пашкіна.
За її словами, пов'язано це з тим, що вже багато років в Україні абітурієнти віддають перевагу гуманітарним дисциплінам, незважаючи на те, що держава збільшує кількість бюджетних місць за технічними спеціальностями. У свою чергу це можна пояснити тим, що в 1990-ті інженери та інші технічні фахівці не могли знайти роботу через суттєве скорочення промислового виробництва.
Щодо робітничих професій, то вони ніколи не були престижними в нашій країні. "Якась просвітницька робота, роз'яснювальні заходи серед молоді та батьків у нас відсутні", - каже Пашкіна.
Знайти та утримати
Проте, як було зазначено вище, війна суттєво впливає на ситуацію на вітчизняному ринку праці, внаслідок чого дефіцит кадрів стає лише гострішим. Відчувається брак медичного персоналу, педагогічних кадрів, оскільки у відповідних сферах традиційно зайняті жінки, а багато хто з них зараз перебуває за кордоном.
Є дефіцит і в так званих "чоловічих" професіях – у сферах будівництва, транспорту, промислового виробництва. Основна причина – мобілізація, причому не лише через безпосередній призов на військову службу чоловіків працездатного віку.
"У держави не вистачило ресурсу сформувати системний підхід до мобілізації в тому сенсі, щоб він був прозорим і зрозумілим, бо зараз більшість роботодавців не має уявлення, кого у них мобілізують наступного тижня. І вже можуть і заброньованих забрати, якщо буде дуже потрібно", - пояснює Тетяна Пашкіна.
У зв'язку з цим багато роботодавців відправляють своїх співробітників-чоловіків у "тінь" та/або на дистанційну роботу. Проте, якщо з офісними працівниками це зробити нескладно, то, наприклад, із будівельниками чи працівниками громадського харчування – майже неможливо. Тому досить часто ці чоловіки залишають свої робочі місця, і роботодавці намагаються замість них найняти чоловіків молодше 25 років і старше 60 років, а також жінок, хоча заміна далеко не завжди еквівалентна – при всій повазі до жінок, а також до людей молодого та літнього віку.
За великим рахунком, на сьогоднішній день для більшості роботодавців головним завданням є утримати співробітників на робочих місцях, для чого використовуються такі стимули як підвищення зарплат і не тільки.
"Є проблема - знайти фахівців, але ще більша проблема - їх утримати, тому багато компаній розробляють внутрішні програми розвитку, кар'єрного зростання, - каже Анна Шкумат. - І ті компанії, які створюють привабливіші умови для своїх працівників, мають більше шансів утримувати працівників у конкурентному середовищі".
Бізнес також мотивує своїх співробітників, надаючи їм медичне страхування, безкоштовне харчування, безкоштовне розвезення, додає Тетяна Пашкіна.
При цьому фінансові ресурси для подальшого нестримного підвищення зарплат у вітчизняних роботодавців фактично вичерпані.
Якщо (коли) закінчиться війна
Закінчення українсько-російської війни у 2025 році стало вже загальним місцем у розкладах урядів, міжнародних організацій та окремих громадян, незважаючи на абсолютну неочевидність такого сценарію.
Проте певна ймовірність його реалізації існує, а тому треба зрозуміти, що відбуватиметься на ринку праці України після припинення воєнних дій.
Очевидно, що, з одного боку, чоловіки повертатимуться з фронту до мирного життя, а жінки – з-за кордону на батьківщину.
Хоча повернуться далеко не всі – на думку фахівців, на батьківщину приїде приблизно 30% тих, хто зараз перебуває в Європі та інших частинах світу.
"Я не вірю, що, якщо війна закінчиться, умовно, завтра в п'ятницю, з понеділка мільйони кинуться в Україну. Цей процес розтягнеться на кілька років, - каже Тетяна Пашкіна. - За результатами опитувань, багато хто готовий повернуться лише на певних умовах, що їм нададуть житло, європейську зарплату, що будуть якісь фінансові інструменти допомоги тощо".
Що стосується ветеранів, то їм буде потрібна (вже потрібна, тому що люди демобілізуються і зараз) адаптація - психологічна та кар'єрна.
"Хтось повернеться на своє робоче місце, і це може заповнити дефіцит (кадрів), у когось відбувається переоцінка сенсів, хочеться рухатися до чогось нового, і це може призвести або до закриття посад на інших напрямках, або взагалі до відкриття власного бізнесу, що часто спостерігається серед ветеранів", – розповідає Анна Шкумат.
При цьому якась частина чоловіків, як тих, що були на фронті, так і тих, хто через ті чи інші причини на нього не потрапили, після скасування воєнного стану поїдуть з України – до родин чи просто на заробітки. Адже зарплати в нашій країні, незважаючи на значне зростання, все одно набагато нижчі, ніж у Європі. Наприклад, у Польщі "мінімалка" у 2025 році в шість (!!!) разів більше.
Крім того, "бусифікація" виробила у багатьох чоловіків алергію на добровільне продовження життя в Україні, додає Тетяна Пашкіна.
Кадрова мобілізація
Таким чином, повернення ветеранів та біженців на ринок праці не вирішить проблему дефіциту кадрів. Більше того, після завершення війни він може стати ще більш відчутним. Адже очікується активне післявоєнне відновлення, для якого будуть потрібні додаткові робочі руки (часто в буквальному сенсі). А це, в тому числі й переважно, - будівництво та транспорт. Відповідно, знову буде колосальна нестача кадрів у "чоловічих" професіях. І вже звучать пропозиції зберегти заборону на виїзд із країни чоловікам призовного (він же працездатний) віку навіть після скасування воєнного стану хоча б на кілька років (плюс трудова мобілізація).
Проте є й інші способи подолання кадрового дефіциту. Один із них – трудова імміграція. Про це останнім часом говорять все частіше, але чи поїдуть потенційні трудові мігранти до країни, де ще недавно йшла війна, до країни, де не платять високих зарплат і немає високих стандартів соціального захисту? Та й українці навряд чи готові до напливу людей, які мають інший менталітет і культурний бекграунд.
"Більш збалансованим рішенням було б налагодити автоматизацію де тільки можна, і щоб держава надавала кредити на пільгових умовах компаніям, які серйозно вкладають в автоматизацію", - каже Тетяна Пашкіна.
Анна Шкумат додає, що ці процеси вже відбуваються, тобто дефіцит робочих рук стимулює бізнес інвестувати у технологізацію та автоматизацію виробничих та інших робочих процесів.
Також слід оптимізувати ті потенційні трудові ресурси, які насправді в Україні є.
"У нас 10 мільйонів пенсіонерів, і я впевнена, що якщо не третину, то чверть можна було б працевлаштувати, і пенсіонери від цього теж були б щасливі. Є хлопчики та дівчатка 14-16 років, які хочуть заробляти, але держава запровадила купу обмежень на їх працевлаштування. Знов-таки є фахівці з інвалідністю. А ми ридаємо, що в нас немає людей", - резюмувала Тетяна Пашкіна.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News