У Києві останнім часом зросла кількість безпритульних. Кожний вечір можна спостерігати, як вони окуповують підземні переходи, якісь тихі закутки, а деякі з безхатьків ночують просто неба, благо погода поки що дозволяє. Серед цих людей є як чоловіки, так і жінки, деякі з них мають інвалідність. У переважній більшості випадків кияни, коли бачать таких людей, проходять повз. Та, власне, і безпритульні нікого не чіпають. Тобто кожен живе у своєму вимірі. Між тим, більшість цих людей потребує допомоги. Чому люди опиняються на вулиці, хто їм допомагає та що з цим явищем робити, читайте в матеріалі "Апострофа".
Як опиняються на вулиці
У підземному переході біля мого будинку майже місяць ночує чоловік. Він приходить сюди кожного вечора, дістає з рюкзака невеличкий матрац, подушку, зручно вмощується, вкривається ковдрою та лягає спати. Зранку, коли кияни починають заповнювати підземний перехід, рухаючись по своїх справах, цей чоловік зникає. Але увечері з'являється знову. Він не просить грошей, ні до кого не чіпляється, просто приходить і спить.
Я, як і більшість киян, ходив повз нього, але професійна звичка взяла верх і я вирішив із цим чоловіком познайомитись. Як не дивно, він відкрито пішов на контакт і розказав свою історію. Звати чоловіка Віктор, йому 47 років. Він з дружиною і дочкою мешкав у Маріуполі, мав роботу. Після того, як у місті почались бої, родина опинилася під обстрілами, ховалась у підвалі. Потім в їхній будинок влучила російська бомба. Віктору з дружиною і дочкою вдалось виїхати на підконтрольну частину України. Через деякий час дружина та донька поїхали до Польщі, де і мешкають зараз. Віктора на випустили, бо він призовного віку. Чоловіку вдалось у Києві влаштуватись на роботу, винайняти житло, благо документи в нього збереглись. Все йшло гарно.
"Я підтримував зв'язок з дружиною. Передзвонювались кожного дня, - каже Віктор. - Гроші я їм не посилав, бо вони там не бідували. Їм допомагали. Дочка ходить у школу".
У червні 2024 року вступив в силу закон про підсилення мобілізації. "Я дані про себе не оновлював, - продовжує розповідь чоловік. - Мій ТЦК знаходився у Маріуполі, там я мав і реєстрацію. Куди йти?".
Але через деякий час роботодавець Віктора передав інформацію про нього у ТЦК. Віктор звільнився, втратив можливість винаймати житло, оскільки не стало грошей на його оплату.
"Я спочатку ночував у парку, подалі від людей, було ще тепло. Тепер трохи похолодало, то перебрався у підземний перехід. Добре, що люди мене тут не чіпають", - розповідає безпритульний. За словами Віктора, він знайшов неофіційний підробіток в одному з магазинів і грошей на їжу йому вистачає. А от на житло - ні.
"Звичайно, можна офіційно влаштуватись, наприклад, в АТБ. Там платять офіційну зарплату, надають житло, але там же повідомлять про мене в ТЦК. Я маю заплатити штраф за те, що не оновив дані, не став на облік, та ще й мобілізувати можуть, а я не хочу", - каже Віктор.
Попереду зима, де буде ночувати в холоди, Віктор не знає: "Поки не думаю про це. Буде видно".
Чоловік хоче виїхати до сім'ї у Польщу, але кордони для нього закриті. "Дружина з донькою в Україну повертатись не планують. Куди? Міста нашого вже нема. Будинку нашого нема. Вони хочуть облаштуватись у Польщі, а мене туди не пускають. Поки війна не закінчиться, буду жити на вулиці", - закінчує чоловік свою історію.
Що показало дослідження
Благодійна організація “Depaul Україна” провела дослідження про стан бездомності в Україні, і його результати видалися невтішними.
Основною причиною бездомності в Україні стало повномасштабне вторгнення. Наразі 22% людей, які ночують на вулиці, є внутрішньо переміщеними особами. Серед інших причин найчастіше безхатьки називали виселення, конфлікти в родині, розрив стосунків та втрату роботи. Згідно з дослідженням, 49% бездомних живуть на вулиці понад 5 років, а 95% опитаних – понад рік.
Щодо потреб бездомних найбільш пріоритетними виявилися гаряче харчування (81% опитаних), гігієнічні послуги (65%), медична допомога (36%), юридичні послуги (33%), довгострокове житло (33%) та робота (31%).
Серед бездомних, яких опитали благодійники, 69% були чоловіками, майже половина - у віці 18-45 років. Крім того, у групі особливого ризику перебувають й колишні ув'язнені, які становлять 31% опитаних.
Як зазначають в “Depaul Україна”, дослідження зроблено на основі інтерв’ю та обговорень в фокус-групах з 234 людьми, які є або ризикують стати бездомними, а також на базі інтерв’ю з ключовими інформаторами, які надають послуги для таких груп населення. Точна кількість безхатченків в Україні невідома.
В організації зазначили, що зростання кількості бездомних людей призвело до перенапруження обмежених ресурсів для найвразливіших верств населення. Зокрема, у Києві є лише один державний притулок для бездомних, який обслуговує центральну частину України.
Як допомагають безхатькам
Однією з організацій, яка опікується проблемою бездомних, є ГО "Дім Милосердя Київ".
"З початком повномасштабної війни кількість безпритульних людей в Україні зросла в геометричній прогресії, - каже в розмові з "Апострофом" виконавчий директор організації Ігор Шемігон. - 20-30 % бездомних наразі становлять ВПО (внутрішньо переміщені особи)".
За словами Ігоря Шемігона, їхня організація надає допомогу тільки тим людям, які на неї погоджуються.
"Ми займаємось допомогою бездомним похилого віку (60+) та бездомним з ознаками інвалідності. У нас 2 діючих соціальних центри, жіночий і чоловічий, де може перебувати до 20 людей. Але ми не можемо залучати до наших центрів людей примусово. Приблизно 20-30% безхатьків відмовляються від допомоги. В основному це люди з алкоголізмом чи колишні в'язні. І ми тут безсилі", - пояснює Віктор.
До повномасштабного вторгнення “Дім Милосердя Київ” мав власний шелтер в Андріївці Макарівського району на Київщині. Там постійно проживало до 20 людей. Але у лютому 2022 року шелтер було зруйновано російськими окупантами. На жаль, він не піддається відновленню.
За словами керівника ГО, вони допомагають людям у відновленні документів, у пошуку рідних або у влаштуванні бездомних в соціальні заклади.
"Мешканці наших притулків отримують чистий одяг і білизну, ліжко, триразове харчування, засоби гігієни. І тут треба зазначити, що кошти на все це ми шукаємо самі, залучаєм благодійників, або гранти, - продовжує Ігор. - На жаль, держава в цьому не допомагає".
"Наприклад, людини яка опинилась на вулиці, а серед таких є інваліди та громадяни похилого віку, треба відновити паспорт. Він звертається в міграційну службу і одразу ж стикається з проблемою. За відновлення паспорта треба сплатити адміністративний збір. А де взяти гроші? Крім того, треба надіслати запит у МВС, а в деяких випадках не обійтись і без звернення до суду. Можуть такі люди це зробити самостійно?" - задає риторичне запитання Ігор Шемігон.
За словами керівника ГО "Дім Милосердя Київ", безхатьками займаються в основному благодійні некомерційні громадські організації та фонди, але їх можливості обмежені.
"Є в нас партнерська організація “Depaul Україна”, яка теж надає комплексну допомогу безхатькам, а так в основному різні релігійні громади займаються організацією харчування для наших клієнтів", - зазначає Шемігон.
Як зазначає керівник ГО, є і державні притулки, але потрапити туди безхатькам важко: "Не можу сказати, що держава взагалі нічого не робить для безхатьків. У Києві, наприклад, для них організовані пункти харчування, а взимку ще й пункти обігріву. Є і спеціальні держустанови, де приймають та лікують безпритульних, але їх недостатньо і потрапити туди важко".
Однією з таких державних установ, є Будинок соціального піклування, який знаходиться у Києві і підпорядковується департаменту соціальної та ветеранської політики.
"Ми маємо 4 відділення: 2 на правому березі і два на лівому, а також соціальний готель", - каже "Апострофу" заступник директора Вікторія Селіверстова.
"Ми ведемо свою статистику, - продовжує пані Вікторія. - Так, з початку 2024 року в нашому ночліжному відділенні зафіксовано 226 осіб, на перебування в соціальному готелі наразі укладено 20 угод. Нами виявлено на вулиці 550 осіб, взято на облік 505 осіб".
Як каже Вікторія Селіверстова, примусово в Будинок теж нікого не тягнуть, потрібна добровільна згода людини.
"У нас кімнати розраховані на 18-20 осіб. Люди тут можуть помитись, їм надається постіль, надається медобслуговування, засоби гігієни. Правда, існує обмеження по кількості особистих речей. І знаходитись тут люди можуть тільки вночі. Крім того, люди мають самі оплачувати своє перебування у нас, таким чином ми спонукаємо їх шукати роботу", - пояснює заступник директора.
Ночліжне відділення будинку за словами Вікторії Селіверстової розраховане на 150 людей, але наразі воно пустує.
"У нас перебувала там певна кількість чоловіків, але після підсилення мобілізації вони розбіглись бо не хочуть попадати під контроль ТЦК. Наразі ситуація така", - резюмувала заступник директора.
Зменшення бездомності неможливе?
Війна в Україні продовжується і, на жаль, кількість безпритульних буде зростати. Про це кажуть як в громадських організаціях, так і в державних установах, які опікуються долею безхатьків.
“Depaul Україна” вивела низку рекомендацій для зменшення кількості бездомних в Україні. Одна із ключових – це впровадження пілотної програми “Спершу житло”. В організації підкреслюють, що хоча вона може коштувати дорого, та бездомність коштує не менше, адже бездомні з вулиць набагато частіше користуються послугами служб екстреної допомоги та лікарень або опиняються у в’язниці.
Крім того, організація рекомендує такі методи, як-то: розробка систематичних планів запобігання бездомності для людей, що виходять з в’язниць, лікарень або звільняються з військової служби, збільшення кількості соціального та доступного житла, покращення доступу бездомних до існуючих послуг.
Розділяє цю думку і керівник ГО "Дім Милосердя Київ" Ігор Шемігон і додає:
"В Україні має з'являтись більше центрів комплексного обслуговування бездомних, треба будувати для таких людей житло, організовувати робочі місця. А ще потрібна більша фінансова підтримка від держави громадських організацій, які опікуються безпритульними".
На наш погляд, поки в Україні продовжується війна, виконати ці рекомендації неможливо. Разом з тим, можливість стати безпритульним, коли над нашими містами літають рашистські ракети, на жаль, зберігається для кожного українця.
