Підсумки літнього контрнаступу: якої найбільшої помилки припустилися в НАТО

Нашим союзникам треба зробити роботу над помилками й визнати провал стратегічного планування під час підготовки українських військовослужбовців до контрнаступу без переваги в повітрі та сучасної техніки для розмінування.

Як в Україні, так і на Заході підбивають підсумки літнього контрнаступу Сил оборони України. Ну, а кремлівська пропаганда вже почала готувати російське населення до можливого чергового від’ємного наступу. В понеділок, 13 листопада, російські державні ЗМІ оприлюднили та згодом спростували повідомлення про перегрупування своїх сил на східному (лівому) березі Херсонської області на позиції далі на схід від річки Дніпро.

Що це насправді було, ми напевно побачимо трохи згодом. Ну, а поки ЄС розмірковує над планом «Б» допомоги Україні, бо виділення 500 млн євро нам на зброю блокує Угорщина, радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван попередив: якщо Конгрес не ухвалить новий пакет допомоги Україні, військові та фінансові транші з боку Америки будуть скорочуватися.

Де ми зараз на полі бою? Як довго Росія ще зможе вести війну високої інтенсивності? Що змінить поява в України F-16? Та якої найбільшої помилки припустилася НАТО?

Про це ТСН.ua розпитав у офіцера запасу британської армії, професора безпеки та військових досліджень, голови-засновника програми Критичних безпекових досліджень в Інституті післядипломної освіти Дохи Омара Ашура на Українському Центрально-Європейському Форумі (UCEF) у Львові, організованому Радою зовнішньої політики «Українська призма».

— Чому наш контрнаступ не вдався? Які причини?

— Я б не казав, що він не вдався. Були максимальні цілі — досягти Криму й розколоти російські сили навпіл. Ви мали три точки для наступу у Донецькій, Харківській та Херсонській областях, щоб переправитися на лівий берег Дніпра, бо там мінні поля не такі великі. Водночас треба було захищатися на трьох основних напрямках: на півночі Луганська в напрямку Куп’янська; Бахмут (це була здебільшого спроба зв’язати там російські елітні сили, ВДВ, щоб ворог їх не перекинув на запорізький напрямок); і зараз Авдіївка.

Отже, результат цієї операції — звільнених 14 сіл і 370 кв км. Так, якщо дивитися лише з цієї точки зору, здається, що ви мало просунулися. Але також йдеться про те, наскільки ви виснажили свого ворога. Наприклад минулого літа ви втратили Лисичанськ і Сєвєродонецьк. Була відома битва за Сіверський Донець, де росіяни втратили щонайменше два батальйони солдатів і техніки. Тож, вони взяли ці два міста з великими втратами, а Україна, так виглядало, що програла. Але потім під час осінньої кампанії минулого року зі звільнення частини Харківщини ви досягли успіхів. Чому? Бо ви виснажували ворога на початку літа трохи південніше. Тому у росіян не вистачило сил, щоб протистояти контрнаступу на Харківщині. І це для них було сюрпризом, тому вони не мали багато часу. Тож те, що ви робите зараз, може допомогти вам пізніше, бо війна ще не закінчилася. Крім того, подивіться, що відбувається на морі. За допомогою морських дронів, крилатих ракет великої дальності, таких як Storm Shadow та інших, ви фактично змушуєте ЧФ РФ передислокуватися, ліквідувати його власну штаб-квартиру в Севастополі після послідовних атак з боку України.

— Чи можна сказати, що, наприклад, український контрнаступ на Чорному морі був успішнішим, ніж на землі?

— Так, на морі у вас більші досягнення. Але я скажу чому. Бо фактор несподіванки був дуже сильним, і технології, які ви тут використали, дуже допомогли. Щодо сухопутної війни технології теж мають значення. Але, як сказав генерал Залужний (в інтерв’ю The Economist — ред.), у вас є безпілотники, й вони мають безпілотники, у вас є засоби радіоелектронної боротьби, й вони мають засоби радіоелектронної боротьби. Але у них є масовість, вони мають більше солдатів, і вони мали час підготуватися до оборони, набудувавши оборонні лінії, загородження, мінні поля. А в Криму цього не дуже очікували. Всі знали про контрнаступ і це питання часу, напевно, на запорізькому та Донецькому напрямках…

— Все ж це відбувалося онлайн…

— Так, це не було несподіванкою. У Харкові минулого року був успіх, бо це була стратегічна несподіванка, коли всі ЗМІ, всі політичні та військові заяви були зосереджені на Херсоні. Росіяни насправді мали розвідку, вони знали, що на Харківщині йде нарощення сили. Але вони в це не повірили. Вони думали, що це просто спроба скувати там сили. Але також є повітряний вимір. Маю на увазі, що їхні терористичні спроби атакувати критичну інфраструктуру України, цивільну інфраструктуру, вже не такі успішні. Зараз вона дуже добре захищена. Я щойно був у Києві й мав нагоду оглянути можливості української ППО. Можу вам сказати, ви набагато просунулися вперед порівняно з минулим роком.

Але зараз також, якщо хочете, є баланс «терору». Якщо Росія атакує вашу інфраструктуру, ви тепер маєте можливості завдати удару по Москві, завдати удару у відповідь по їхнім інфраструктурним електричним мережам. Раніше такого не було. Також подивіться на розвиток подій у Росії. Ми бачили першу спробу держперевороту (Євгена Пригожина — ред.), можливо, проти голови Генштабу (Валерія Герасимова та міністра оборони Сергія Шойгу — ред.). І це багато в чому залежить від успіхів України на полі бою. Якби Україна не так добре показала себе в Бахмуті, незважаючи на всі втрати, ви б цієї спроби держперевороту й численних розбіжностей не побачили.

— Що зараз відбувається на фронті з військової точки зору, де ми наразі? Бо, порівнюючи з осінньою кампанією минулого року, цей контрнаступ на землі був не таким вдалим, нам не вдалося перерізати сухопутний коридор із Донбасу до Криму й вийти до Азовського моря.

— Це довга війна. Тому Україні потрібно…

— На скільки років?

— На скільки років — дуже важко сказати. Щоб закінчити цю війну, вам потрібно знищити бажання політичного керівництва Росії продовжувати цю війну. Тоді вони зможуть натиснути умовну кнопку й зупинити все це. Або вам потрібно знищити їхні можливості й потенціал до ведення війни. А це не лише ОПК, а й фінанси та все те, що вони використовують проти вас. Кожен ресурс, який вони використовують проти України, має бути знищений. Тож, як бачите, знищити можливості й потенціал до продовження війни дещо складніше, ніж знищити бажання продовжувати війну.

Я наведу приклад. В інтерв’ю генерал Залужний сказав, що, за його оцінкою, було вбито 150 тис. росіян. Можу вам сказати, що жодна сила в Європі чи на Заході не витримає більше 150 тис. НАТО та всі західні союзники вийшли з Афганістану, втративши менше 3 тис. І, до речі, 150 тис., — це та кількість російської сили, яка напала на Україну 24 лютого 2022 року. Тому ви вже її фактично вбили, що є великим досягненням з точки зору оборонних можливостей, інноваційності оборонних стратегій і бойових можливостей. Це дуже багато у війні проти однієї з найсильніших армій світу.

Для порівняння, першу війну чеченці закінчили не знищенням російських можливостей. Що сталося під час атаки на Грозний у серпні 1996 року? Вони взяли понад 10 тис. росіян, переважно солдатів строкової служби, але взяли їх майже як військовополонених у Грозному. Й, базуючись на цьому, бажання продовжувати війну з російського боку було знищено, бо російські матері почали тиснути на Єльцина, й він був змушений підписати спочатку перемир’я, а потім договір про дружбу між Російською Федерацією та Чеченською Республікою Ічкерія. Це лише приклад того, як завершити війну з точки зору знищення бажання її продовжувати. Але ми не маємо ознак того, що так буде, а це означає, що Україні доведеться продовжувати те, що вона робить зараз, все більше покладатися на своїх союзників і, по суті, продовжувати цю боротьбу, поки не буде досягнута переломна точка у бажанні агресора продовжувати війну.

— Як довго Росія може продовжувати війну високої інтенсивності? Адже ресурси мають властивість закінчуватися.

— Тут є дві речі. По-перше, ніхто не має нескінченних ресурсів. Росії зараз треба імпортувати безпілотники з Ірану та артилерійські боєприпаси. Росія є експортером артилерійських боєприпасів. Їм потрібні боєприпаси калібру 152 мм та 122 м із Північної Кореї. Це говорить про те, що насправді їхні ресурси не безмежні. Але вони мають друзів, на яких можна покластися. Це означає, що вам потрібно зробити так, щоб у них було менше таких друзів.

