США тиснуть на Україну, щоб вона до 27 листопада погодилась на 28-пунктову мирну угоду, яка, на думку європейських партнерів, надзвичайно вигідна для Росії. Ключові «червоні лінії» Києва порушуються. Читайте детальний аналіз найскладніших пунктів, де компроміс буде колосальним дипломатичним завданням і що стоїть на кону для суверенітету України.
Про це йдеться у статті видання Financial Times.
Перемовники з Європи та України 23 листопада продовжили консультації з представниками США, прагнучи скоригувати запропонований Вашингтоном цього тижня мирний план, який, на їхню думку, надмірно вигідний для Росії.
Вашингтон наполягає, щоб Київ до 27 листопада погодився на 28-пунктовий документ, укладений у загальних рисах і без достатньої деталізації. У проєкті закладено кілька давніх вимог Москви, а також положення, що суперечать чітким «червоним лініям» України та ігнорують інтереси європейської безпеки.
Американські посадовці називають план попереднім робочим варіантом. Водночас перетворення його на документ, прийнятний для України та союзників у Європі, видається масштабним дипломатичним викликом. Далі розглянуто питання, у яких розбіжності подолати найважче, та ті, де компроміси можуть бути більш реалістичними.
Чи піде Україна на відступ із Донеччини?
Одним із найболючіших положень є вимога вивести українські війська з частин Донецької області на сході, які перебувають під контролем ЗСУ. Хоча це пункт 22d, він фактично є одним із ключових. Саме він пояснює нову активність США та Росії на дипломатичному треку: таким шляхом Москва могла б отримати те, чого не здобула силою від 2014 року. З огляду на повільний, але поступовий рух російських військ у регіоні, президент США Дональд Трамп, як повідомляється, вважає перемогу РФ у Донецьку неминучою.
Втрата територій, за які українці віддали стільки життів, стане тяжким і дестабілізувальним ударом для держави — що, своєю чергою, відповідає інтересам Кремля. Десятки тисяч громадян, які досі проживають у цих районах, були б змушені виїхати.
Україна також позбулася б «фортифікаційного поясу» — Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки — міст, які від 2014 року виконують роль ключової лінії оборони.
Передбачається, що території, від яких Україна відступить, стануть «нейтральною демілітаризованою буферною зоною». Але якщо Росія порушить її під час нового наступу, центральна частина країни, зокрема Дніпро та Запоріжжя, опиниться під серйозною загрозою.
Попри те, що президент України Володимир Зеленський визнає: повернення окупованих територій можливе лише дипломатичним шляхом, він послідовно відкидає будь-яку форму легітимізації російської окупації.
План США пропонує визначити нинішні окуповані райони як «де-факто російські». На перший погляд, це видається менш болісним, ніж «де-юре» визнання, яке означає зміну кордонів силою, порушуючи міжнародне право.
Втім, як зауважує директор з міжнародного права Chatham House і професор Кембриджа Марк Веллер, формулювання «де-факто російські» більше відповідає інтересам президента РФ Володимира Путіна, ніж варіант «під де-факто російським контролем», а сама згадка про «визнання» посилює цю тенденцію.
Чи забезпечить план реальні гарантії безпеки?
У документі зазначено, що Україна «отримає надійні гарантії безпеки», проте конкретних механізмів він не містить, натомість суттєво обмежує допомогу від партнерів.
План вимагає, щоб Україна не вступала до НАТО — для цього потрібно змінити статут Альянсу та Конституцію країни, що є вкрай складними політичними кроками.
Крім того, країнам НАТО буде заборонено розміщувати свої війська на території України, що унеможливлює створення європейської місії зі стримування або масштабної тренувальної операції.
Після досвіду Будапештського меморандуму Київ не довіряє нечітким обіцянкам. 1994 року США та Велика Британія надали Україні гарантії безпеки, але це не зупинило російське вторгнення ані 2014-го, ані 2022-го року.
Зеленський підкреслює, що тверді гарантії безпеки є обов’язковою умовою будь-якого мирного договору, оскільки вони мають унеможливити чергову агресію Росії. Він наполягає на зобов’язанні Заходу, подібному до статті 5 НАТО, що передбачає військову відповідь і суворі санкції у разі нової атаки.
Українські й американські представники стверджують, що консультації щодо специфіки таких гарантій тривають. Та все, що не міститиме чітких алгоритмів дій, для Києва навряд чи буде прийнятним.
Кому дістануться заморожені російські активи?
Американський план фактично ставить під загрозу ініціативу Євросоюзу щодо надання Україні «репараційного» кредиту на 140 млрд євро за рахунок заморожених російських активів, яку Брюссель мав намір затвердити вже наступного місяця. Переважна частина 300 млрд дол. активів перебуває саме в Європі. Але згідно з американською пропозицією, Вашингтон отримує 100 млрд євро для американо-українського інвестиційного фонду, половина доходів якого діставатиметься США. Європа вносить ще 100 млрд дол., а залишок віддається американо-російському інвестиційному механізму.
Після закінчення війни Україна однаково потребуватиме масштабної фінансової підтримки від ЄС і стабільного фінансування армії. Практично всі європейські уряди сходяться на тому, що репараційна позика — найефективніший і найдешевший спосіб це забезпечити. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який був одним із головних лобістів цієї ідеї, був особливо роздратований спробою США перехопити контроль над активами.
Чи варто оголошувати загальну амністію?
План містить положення про загальну амністію для обох сторін та відмову від будь-яких юридичних претензій. Для значної частини українського суспільства це неприйнятно — особливо з огляду на масові вбивства, руйнування, зґвалтування та викрадення дітей, вчинені російськими окупантами.
Нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук наголосила, що всеохопна амністія та «відсутність будь-яких негативних наслідків за агресію» стануть «найбільшим розчаруванням» у запропонованому США плані.
До того ж такий підхід позбавить ЄС юридичного механізму для репараційного кредиту, зазначає Юлія Зіскіна з організації Razom: «Якщо ця угода буде ухвалена, репараційний кредит стане юридично й фінансово неможливим».
Чи можна обмежувати чисельність української армії?
За своєю суттю пропозиція скоротити українську армію до 600 тис. військових є втручанням у суверенні рішення держави. Країни ЄС категорично проти цього, адже вважають сильні ЗСУ ключовим бар’єром на шляху російської агресії в Європі.
Та навіть після зменшення приблизно на третину, українська армія однаково залишалася б великою та боєздатною — майже вдвічі більшою, ніж найбільша армія в ЄС. Це могло б дозволити частині виснажених війною військових повернутися до цивільного життя.
Водночас такі обмеження викликають серйозне занепокоєння серед громадян, адже за останні 11 років Україну двічі атакували значно більші російські сили. Особливо тривожить те, що документ не передбачає симетричних обмежень для Росії.
Уже зараз деякі військові публічно висловлюють незгоду зі скороченнями.
«Це пряме готування до нового вторгнення і послаблення України настільки, що вона не зможе підготуватися до відсічі», — заявив фахівець зі зв’язків у ЗСУ та відомий коментатор Олександр Солонко.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →