У спорті є речі, яких не навчить жоден тренер. Це внутрішня стійкість, здатність витримати біль, сумніви й не відступити тоді, коли вже здається, що сил немає. Саме ця риса — незламність — стала головною опорою для спортсменки Анастасії Жужгіної, яку з дитинства вчили йти до кінця, попри будь-які труднощі.
Батько завжди казав: не здавайся, навіть якщо важко
Анастасія зростала у родині, де спорт був частиною життя. Її батько, колишній спортсмен, із дитинства прищеплював доньці любов до руху, дисципліну й головне правило — ніколи не здавайся.
«Тато завжди повторював: справжній спортсмен — це не той, хто виграє, а той, хто не зупиняється. Навіть коли боляче, коли не виходить, коли хочеться все кинути — потрібно йти далі.»
Ці слова стали її внутрішньою опорою — не лише у спорті, а й у житті.
Перші роки: шлях через труднощі
Перші два роки у біатлоні були найважчими. Усе давалося через боротьбу — техніка, витривалість, навіть баланс на лижах чи роллерах. Я навчалася буквально всьому самостійно, падала, вставала й знову пробувала. Іноді було настільки важко, що я справді думала — може, це не моє, може, мені краще зупинитися. Але щоразу, коли з’являлася ця думка, згадувала слова батька: не здавайся, навіть якщо важко. І вже в перший рік почала потроху виборювати призові місця. Тоді вперше зрозуміла: результат приходить не тоді, коли легко, а коли не здаєшся. Не все вдається одразу — але коли вчишся боротися, одного дня починає “летіти”.
Саме цей період сформував її як спортсменку. Він показав, що перемога — це не завжди медаль. Часто це просто здатність продовжувати рухатися, навіть коли хочеться спинитись.
Боротьба до останнього пострілу
«Бували старти, коли все здавалося проти тебе. Але я знала: поки дистанція не закінчена, боротьба триває. Потрібно зібратися, вдихнути й іти до кінця. І не раз бувало так, що після важких стартів я все одно потрапляла у призи. Бо головне — не ідеальність, а стійкість.»
Психологія витривалості: від України до світу
Мене завжди цікавило, як у різних країнах формують ставлення до спорту. В Америці дітей із малечку вчать не боятися помилок — там головне вірити в себе, цінувати спробу, навіть якщо вона неідеальна. У Європі спорт — це частина культури життя, гармонія і баланс між тілом і розумом. А в Україні все інакше: тут спорт — це характер. Це школа витримки, праці, сили духу. І саме поєднання цих підходів — американської впевненості, європейської гармонії та української незламності — створює справжню формулу перемоги.
Сила, що народжується всередині
«Я зрозуміла: ніхто не може змусити тебе йти далі — лише ти сама. Кожен старт — це не лише боротьба з суперниками, а насамперед із власними сумнівами. І саме тоді народжується справжня сила.»
Сьогодні Анастасія бачить спорт не як боротьбу за медалі, а як шлях — до себе, до гармонії, до внутрішньої свободи. І цю силу вона несе далі — щоб передати її іншим, незалежно від країни чи мови.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →