Про те, з чим Україна і Росія підходять до нових переговорів у Стамбулі і коли Дональд Трамп все ж таки наважиться запровадити санкції проти країни-агресора – читайте у статті РБК-Україна.
"Я дам вам знати через два тижні", - такий дедлайн 28 травня встановив Дональд Трамп, відповідаючи на запитання про те, чи хоче Володимир Путін припинення війни.
Цю заяву можна було б аналізувати серйозно, якби точно такий дедлайн - у два тижні - Трамп не оголошував у середині травня, а до того - наприкінці квітня. А до того, наприкінці березня, не говорив про "психологічний дедлайн" без конкретного терміну. А проміжку не заявляв би про те, що жодних дедлайнів узагалі нема. І якби американські медіа ще під час його першого президентського терміну не виявили, що "два тижні" - улюблений дедлайн Трампа для вирішення будь-якого питання: від податків до боротьби з ІДІЛ.
Про те, чи пересуне Трамп свій дедлайн знову, чи скасує його зовсім, чи обрушиться з новими звинуваченнями на Україну, Росію або обидвох одразу, чи зовсім промовчить - дізнаємося вже після того, як 2 червня у Стамбулі відбудеться другий раунд російсько-українських переговорів.
Трамп втомився?
Після останньої зустрічі в Стамбулі 16 травня на дипломатичному треку сталося не так багато всього. Потенційно головна подія останніх тижнів - телефонна розмова Трампа і Путіна - не принесла жодних відчутних результатів. А за словами численних співрозмовників РБК-Україна як в українських, так і в європейських політико-дипломатичних колах, лідери Європи були не просто розчаровані, а часом навіть шоковані.
Адже всі розрахунки були очевидні. Трамп постійно вимагає припинити "бійню" в Україні. Україна щодня наголошує, що готова зробити це негайно і без будь-яких умов. Росія ж усіляко затягує процес і ці умови висуває. Хто ж у таких умовах насправді "не хоче миру"? Здавалося б тут, можлива одна-єдина відповідь. Але ні.
За підсумками розмови Трампа і Путіна єдине, що було більш-менш зрозуміло - те, що господар Білого дому вже неабияк втомився від того, що відбувається, і подумує взагалі вийти з україно-російської історії. Так ситуацію розцінили і в Києві, і в інших європейських столицях.
Ба більше, щосили пішли розмови про те, що насправді в пріоритеті для Трампа - не закінчення російсько-української війни, а широкомасштабна бізнес-співпраця з країною-агресором. Власне, так багато хто вважав і раніше, але при цьому вважали, що необхідна одна умова - російська агресія проти України перед цим має закінчитися.
А тепер здалося, що умова зовсім не така вже й обов'язкова: купувати, продавати і видобувати можна і поки бойові дії тривають. Достатньо, щоб паралельно Москва могла підтримувати хоча б імітацію якихось мирних переговорів.
Тиск на Кремль
Утім, напередодні нової зустрічі в Стамбулі ситуація все-таки не виглядає настільки вже похмурою. США не грюкнули дверима, топ-представники адміністрації Трампа продовжують активно спілкуватися з європейцями і коментувати те, що відбувається, як і сам Трамп.
Чергово вколовши Зеленського, він останніми днями все ж набагато жорсткіше висловлюється на адресу Путіна. Американські сенатори, зокрема з оточення Трампа, дедалі голосніше подають свій голос за антиросійські санкції. Тиск на агресорів йде і з Європи, з усіх боків.
Тому хоча путінський прессекретар Пєсков і заявляв, що про якісь дедлайни для підготовки російського мирного меморандуму "не може бути й мови", росіяни все ж заворушилися.
Але, звісно, у своїй звичній манері, з постійними затяжками, пересмикуваннями і відкритим обманом. Наприклад, вони обіцяли надіслати свій "меморандум" і Україні, і Заходу - тепер же наполягають, що покажуть його тільки на місці, у Стамбулі.
Причина такої поведінки Москви зрозуміла всім, окрім одного великого світового лідера: Росія має намір воювати далі, доки для цього (принаймні, за її розрахунками) є умови, можливості та надії на "успіхи на землі".
Прямо таке в "мирний меморандум", звісно, не запишеш, тому росіяни організували контрольований "злив" у світові медіа своїх можливих вимог у Стамбулі: "нерозширення НАТО на схід", нейтралітет України, "захист російськомовних" і так далі. Класична пробна куля, з метою перевірити офіційну і неформальну реакцію і за необхідності підправити свої тези, з якими вони вже приїдуть до Стамбула.
Що саме виявиться в документі, судячи з усього, всі дізнаються тільки в понеділок, але вимоги агресорів напевно широко заступлять за українські "червоні лінії".
Нескінченний дедлайн
Судячи з минулого раунду, атмосфера переговорів у Стамбулі буде вкрай напруженою, але не менш напружена боротьба розгорнеться після їх завершення - за інтерпретацію результатів. І головним чином, за те, як ці результати піднесуть головному заокеанському глядачеві.
Трамп точно не розбиратиметься в деталях взаємних вимог: умовно кажучи, хто і як моніторитиме припинення вогню, на скільки кілометрів і в який бік можливе відведення військ, які саме українські закони вимагатимуть змінити агресори і чи можливо це в принципі тощо. Дієвість хоча б навіть не мирної угоди, а стійкого припинення вогню залежить якраз від подібних речей. Але в біполярній шкалі Трампа "good deal" - "bad deal" таким деталям місця немає. І росіяни напевно спробують цим скористатися.
Цілком можливо, що "успішність" переговорів у Стамбулі визначатиметься тим, хто останнім зможе сформувати думку Трампа про них: умовний Марко Рубіо чи умовний Стів Віткофф. І як довго ця думка в принципі формуватиметься. Низка співрозмовників РБК-Україна вважають, що з понеділка і Стамбула події знову почнуть розгортатися інтенсивно.
Процес буде йти, прогрес досяжний навряд чи, за умови, що дві сторони ставлять перед собою діаметрально протилежні, взаємовиключні завдання: Україна - припинення вогню, Росія - продовження війни. Хіба що Трамп усе ж таки наважиться змінити баланс сил своїми "ядерними санкціями". Але для цього американському президенту ще треба дозріти. Скільки йому ще знадобитися часу, виміряти неможливо: адже "два тижні" у Трампа закінчуються не через 14 днів, а коли вирішив сам Трамп.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →