Про те, коли команда Дональда Трампа підготує свій «план закінчення війни в Україні» і що до нього може увійти, до яких поступок можуть схиляти Україну та чи готова на них піти українська влада, як може бути вирішене питання з контролем над територіями та вступом України в НАТО, чи з’являться в Україні миротворці і на кого із союзників найбільше можна розраховувати — про це читайте в матеріалі РБК-Україна.
Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США минуло вже майже три тижні. І за цей час фактично щодня у провідних західних виданнях виходить по одній, або й по декілька розлогих статей на тему того, як майбутній президент США збирається закінчувати російсько-українську війну, на які умови можуть погодитися Вашингтон, Київ та Москва, які поступки для них неприпустимі і таке інше.
Всі ці матеріали, як правило, ґрунтуються на коментарях різних анонімних джерел, у кращому випадку — своїми думками на тему відкрито діляться різні люди з республіканських кіл США. Але часто все зводиться до спроб вгадати, про що свідчить вибір Трампом того чи іншого функціонера у свою майбутню адміністрацію, аналізу постів у соцмережах самого Трампа та його оточення, а то й взагалі до особистих міркувань автора матеріалу.
Поспілкувавшись із низкою співрозмовників із найвищого військово-політичного керівництва України, РБК-Україна дійшло висновку: станом на даний момент — як і раніше — досі невідомо, в чому полягає цей «план Трампа по Україні». І з предметними пропозиціями до Києва безпосередньо ні він сам, ні люди з його нинішньої команди не зверталися.
А «зливи» в медіа різних «мирних планів» та концепцій — це поки що елемент внутрішньоштабної боротьби в оточенні майбутнього президента США, яка розпочалася задовго до виборів. І різні кривляння в соцмережах на українську тему від мільярдера Ілона Маска чи президентського сина Дональда Трампа-молодшого теж вкладаються у рамки цієї боротьби за увагу першої особи.
А той, у свою чергу, поки що більше зайнятий внутрішньополітичними питаннями, які для Трампа завжди були у пріоритеті. Але до України руки всерйоз дійдуть досить скоро. Ймовірно, відбудеться ще один його дзвінок до Кремля, вже предметніший. Незабаром до США вирушить і голова Офісу президента України Андрій Єрмак.
»Нам важливо опинитися там, у Трампа, раніше за росіян, просунути свою концепцію», — каже РБК-Україна співрозмовник у президентському оточенні.
На думку джерел, протягом наступного місяця, якраз до Різдва, контури можливого мирного врегулювання стануть уже помітнішими. А до 20 січня у команді Трампа хочуть підійти вже з готовим рішенням щодо України — щоб, отримавши реальні повноваження, реалізувати його у найкоротший термін. Нехай і не за обіцяні «24 години», але досить оперативно. Цей «турборежим» по-американськи, до речі, поширюватиметься не лише на українську тему, а й на Близький Схід, проблему з незаконними мігрантами тощо — Трампу з перших днів на посту буде важливо показати свою здатність вирішувати питання, на контрасті з попередником, якого він любив називати «сонним Джо». Хоча як мінімум у випадку з Україною далеко не факт, що «турборежим» спрацює — надто великі масштаби набрала російсько-українська війна, і навіть від Трампа залежить далеко не все.
Як вирішуватиметься питання з контролем над територіями
Фактично весь поточний рік основні дипломатичні зусилля України концентрувалися навколо власних механізмів: формули миру, самітів миру, згодом — плану перемоги. Що зараз, після перемоги Трампа, робити з цим інструментарієм, в Києві ще не вирішили. Принаймні, остаточно прибирати їх зі столу українська влада не збирається.
Два основні та найважчі моменти, що лежать в основі будь-якої потенційної мирної угоди — це території та гарантії безпеки. Щодо територій, то, за інформацією видання, Україна ніколи не піде на те, щоб формально відмовитися від якихось своїх територій у межах 1991 року, навіть із формальної точки зору це заборонено законодавством.
Але як проміжний варіант, відправну точку для будь-яких переговорів, розглядаються межі, що передували повномасштабному вторгненню, тобто 23 лютого-2022. Про це публічно неодноразово заявляв Андрій Єрмак. А Володимир Зеленський підкреслював, що Крим можна буде повернути дипломатичним шляхом.
Очевидна проблема в тому, що Росія категорично незгодна ні на який відхід з поточної лінії зіткнення, ні до кордонів лютого-2022, ні тим більше до кордонів-1991 (при тому, що кордони-1991 у публічних заявах українського керівництва стали звучати дещо рідше) .
Базова переговорна позиція агресорів ґрунтується на ультиматумі, який ще влітку висунув Володимир Путін — відмова України навіть від нині підконтрольних частин Херсонської та Запорізької областей. Інший аспект — те, що ситуація «на землі» поки що складається явно не на користь України, адже в останні місяці ми втрачаємо, хоч і повільно, території на Донбасі, а не звільняємо їх. І країна-агресор останніми тижнями докладає ще більших зусиль до того, щоб взяти під контроль якнайбільше землі перед початком будь-яких можливих переговорів.
У підсумку, теоретично можливий варіант — коли Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області та Крим так і залишаться вписаними до Конституції і України, і РФ, як такі, що належать їм. Тим більше, що подібних ситуацій у світовій історії було чимало. А за фактом обидві сторони залишаться «при своїх», контролюючи ті території, які вони займатимуть до завершення активної фази бойових дій.
Це і буде та сама «заморозка», яку категорично не хочуть сприймати у Києві — і, що примітно, з якою так само не згодні і в Москві. Але такий сценарій виглядає хоч і ймовірним, але не єдиним можливим. Крім того, з урахуванням поточних «реалій на землі», він припускає, що частина Курської області РФ так і залишиться під контролем України — для Москви це, природно, мало прийнятний сценарій. Тому в кулуарах йдуть спекуляції про можливий «розмін», скажімо, частини Курщини на захоплені росіянами території Харківської області. Або — що ймовірніше — на Запорізьку АЕС, яка приносить окупантам набагато більше проблем, ніж користі. Але поки що це все не більше ніж спекуляції.
Ще один аспект — як за таких умов забезпечувати реальне припинення вогню, в умовах нульової довіри сторін один до одного. Найбільш очевидний в теорії вихід — ведення миротворчого контингенту.
За словами ряду співрозмовників РБК-Україна, у «плані Трампа», коли він у якомусь вигляді нарешті з’явиться, ідея із запровадженням миротворців теж буде присутня, причому із зазначенням, що миротворці мають бути з Європи. Це повністю лягає у русло концепції Трампа «безпека Європи — це справа самих європейців».
В Україні до цієї ідеї ставлення поки що дуже прохолодне. Адже запровадження миротворців — це фактично згода на ту саму «заморозку конфлікту» на невизначений термін, яка є для нас неприйнятною. Є й суто практичні труднощі — занадто довга лінія зіткнення, яку треба тримати під контролем, набагато довша, ніж, наприклад, у Кореї чи Лівані.
І не факт, що великі європейські країни так легко погодяться відправити значний контингент своїх сил в Україну, де вони наражатимуться на величезний ризик. Потенційно обсяг миротворчої місії може бути розширений за рахунок третіх країн і переведений під мандат ООН, із залученням умовних бангладешців чи аргентинців — але на даний час це винятково теоретичний, умоглядний сценарій.
Гарантії безпеки для України та вступ до НАТО
Не менш важливе питання, ніж території — це гарантії безпеки для України для запобігання новій російській агресії, які будуть потрібні у будь-якому випадку, незалежно від того, як у результаті буде врегульовано питання «на землі».
Українські співрозмовники The New York Times навіть запевнили видання, що питання гарантій є пріоритетнішим, ніж питання територій. Після спілкування зі своїми джерелами у військово-політичному керівництві країни РБК-Україна дійшло висновку, що єдиної думки щодо цього немає. «Моя особиста думка — нам головне зберегти Україну як державу. Щоб у нас залишився плацдарм, з якого ми через якийсь час, коли складуться умови, могли б повернути наші окуповані землі. Але не всі зі мною згодні», — каже один із співрозмовників видання.
Безумовно, головною гарантією для України стало би членство в НАТО і захист як мінімум підконтрольних територій колективними гарантіями безпеки згідно зі статтею 5 Північноатлантичного договору.
Перший крок на цьому шляху — отримати офіційне запрошення до Альянсу, що зазначено першим пунктом в плані перемоги Зеленського. Судячи з усього, часткове зняття заборони на удари вглиб РФ далекобійною зброєю — це максимум сміливості, на який готова адміністрація Джо Байдена, що йде. Хоча в українській владі досі очікують, що під кінець своєї каденції Байден все ж таки може піти на такий крок — запросити Україну до НАТО.
Ще одна ідея щодо гарантій, яка ходить в українському керівництві — отримання не лише військово-політичних, а й економічних гарантій безпеки, які багато в чому можуть бути більш ефективними, ніж політичні зобов’язання. Простіше кажучи, якщо у Заходу з’явиться в Україні серйозний бізнес і цей бізнес опиниться під загрозою у світлі нової російської агресії, сам же бізнес і штовхатиме владу своїх країн, щоб вони забезпечили захист цих активів.
За словами одного із співрозмовників РБК-Україна, з цим розрахунком і було виписано окремі пункти плану перемоги Зеленського, зокрема, щодо розробки родовищ літію — надважливого металу в епоху розвитку електроніки та популярності електромобілів.
»Але мінус цих ідей у тому, що вони не передбачають повернення кордонів-1991. Республіканці дивляться на все прагматично. Умовно кажучи, ось у вас є літій на Житомирщині, це зрозуміло, його треба захищати. А що у вас на Донбасі? Вугілля? Вугілля нам не потрібне, у нас самих є. А аргументи про «нашу землю» і «наших людей», яких треба повернути, вони не сприймають, кажуть: ось, ви Донбас коли втратили, 10 років тому? Так там уже не ваші люди і все в такому дусі», — каже один зі співрозмовників видання.
