У ніч на вівторок, 13 вересня, ситуація на кордоні між Азербайджаном та Вірменією суттєво загострилася. Вірменія спробувала заручитися силовою підтримкою Москви та всієї Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), але безрезультатно. Ні Кремль, ні інші учасники маріонеткового блоку не ризикнули йти на конфлікт із Азербайджаном та Туреччиною. Які наслідки це має для Кремля та ОДКБ, читайте у матеріалі "Апострофа".
Обстріли з артилерії та безпілотників зазнали вірменські міста Джермук і Горіс, а також село Сотк. Невдовзі вдалося забезпечити режим припинення вогню, але політичні баталії між Єреваном та Баку продовжились у посиленому темпі.
Начальник Управління міжнародного військового співробітництва Міністерства оборони Азербайджану генерал-майор Гусейн Махмудов заявив, що головною метою регулярного обстрілу вірменами азербайджанських позицій останнім часом є затягування процесу підписання мирної угоди щодо Нагорного Карабаху.
Втрати вірменської армії становили від 150 до 200 осіб убитими, також повідомляють про сотні поранених. У ЗМІ циркулювала інформація щодо знищення двох комплексів ППО C-300.
У Міноборони Вірменії повідомили, що станом на 8 ранку за місцевим часом ситуація на вірмено-азербайджанському кордоні залишалася вкрай напруженою і тривали позиційні бої.
Влада Вірменії наполягала, що Азербайджан використовував артилерію, міномети, безпілотники та великокаліберну стрілецьку зброю, а також завдавав ударів по військовій та цивільній інфраструктурі у напрямку населених пунктів Варденіс, Сотк, Артаніш, Ішханасар, Горіс та Капан.
ОДКБ – все?
Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян екстрено переговорив із кремлівським диктатором Володимиром Путіним, лідером Франції Емманюелем Макроном та головою американського Держдепартаменту Ентоні Блінкеном.
Найважливіше – особливо у контексті військово-політичних інтересів України – сталося далі. Уряд Вірменії звернувся до керівництва РФ, країн-членів ОДКБ та Ради безпеки ООН із закликом про допомогу. Нікол Пашинян та все керівництво Вірменії розраховувало, що буде задіяна відповідна стаття Статуту ОДКБ, яка передбачає, що країни-учасники блоку прийдуть на допомогу Єревану.
Їхні надії не справдилися. Увечорі вівторка завершилося так зване екстрене засідання Постійної ради ОДКБ за участю керівництва Секретаріату ОДКБ та начальника Об'єднаного штабу генерал-полковника Анатолія Сидорова. Жодна держава кремлівського блоку, включаючи РФ і абсолютно залежний від Москви, мінський режим Олександра Лукашенка, не виступили з прямою підтримкою Вірменії.
Як цинічно і боягузливо зазначили російські і білоруські казенні ЗМІ, члени Постійної ради "висловили крайню стурбованість ситуацією, що складається, і розглянули пропозиції щодо можливого залучення механізмів ОДКБ для врегулювання ситуації".
"Російська влада сама привчила всіх, що рахуватися слід тільки з силою, а не формальними деклараціями. Тепер через дії армії РФ перестала бути домінуючою державою на всьому пострадянському просторі, що автоматично позначилося на і без того скромному потенціалі ОДКБ. Де-факто, ця структура більше не існує. І чим швидше керівництво Вірменії це зрозуміє і вийде з її складу, тим швидше на Кавказі настане мир", - каже "Апострофу" голова Інституту світової політики Євген Магда.
Чинник Туреччини
Усі країни-учасники ОДКБ розуміли, що відкрито стати на бік Єревану і тим більше послати в район Нагірного Карабаху "миротворчі" війська – значить піти на військовий конфлікт із Азербайджаном та Туреччиною. В умовах, коли Кремль демонструє слабкість в Україні та боягузливість щодо ситуації в Нагірному Карабаху, іншим учасникам ОДКБ не має сенсу йти на конфлікт з Баку та Анкарою. Особливо Казахстану, який, бачачи поступову поразку РФ в Україні, намагається дистанціюватися від московських "союзників" та налагодити контакти з Баку.
"Усі організації, які РФ просувала на пострадянському просторі, були інструментами примусу інших держав до руху у фарватері Кремля. У тому числі, і ОДКБ. Відкрите вторгнення РФ в Україну остаточно показало, що Москва, будучи агресором, не може нікому нічого гарантувати. Дії Росії і політика колективної безпеки – зовсім різні речі. Як наслідок, ОДКБ, в якому РФ грає першу скрипку, виявилося повністю недієздатною", - каже директор Центру досліджень проблем національної безпеки Національного університету "Острозька академія" Тарас Жовтенко.
Керівництво Азербайджану і влада Туреччини, що стоїть за ними, обрали вдалий момент для загострення. РФ загрузла в Україні. Активність ЗСУ у Херсонській області і тим більше наступ на Харківщині показали, що зважати на погрози російського генералітету взагалі не варто. Як зазначають спостерігачі, Анкара та Баку, бачачи провали Кремля в Україні, вирішили перейти до активних дій, розуміючи, що формальні союзники підтримувати режим Пашиняна не стануть.
"І зараз Ердоган (президент Туреччини - "Апостроф") одним ударом виставляє на посміховисько не тільки Путіна і російських генералів, а й ОДКБ. Конкурента свого впливу в Середній Азії. Який заважає йому будувати тюркський світ. ОДКБ, який виявився точно не аналогом НАТО. Цікаво, чи на найближчій зустрічі з лідером Китаю (має відбутися 17 вересня - "Апостроф") Путін благатиме Сі витягти у нього зі спини ніж Ердогана?", - говорить фінансовий аналітик і політичний коментатор Сергій Фурса.
Кремлівська розгубленість
Російське керівництво, яке і без того всіляко ухиляється від відповідей на питання про розгром на Харківщині, боягузливо дало зрозуміти, що спрямовувати війська ОДКБ у Карабах ніхто не стане.
Путінський прес-секретар Дмитро Пєсков лише багатозначно зазначив, що Кремль веде якусь негласну "роботу" щодо сприяння уряду Пашиняна, не уточнивши, яку саме.
"Важко переоцінити роль РФ, роль особисто Путіна. Звичайно, президент докладає всіх зусиль для того, щоб сприяти деескалації напруженості на кордоні, ці зусилля продовжуються", - сказав Пєсков.
Прохання Вірменії про допомогу Пєсков коментувати відмовився. Причина такого мовчання очевидна: Кремль та весь блок ОДКБ, який росіяни позиціонували як свою альтернативу НАТО, голосно сіли у калюжу.
"Росія не змогла виконати союзницькі зобов'язання, прописані в статуті ОДКБ, що робить всю цю структуру недієздатною. Москва могла пропетляти. Путін, реагуючи на Карабах, міг сказати, що цілі "військової спецоперації" по Україні ніби досягнуто і тепер армія РФ прямує рятувати свого союзника. Але це потрібно було зробити за лічені години. Навіть якщо Путін завтра виступить із такою заявою, то це вже не спрацює", - резюмував у розмові з "Апостроф" військовий експерт Українського інституту майбутнього, співробітник СБУ (2004–2015) Іван Ступак.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →