Жодної «Ялти 2.0»: Бєссмєрний оцінив зустріч у Шеньчжені

Що отримали Трамп, Сі та Путін, чому не справдилися очікування прориву і яка роль у Європи

Гучні розмови про "Ялту 2.0", переділ світу та нову систему міжнародних відносин після зустрічі Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна у Шеньчжені виявилися значно масштабнішими за реальний зміст переговорів. Півтори години спілкування трьох лідерів, відсутність конкретних домовленостей та спільної пресконференції навряд чи дають підстави говорити про історичний дипломатичний прорив. Але й списувати зустріч на черговий політичний спектакль все ж таки буде помилкою.

Кожен із трьох учасників отримав те, що було важливим у його власному політичному розрахунку. Трамп продемонстрував готовність вести переговори з керівниками двох ядерних держав і знову претендувати на роль глобального миротворця. Сі Цзіньпін закріпив за Пекіном статус майданчика для переговорів світових лідерів, не взявши на себе особливих зобов'язань. Путін, попри економічну слабкість Росії, статус міжнародного злочинця та наслідки війни, знову опинився в компанії лідерів держав, від яких залежить значна частина світової політики.

Попри те, що практичні результати саміту виявилися обмеженими, українське питання було одним із центральних у контактах Трампа, Путіна та Сі. Його обговорювали як під час двосторонніх зустрічей, так і на спільному саміті, але у спільній декларації воно не знайшло відображення. Насторожує те, що Путін, схоже, все активніше намагається залучити Трампа і Сі до просування власного бачення завершення війни проти України. Принаймні його публічні заяви після зустрічей дають підстави для такого висновку. Російський диктатор заговорив про "співпадаючі інтереси Москви, Вашингтона та Пекіна у врегулюванні регіональних конфліктів", окремо згадавши Україну. Очевидно, що Кремль і надалі прагне вивести переговори про війну на рівень домовленостей великих держав, де українське питання розглядатиметься у ширшому контексті міжнародних відносин, а Росія претендуватиме на право визначати умови такого врегулювання, звісно, не враховуючи інтереси ні України, ні Європи.

Як стало відомо Vesti-ua.net своїми думками з цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Зустріч Сі, Трампа і Путіна як тільки не називали: і "Ялтою-2", і Потсдамом, і Тегеранською конференцією. Але те, що ми отримали, далеко не відповідає прогнозам, що лунали з багатьох причин. Як ви оцінюєте результати цього саміту, де питання війни в Україні було серед головних?

– Я б не перебільшував значення цього саміту і точно не називав би його початком нової Ялти. Поділу світу не відбулося, жодних домовленостей про нові сфери впливу ми не побачили. Для цього потрібна серйозна попередня підготовка, узгодження позицій і конкретні рішення, а не півтори години переговорів і спільні фотографії. Тому говорити про формування нового світового порядку за результатами цієї зустрічі немає підстав. Але це не означає, що саміт не мав наслідків. Путін отримав те, заради чого, очевидно, і брав участь у цій зустрічі: можливість знову опинитися в центрі великої міжнародної дипломатії, сидіти за одним столом із президентами США та Китаю і демонструвати, що Росія не перебуває в ізоляції. Для Кремля це важливий символічний результат. А для України проблема полягає в тому, що така легітимізація Путіна відбувається без припинення російської агресії і без жодних зобов'язань Москви щодо її завершення.

Найважливіше в цій ситуації – те, що, хочуть цього чи ні Трамп, Путін і Сі Цзіньпін, російсько-українська війна сьогодні диктує порядок денний світової політики. Навіть якщо Трамп і Путін, умовно кажучи, брешуть, стверджуючи, що не приділяли цьому питанню належної уваги, сам факт того, що тема України постійно виникала, свідчить: імпульс, який дає російсько-українська війна, інформаційно охоплює практично все.

Було помітно, що Трамп, ледь вийшовши на майданчик переговорів, одразу порушив питання України. Мовляв, це його улюблена тема, і він обов'язково буде про неї говорити. Путін, зі свого боку, повертався до розмови про Україну, заявляючи, що вони також обговорили це питання. Тобто складалося враження, що тему нав'язливо повертали в розмову знову і знову. Обговорювали одне, друге, третє, але принципово важливо навіть не те, скільки часу було приділено Україні, а те, що ця тема взагалі стала невід'ємною частиною зустрічі. Такі речі свідчать про те, що тема для них важлива. Але треба розуміти: її могли використовувати просто як прикриття чогось набагато більшого. Тобто створюється своєрідна завіса, яка приховує справжній зміст переговорного процесу.

– Але все ж таки спільна декларація з цинічною назвою: "про мир", була прийнята без згадки України…

– При цьому там є два пункти, які фактично рятують московського диктатора. Це вже вельми красномовна відповідь на запитання, про що насправді домовлялися. Трамп і Путін обговорювали свої двосторонні справи. Невипадково в декларації з'явилися питання Міжнародного кримінального суду та нафти, нафтопродуктів. Це теми взаємин Трампа і Путіна, а не питання, які безпосередньо цікавлять Сі Цзіньпіна.

Тему ядерної зброї порушили тому, що це було єдине, чим можна було пояснити зустріч трьох сторін. Це єдине питання, яке певною мірою стосується глобального миру. Хоча формулювання декларації цілком ясно дають зрозуміти, що жодних конкретних домовленостей тут не було. Для мене вже очевидно: відбулася зустріч заради фотографії, як і писали аналітики. При цьому Трамп і Путін вирішували питання, що стосуються безпосередньо їхніх двосторонніх відносин. Для Путіна це Міжнародний кримінальний суд, для Трампа – нафта, нафтопродукти та інші економічні питання.

Зрозуміло, що МКС для Путіна — тема номер один, адже йому потрібно і надалі легітимізувати себе на міжнародній арені. Щодо нафти, то, побачите, вже за два-три дні він почне нарікати, що Україна продовжує завдавати ударів і через це Росія не може повноцінно забезпечувати ринок. Це буде цілеспрямоване нагнітання ситуації, використання цієї теми для посилення тиску.

– Хто найбільше виграв від цієї зустрічі? Чи кожен отримав своє?

– Скажімо так, Сі Цзіньпін, безумовно, отримав те, чого хотів. Однак що б я зараз не сказав, потрібно, щоб ми всі пам’ятали: що насправді відбувалося на полях саміту АТЕС? Ялта? Потсдам? Ні, це просто зустріч, під час якої лідери сіли, як раніше казав Ушаков, поговорили, обговорили деякі питання. Кожен озвучив свої проблеми, але жодних конкретних рішень ухвалено не було.

Що стосується Путіна, то так, він легітимізується. І це, мабуть, найгірше, що відбувається в цій ситуації. Він знову починає відігравати певну роль у світовій політиці. Це дуже неприємно, адже це завдає удару по міжнародному порядку, підвищує авторитет авторитарних режимів і водночас знецінює роль свободи, демократії та демократичних цінностей.

Що стосується Трампа, то він не просто нічого не придбав — він втратив. Подивіться на його невербальну поведінку. Перед нами літній чоловік, який змарнів, згорбився, зморщився. Таке враження, що ця зустріч остаточно його виснажила. Сі Цзіньпін і Путін ідуть разом, про щось перемовляються, навіть шепочуться. При цьому Сі Цзіньпін непогано знає англійську, але майже не володіє російською. Трамп же йде осторонь, зігнувшись, з виглядом побитого собаки. Все це створює візуальне враження людини, яку залишили саму, яка нікому не потрібна.

Як до саміту, так і після нього Трамп продовжує жити у світі власних самообманів. Він переконав себе, що Путін прагне миру, комусь телефонує і запевняє, що той дійсно хоче домовитися. А Путін у цей же час проводить брифінг і фактично зводить усі ці переконання нанівець. Не випадково американська преса зараз жорстко критикує Трампа за його поведінку, за всю цю гру, за довіру до Путіна, за дружбу з ним і з Сі Цзіньпіном. Я взагалі не розумію, навіщо постійно говорити про дружбу з одним, про дружбу з іншим. Хто твої друзі? Ти ж сам себе цим дискредитуєш. Але навіть попри все це, Трамп міг хоча б оголосити про продовження митно-тарифних домовленостей до весни. Зверніть увагу: цього не зробили, хоча китайський віцепрем’єр за два дні до зустрічі в Шеньчжені вже заявив, що сторони домовилися про зниження тарифів на 36 мільярдів для обох країн. Трамп цього не оголосив. Тобто він навіть не скористався тим, що міг би представити як власне досягнення.

– Питання МКС було важливим для Путіна і Трампа. Для Путіна це дійсно серйозна проблема: ордер на його арешт видано. Водночас певною мірою він продовжує пересуватися світом, хоча і має певні обмеження. Наскільки це серйозна проблема для Путіна і наскільки він зацікавлений у її вирішенні? Чи можуть вони взагалі зруйнувати Міжнародний кримінальний суд?

– МКС вони не зруйнують, тому що суд знаходиться в Гаазі. Зараз його фінансування повністю взяли на себе європейські структури. Відбувається переоформлення фінансових документів та інші процедури, після чого фінансове забезпечення суду здійснюватиметься коштом Європи. Для нас це дуже важливо, адже в МКС зосереджені всі доказові матеріали, що стосуються злочинів путінського режиму. Тому цей суд нам потрібен. Європа бере на себе відповідальність і продовжить співпрацювати з МКС, тож усі погрози, що звучать з Америки, навряд чи матимуть вирішальне значення.

Зрозуміло, що Трампа підштовхували до цього й інші обставини. Зокрема, низка ініціатив, пов'язаних із війною в Афганістані. Тепер очевидно, що подібні питання можуть виникнути й у зв'язку з війною в Ірані, коли до відповідальності спробують притягнути Трампа та інших причетних осіб. Усе це змусило Трампа діяти. Додамо сюди й історію з Нетаньягу, яка для мене абсолютно незрозуміла. Я не розумію, якими мотивами керувалися в МКС, коли ухвалювали рішення щодо нього. Проте всі ці обставини зрештою використовувалися для того, щоб допомогти саме Путіну. Це була ключова мета. Згадаймо Анкоридж. Саме там Трамп уперше заявив про готовність допомогти Путіну владнати відносини з Міжнародним кримінальним судом. Ось із чого все це почалося.

– Саміт Путіна – це була зустріч трьох рівноправних партнерів чи формат "два плюс один"?

– Усе, що стосується дипломатичного протоколу, який зараз активно коментують, – це наслідок незнання. У протоколі ключову роль відіграє дзеркальність: як Трамп зустрічав Сі Цзіньпіна, так Сі зустрічав Трампа. Як Путін зустрічав Сі, так Сі зустрів Путіна. Керівник протоколу зустрічав обох. Із фотографіями теж немає проблем: на сімейному фото подружжя не роз'єднують, а на інших знімках Сі стоїть посередині, Путін і Трамп – по обидва боки. Що стосується розсадки за столами, потрібно бачити схему, перш ніж робити висновки. Тому я не бачу підстав для таких коментарів.

Натомість варто звернути увагу на поведінку Путіна. Із Сі він був відкритим і підлесливим, а під час спілкування з Трампом – замкнутим і мовчазним. Це показово. Путін змінив ставлення до американського президента, зокрема після провалу республіканців на виборах. У результаті Путін отримав усе, чого хотів від зустрічі. А Трамп навіть не домігся того, що міг отримати під час переговорів.

– Хочу ширше поговорити про Україну. Напередодні саміту говорили, що Сі не хоче порушувати цю тему, а Трамп, можливо, зробить це, але не надто активно. Проте після зустрічі Путін заявив, що пропонував обом обговорити врегулювання конфліктів, зокрема в Україні. В України є підстави для побоювань?

– Сам факт участі Путіна в переговорах на рівних із президентами США та Китаю дозволяє Кремлю демонструвати, що Росія не перебуває в міжнародній ізоляції, попри війну та ордер Міжнародного кримінального суду. Це також дає російському керівництву можливість зміцнювати власні міжнародні позиції та представляти себе повноцінним учасником формування нового світового порядку.

Для Києва додатковою проблемою стає невизначеність щодо подальшої американської підтримки. Трамп демонструє готовність вибудовувати відносини з Москвою без попереднього врегулювання російської агресії.

Що стосується Сі Цзіньпіна, то він не змінить своєї позиції. Для Путіна і Трампа було б важливо, якби він хоча б згадав Україну під час виступу. Але цього не сталося. Сі говорив про ядерну безпеку, роззброєння, економіку, кордони, але не про Україну.

Для Путіна зараз вкрай важливо здобути інформаційну перемогу. Кремль намагається перебільшити результати тристоронньої зустрічі. Було очевидно, що Путін, Ушаков і Пєсков будуть представляти її підсумки у вигідному для себе світлі. Причому відсутність узгодженості між їхніми заявами свідчить про певні проблеми всередині самого Кремля. Путін хоче використати тиск Трампа на Україну і втягнути в цей процес Сі Цзіньпіна, щоб той хоча б мовчки підтримав запропонований Кремлем сценарій. Але Сі на це не пішов. Для нього підтримка тиску на Україну і Європу була б небезпечною, тому змінювати позицію він не стане.

Що стосується Трампа, показовим став його дзвінок із літака до Берліна. Вже наступного дня оточення президента почало пом'якшувати його заяви. Зокрема, Bloomberg писав про спроби пояснити, що Трамп нібито не зовсім це мав на увазі.

– Ви маєте на увазі його тезу про те, що Україні не потрібно давати гроші, тоді Путін погодиться на мир?

– По суті, теза Трампа продовжує позицію Колбі, озвучену на "Рамштайні". Це послідовна позиція Вашингтона.

– І це саме те, чого Путін хоче від європейців – відмови від допомоги Україні, щоб вони сіли за стіл переговорів?

– Цілком правильно. Переглядаючи пресконференцію європейських лідерів – Мерца, Макрона, Зеленського та Бернхема, де також були Кушнер і Віткофф, – я думав, що ситуація ледь не вийшла з-під контролю. Журналісти були настільки обурені, що могли накинутися на американських представників. Європейські лідери намагалися згладити ситуацію, а Зеленський переважно мовчав, розводячи руками.

Трамп демонстрував довіру до Путіна, тоді як той якраз у цей час проводив пресконференцію і фактично зводив нанівець усі його надії на переговори. Тому відносини між США і Європою перебувають на межі розриву. Я навіть думав, що це остаточно станеться в Берліні. Я був переконаний, що Україна вимагатиме від Кушнера і Віткоффа допустити європейців до переговорів, інакше пригрозить вийти з них. Адже зараз Європи за столом фактично немає. Трамп і його представники досі не розуміють, що у Путіна є власний план і він уже ставиться до американського президента як до "кульгавої качки". Для нього Трамп більше не є повноцінним гравцем. Тому ситуація у відносинах США і Європи погана, але цілком зрозуміла.

– Тобто ситуація для вас уже зрозуміла? Але з іншого боку, є заяви Трампа, з іншого – Кушнера і Віткоффа, які стверджують, що п'яту статтю узгодили з Путіним, участь європейців у переговорах теж, а Росія готова домовлятися. Це гра?

– Ні. По-перше, твердження про погодження п'ятої статті – вигадка Кушнера і Віткоффа. Росія її не приймає, як і членство України в НАТО. Коли Путін знову заговорив про 1997 рік у контексті європейської безпеки, це означало повернення до його так званих першопричин війни. Позиція Москви не змінилася. Уся ця гра – маневр, покликаний отримати максимум із зустрічі в Шеньчжені. Путін отримав усе, чого хотів, нічого не пообіцявши Трампу. Він використав американського президента, отримавши політичні переваги, і відправив його додому доживати свої два роки, якщо йому взагалі дадуть це зробити. Путін посидів, щось пробурмотів і показав себе вождем усього світу та всесильним суддею. Ось і вся картина.

– А що з Європою? Вона опинилася за межами великої гри? Європа все ще не може пробитися за стіл переговорів навіть з питань власної безпеки. Путін заявляє, що готовий поговорити з європейцями, але зрозуміло, що Кремль від них вимагатиме. Чи зможе Європа таки змінити ситуацію?

– Європу за стіл переговорів може привести лише Україна. Сама вона туди не потрапить. Саме позиція України може забезпечити європейцям місце за столом. Водночас Трамп і Путін намагатимуться використати нинішню ситуацію, щоб розділити Європу. Показово, що навіть Урсула фон дер Ляєн і Антоніу Кошта не фігурують у цих обговореннях. Тому саме Україна може визначити роль Європи в переговорах, заявивши ультимативно: або європейці беруть у них участь, або ми припиняємо цей процес, який без них не має сенсу.

Водночас Європа продовжує максимально допомагати Україні. Формується спільний оборонно-промисловий комплекс, об'єднані європейські сили, фактично закладаються основи нової системи європейської безпеки. День переговорів, 19 листопада, чітко показав: США за Трампа віддаляються від НАТО і Європи. Європі давно пора наважитися на створення нового військово-політичного союзу за участю України, Канади, Норвегії та Великої Британії. Називайте його НАТО 2.0 або НАТО 3.0 – не має значення. Так само необхідно розвивати власну систему ядерного стримування, а не покладатися виключно на Сполучені Штати.

Особливо показовою була заява Трампа про те, що європейці можуть витрачати кошти, які не передають Україні, на власні потреби. Це фактично заклик відмовитися від підтримки України. Європейцям слід було б дипломатично пояснити Кушнеру і Віткоффу, що така політика підриває європейську єдність, безпеку і Північноатлантичний альянс. Це спільна гра Вашингтона і Москви проти Європи.

Серед європейських лідерів я поки що бачу тільки Дональда Туска, який відкрито говорить про цю проблему. Він прямо заявив, що слова Трампа не відповідають дійсності, а жодних реальних передумов для переговорів із Росією немає. Інші лідери поки що намагаються пояснити собі власну нерішучість.

– Чи встоїть Європа?

– Так, передусім тому, що є Україна. Поки Збройні сили України продовжують боротьбу, у Європи є час організувати власну безпеку та оборону. Але й Україна тримається завдяки підтримці Європи. Саме ця взаємозалежність зрештою змусить сторони зближуватися. Спрацює те, що можна назвати інстинктом самозбереження. Показово, що Європейський союз заявив про готовність надати Україні ще 45 мільярдів кредитних ресурсів. Це свідчить про те, що Європа розуміє серйозність ситуації та готова діяти.

Обирайте перевірене — додайте Vesti-UA.net до обраного Google

Новини партнерів