На кого може розраховувати Україна та який запас міцності
Перемогу Дональда Трампа з великою розгубленістю сприйняли і європейські союзники України. Фактично всі з них, хто відкрито, а хто негласно підтримували його суперницю Камалу Гарріс, і тепер, як і Україна, вимушено зіткнулися з новою, непередбачуваною реальністю. Відсутність реальної інформації про те, що Трамп збирається робити щодо України (і всієї Європи в цілому), і породжує різні навколокапітулянтські ідеї, на кшталт необхідності «заморозки конфлікту» якнайшвидше.
Наприкінці третього року великої війни найвідданішими союзниками України залишилися балтійські країни та європейська Північ. Незважаючи на вражаючі обсяги допомоги (порівняно з розміром цих країн), її, звісно, Україні й близько не вистачить.
З великими країнами Європи ситуація складна. Німеччина зараз перебуває в глибокій політичній кризі і напередодні виборів, канцлер Олаф Шольц очікувано виявився першим лідером великої сімки, який зняв негласне табу на дзвінки Путіну. Втім, очікувана зміна влади в Берліні і приході християнських демократів на чолі з Фрідріхом Мерцем для України є потенційно гарною новиною — принаймні, риторика Мерца набагато рішучіша за риторику Шольца.
Велика Британія після приходу до влади лейбористів загалом зберегла курс на підтримку України, але за оцінкою співрозмовників видання, Лондон все ж таки став поводитися менш рішуче. До того ж, уряд Кіра Стармера зараз зіткнувся з масою внутрішніх проблем і різким обвалом рейтингів.
За таких умов потенційним лідером Європи, зокрема й в українському питанні, міг би стати французький президент Емманюель Макрон. Європа, яка не озирається у всьому на США, а спирається насамперед на власні сили — це концепція, з якою він виходив задовго до повномасштабного російського вторгнення і яка виглядає дуже доречною в епоху американського ізоляціонізму Трампа. Втім, політичні позиції Макрона після літніх парламентських виборів помітно ослабли. А його ідея про відправку в Україну французького контингенту, яка активно обговорювалася на початку року і повністю забулася зараз, категорично не була сприйнята французьким суспільством.
У будь-якому разі, без американської підтримки Україні буде складно, якщо в принципі можливо, вести оборонну війну (не кажучи вже про контрнаступи). Особливо, якщо радикальні трампісти реалізують своє передвиборче гасло «Більше жодного долара Україні!» Це прямо визнає і Володимир Зеленський. «Якщо вони (США, — ред.) скорочуватимуть допомогу, я думаю, ми програємо», — заявив він в інтерв’ю Fox News, улюбленому телеканалу Трампа.
Звісно, навіть якщо майбутній американський президент запустить план із «примусу України до миру» і миттєво обрубає всю допомогу, Україна далеко не одразу втратить можливість до опору. Кілька мільярдних пакетів допомоги надасть ще адміністрація Байдена, вже підписано численні угоди про фінансову та військову допомогу на наступні роки з різними країнами та організаціями, вже укладені багатомільярдні контракти на озброєння для України ніхто не розриватиме, власне військове виробництво України теж б'є рекорди тощо.
Але як надовго цього вистачить? Ніхто із співрозмовників РБК-Україна не може дати чіткої відповіді. Багато що залежить і від того, як Трамп реалізовуватиме другу частину свого плану — «примушувати до миру» вже Росію. Щодо спроможності та бажання країни-агресора воювати далі невизначений період часу є різні оцінки. З одного боку, Кремль не хоче йти на нову хвилю мобілізації, а сурогатні варіанти на кшталт залучення північнокорейців не вирішують проблему браку живої сили докорінно. Російська економіка, з одного боку, дуже перегріта і може обвалитися вже наступного року, з іншого боку — може й протягнути в поточному режимі не один рік.
»У США є інструменти, батіг і пряник, щоб впливати на росіян. Наприклад, можуть десь послабити санкції, на кшталт «ми дамо вам трохи більше економіки за межами БРІКС, у рамках якого у вас поки не сильно виходить — а ви за це підете на такі-то поступки», — каже один із співрозмовників видання.
У будь-якому випадку, консенсусний прогноз співрозмовників РБК-Україна в керівництві країни зводиться до того, що завершення бойових дій наступного року за планом Трампа або за якимось іншим сценарієм — варіант цілком ймовірний. Але не гарантований.
Нагадаємо, Генсек НАТО у напівпорожній залі Ради озвучив план дій після завершення війни.
Раніше Вєсті-ua.net писали,
Також Вєсті-ua.net повідомляли, Обстріл Києва: понад 1100 будинків залишилися без тепла, із систем опалення знову зливають воду.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →