Нові наукові дані підтверджують ідею про те, що люди здатні зчитувати наміри один одного з погляду, що вкотре підкреслює важливість зорового контакту в міжособистісному спілкуванні, пише Live Science.
Це дослідження демонструє, як очі відіграють ключову роль у невербальній комунікації. Надалі ці відкриття можуть допомогти краще зрозуміти, як люди з порушеннями соціальних навичок, такими як аутизм, сприймають і обробляють ці тонкі сигнали.
Хоча інтуїтивно зрозуміло, що очі здатні передавати значний обсяг інформації — недарма кажуть: "очі – це вікно в душу" — вчені вже давно намагаються з’ясувати, як саме мозок ідентифікує незначні рухи очей і перетворює їх на уявлення про думки, емоції чи психічний стан іншої особи. Як ми дізнаємося, коли погляд щось означає, а коли — це просто випадковий жест?
"Ми намагаємося знайти причину, чому наш мозок по-різному сприймає соціальну інформацію", – сказала Єлена Рістіч, професорка психології з Університету Макгілла в Канаді та провідна авторка дослідження, опублікованого у вересні в журналі Communications Psychology.
Метою дослідження було з’ясувати, чи сприймають люди навмисні рухи очей інакше, ніж ті, що виникають без свідомого контролю. Спочатку вчені записували відео з учасниками, які слідкували за вказівками на екрані та змінювали напрямок погляду: іноді вони самі обирали, куди подивитися, а іноді отримували чіткі інструкції.
"Єдина різниця між цими умовами полягає в тому, що в одному випадку люди роблять навмисні рухи очима, а в іншому випадку вони роблять навмисні або ненавмисні рухи очима", – сказала Рістіч.
Наступний етап включав залучення приблизно 80 добровольців, які переглядали відзняті фрагменти, зроблені безпосередньо перед рухом очей на відео. Завданням було передбачити, куди буде спрямований погляд — ліворуч чи праворуч.
"Вони швидше приймали ці рішення, коли погляди були навмисними", – сказав Рістіч. Хоча різниця у часі реакції вимірювалася лише мілісекундами, вона засвідчила, що мозок по-різному обробляє намір у погляді.
У двох подальших експериментах із приблизно 70 учасниками кожен, науковці вивчали, чи впливає ця відмінність у сприйнятті на поведінку під час слідкування за поглядом на екрані. Проте результати показали, що "намір не мав значення".
Це вказує на ймовірність існування окремих процесів у мозку, які спочатку визначають навмисність погляду, а вже потім формують реакцію. Можливо також, що інформація про намір формується на пізніших етапах соціальної взаємодії.
Аналіз відеозаписів допоміг з’ясувати, що саме дозволяло учасникам швидше передбачати напрямок погляду. Візуально було важко помітити будь-який рух, проте детальніший перегляд виявив збільшення мікрорухів у зоні очей перед тим, як учасник свідомо змінював напрямок погляду. Ці дрібні сигнали, ймовірно, виступали як "підказки".
"Виходячи з цього, ми припускаємо, що ці дуже тонкі сигнали руху передаються дуже швидко, щоб навмисно вказувати іншим, і що наша система як спостерігача дуже чутлива до цього", – сказала Рістіч.
У майбутніх дослідженнях команда планує використати точніші методики відстеження руху очей, а також створити відео, де учасники переміщатимуть погляд із чітко визначеним наміром — наприклад, щоб допомогти або обдурити — і перевірити, чи глядачі зможуть розпізнати ці наміри.
Останній етап передбачає залучення осіб із розладами, які впливають на соціальні навички, зокрема з аутизмом або СДУГ. Вчені сподіваються виявити, на якому саме етапі обробки соціальної інформації ці люди відрізняються від нейротипових.
"Це одне з головних питань у світі аутизму", — сказала Рістіч. "Де система працює по-іншому і в яких аспектах?"