— Але це завдання не лише України, а й Заходу, — зробити так, щоб у Росії було менше таких друзів.

— Звичайно. Не лише Заходу, а й інших друзів України, понад 50 країн із групи «Рамштайн». По-друге, так, ви маєте рацію, вони (росіяни — ред.) повернуться. Географія, на жаль, не зміниться, вони будуть сусідами України. Якщо соціальна психологія, менталітет і комплекс переваги суттєво не зміняться, або силою чи іншими засобами вони продовжать це робити (війну проти України — ред.). Ця війна не може зупинитися й перерости в менш дорогу гібридну війну. Росія захопила один із найважливіших геостратегічних регіонів України — Крим — у 2014 році, втративши при цьому одного військового. І це зійшло їм із рук. Ми забуваємо, що Захід посилив санкції після збитого малайзійського Boeing рейсу MH-17. А потім без особливих втрат вони взяли половину Донбасу.

Тому гібридна війна є набагато ефективнішим й економнішим способом ведення бою. Коли росіяни спробували звичайну конвенційну війну, то втратили понад 150 тис. Плюс Путін тепер ізгой. Згадайте, після 2014 року всі збиралися до нього в Москву. Тож вони, мені здається, повернуться до гібридних дій, а це означає одне: Україні потрібно зміцнювати оборону. Це довгостроковий стратегічний проєкт, бо ваш сусід має стратегічний намір знищити вас. Отже, вам потрібно зміцнити свій захист як звичайний, так і в складі НАТО, можливо, під ядерною парасолькою або за допомогою ядерної зброї, а також, сподіваюся, за допомогою значних гібридних можливостей, як оборонних, так і наступальних. Тому треба мати союзників, пропаганду, інформаційно-психологічні операції. І це довготривала війна. Якщо хтось каже вам, що завтра настане мир і все зміниться, я був би дуже скептичний.

— Але, знову ж таки, Україна довго боролася за згоду США надати нам винищувачі F-16. І багато українців сподіваються, що коли ми їх отримаємо, все зміниться кардинально й війна ледь не закінчиться. Тож, що зміниться?

— Я вам скажу, що зміниться. F-16 буде дуже корисним. Чому? Бо ви матимете змогу вести вогонь на більшій дальності, яка вам потрібна. Вам потрібно атакувати командні та контрольні пункти росіян щоразу, коли вони нарощують сили. Вам потрібно атакувати їхні склади, матеріально-технічні бази, далекобійну артилерію з безпечної відстані, щоб вони не могли вдарити вас у відповідь. І F-16 забезпечить ці можливості через тип ракет, які вони можуть нести не лише з точки зору дальності, але й точності. Прямо зараз ви використовуєте Storm Shadow із Су-24. Якщо у вас будуть західні винищувачі, Storm Shadow матимуть більшу дальність і точність. Але вони не воюють поодинці. Як танки, артилерія й піхота, так і F-16 і вся авіація не воює поодинці. Це має бути загальновійськова робота.

— Чи можуть F-16 допомогти нам звільнити Крим?

— Отже, є два теоретичних шляхи звільнення Криму. Перший — це виснаження, другий — маневрена операція. Найбільш кращим західним способом ведення війни є загальновійськовий маневровий наступ. Це ключові слова в західному способі ведення бою. В Україні інакше. Захід тренувався до цього дуже довго, але він ніколи не вів такої війни дуже довгий час. Думаю, востаннє британська армія розчищала траншеї на Фолклендських островах (1982 року у війні проти Аргентини — ред.). Але це були набагато легші окопи, ніж три оборонні лінії Суровикіна. Отже, виснаження — це інший спосіб зробити це. Виснаження означає, що ви зробите Крим непридатним для перебування там російських військ. Ось вам приклад — Херсон. Минулого року ви настільки ускладнили там їхнє перебування, що росіяни спочатку там застрягли, бо позаду у них був Дніпро, їхня логістика дуже ускладнилася.

У випадку з Кримом у них є Керченський міст і так званий сухопутний коридор із Донбасу в Крим. Якщо ви зможете поцілити по обом, а також на цілі всередині Криму, це буде неможливо для них там залишатися, й тоді ви зможете розпочати маневр, атаки ВПС, можливо, просуватися з півночі тощо. А також використовувати десантні операції. Ви вже це робите, але силами спецназу. А вам потрібна маса. Дорога до Криму вимагатиме певної підготовки.

— Яка зараз головна проблема Сил оборони України?

— Що потрібно українцям з точки зору можливостей? Тут є кілька проблем. Однією з них є питання підготовки та планування з точки зору оборонного аналізу НАТО. Вони не дуже адаптували навчання (українських військовослужбовців — ред.) до того, що насправді потрібно українцям. НАТО вже давно не воювала з рівним чи близьким до рівного ворогом. Я згадав Фолклендські острови… США перемогли Панаму, Ірак, Сербію… Але вони насправді не так сильно загрожували їхнім ВПС. Те, як Україна зараз воює, зосереджуючись на сухопутній сфері, ми називаємо це повітряно-наземним боєм. Тобто, спочатку операція в повітрі, а потім продовження на землі. Отже, це, в основному, бій ВПС, який знищує ворога. А потім після цього ви консолідуєтеся. Маленький приклад. Ірак був захоплений британсько-американськими військами, використавши лише 40 тис. артилерійських снарядів. Це менше доби обміну артилерійським вогнем між російськими військами та українськими захисниками на Донбасі в будь-який час. Західні солдати насправді не надто навчені проривати оборонні лінії за допомогою обладнання для розмінування. Воно дуже старе, ще з часів Другої світової війни. Щодо обладнання для мостових переправ — те саме. Коли ми взагалі так воювали за останні 20 років? Нуль. Тож, по суті, те, що роблять українці, багато в чому є дуже новим для Заходу. Таким чином, навчання (українських військовослужбовців у натівських країнах — ред.) мало б бути пристосованим до того, що українцям, а не говорити: ви маєте воювати так, як ми, але без сучасних комплексів, F-16, далекобійного вогню, та навіть без навчання.

— Отже, це була помилка Заходу, так?

— Я вважаю, що в плані підготовки, це була помилка Заходу. Я не кажу, що в ЗСУ все було ідеально. Але я кажу вам, що в цьому конкретному вимірі Захід мав… Це інтелектуальний провал. Вони погано проаналізували ситуацію. Щодо піхоти, їй потрібно більше сучасної техніки для розмінування для створення більших смуг для руху БМП. Вам також треба мостове обладнання, щоб перетинати річки великими бронетанковими формуваннями, а не лише піхотою. Вам треба багато ППО малої дальності. Вам також треба більше «Стінгерів». І більше мобільних засобів ППО малої дальності. У вас їх багато в містах і навколо міст, щоб захистити їх. Але вам потрібно більше таких систем на полі бою, щоб захистити солдатів. Тому що ви хочете, щоб солдати наступали, особливо проти військової авіації, як К-52 тощо, тому мобільні ППО будуть досить ефективними в цьому сенсі.

Також треба більше броні, особливо БМП, бо однією з головних проблем, які ви мали минулої осені, 2022 року, під час жорсткого наступу, було те, що у вас не вистачало бронетранспортерів і бойових машин піхоти. Якщо б ви їх мали, то, можливо, змогли б дійти аж до півночі Луганська, а потім за допомогою далекобійного вогню завдавати ударів по цілям у місті. Й це б заощадило вам майже 12 місяців виснаження росіян і прогрес був би швидшим. Але у вас цього не було, тому що Захід вам цього не дав.

— Така ж проблема з боєприпасами. ЄС нам обіцяв 1 млн снарядів до березня 2024 року. А наразі ми отримали лише 30%.

— Так. Боєприпаси — це ще одна проблема — це те, що вам потрібно. Щодо ППО, вам знадобляться як системи, так і боєприпаси до них. І вам потрібно більше таких систем. Можливо за 12 місяців (якщо оборонні підрядники дотримаються свого слова, що, з мого досвіду, вони зазвичай не роблять) у вас буде значна кількість NASAMS, IRIS-T, можливо більше Patriot тощо. Якщо говорити про боєприпаси, за деякими оцінками, лише 30% ваших артилерійських систем є західними. Лише 10% ваших БМП — західні. Решта — українського, радянського чи пострадянського виробництва: ППО, боєприпаси для С-300, системи «Бук», «Тор», «Ігла» тощо — все це виробляється переважно в Росії. Україна починає наздоганяти. Але HIMARS в основному захищаються системами «Бук». Тож, то де взяти ці радянські боєприпаси? Думаю, що на Глобальному Півдні є багато запасів: Ангола, В’єтнам, Єгипет, Алжир.