За тиждень бойових дій у Росії ЗСУ зайняли понад тисячу квадратних кілометрів Курської області. Куди просунулись Сили оборони та яким може бути їхній план — в матеріалі РБК-Україна.
Українські військові тиждень тому розпочали наступальну операцію на території РФ. Це не перший захід наших підрозділів на російське прикордоння. Однак, на відміну від попередніх рейдів, ця операція, схоже, має інший перебіг, масштаб та цілі. Це видно і на прикладі хаосу, що розгортається в комунікації російських чиновників та «Z-блогерів». І підтверджується семиденним публічним мовчанням, якого дотримувались українські представники влади та військові.
У травні цього року Москва вирішила наступати на півночі Харківщини. У такий спосіб вона хотіла насамперед створити так звану «буферну зону», щоб убезпечити від українських контратак прикордонні райони Росії. Цей задум, вочевидь, обернувся Кремлю бумерангом. Поки ворог був зайнятий Харківщиною та Донеччиною, українське командування промацало слабкі місця безпосередньо на російському кордоні.
І якщо за три місяці противник зміг просунутись до 10 кілометрів в глибину Харківщини з боку Бєлгородської області. То таку ж відстань українські військові здолали тільки за першу добу наступу в бік Курська.
Що відбулось у Курській області: хронологія
В ніч з 5 на 6 серпня угрупованню українських військових вдалось просунутись на територію Росії на відрізку між Олешнею та Миколаєво-Дар'їно у Курській області. Вже впродовж першої доби місця вклинення наших підрозділів почали розростатись як у ширину, так і в глибину. Одне угруповання українських військ рушило на північний захід — в напрямку на смт. Коренево — Рильськ, попутно захоплюючи навколишні населені пункти.
Друге — рухалось на північний схід — до міста Суджі. Там воно розділилось на ще два умовні угруповання. Одне з них пішло на охоплення Суджі з півночі, аби відрізати його від траси Р200 на Курськ. А інше — продовжило наступ на північ — в бік Кромських биків та Льгова. Рух наших військ пролягав поряд з берегами місцевих річок, що забезпечувало додаткове прикриття від флангових ударів.
На другу добу бойові дії охопили майже 350 квадратних кілометрів Курської області у двох районах – Суджанському та Кореневському. На третю добу ЗСУ почали рух ще в одному напрямку — на півдні від Суджі — це умовний плацдарм від річки Олешня до річки Псел. Площа населених пунктів, де були помічені українські військові після трьох днів, розрослась до 430 квадратних кілометрів, на четвертий — вона складала вже майже 600, на п’ятий — 700.
Станом на понеділок, 12 серпня, за словами головкома Олександра Сирського, ЗСУ контролювали вже близько 1000 квадратних кілометрів у Курській області. Для порівняння масштабів: близько така ж площа одного Суджанського району. Аналітики DeepState підрахували, що українські війська зайняли орієнтовно 44 населених пункти, статус ще 10 невідомий. Глибина прориву сягнула близько 35 кілометрів.
В кількох сотня метрів від пропускного пунтку «Суджа», який було захоплено ще в перші 48 годин, під контроль України перейшла однойменна газовимірювальна станція «Газпрома». Вона є частиною російського газопроводу, якою йде транзит газу через територію України до Європи. На ГВС «Суджа» припадає близько половини експорту з РФ до ЄС.
У Росії визнають свої втрати тільки частково. Вчора на нараді в Путіна в. о. губернатора Курської області сказав, що ЗСУ захопили 28 населених пунктів і 480 квадратних кілометрів території.
Поки представники української влади всі попередні дні зберігали тишу щодо будь-яких рухів Сил оборони, російські чиновники та так звані «воєнкори» самотужки розносили чимало фейків. Одні повідомляли, що ніяких боїв немає, інші, навпаки, казали про бої там, де їх ще не було. Саму ж операція деякі з них почали називати «курська дуга».
Загалом же можна сказати, що на одному з напрямків Сили оборони станом на тепер досягли рубежу Снагість і встановили контроль над частиною рокадної дороги Суджа — Рильськ. На другому напрямку — на Льгов — українські підрозділи підійшли до Каучука — Анастасіївки. На третій ділянці вздовж дороги Р200 Силам оборони, схоже, вже вдалось встановити повний контроль над містом Суджа, а також дійти до рубежа Руське Порічне — Мартинівка. На четвертому напрямку — поблизу річки Псел — дійти до Плехово та Борків.
Ба більше, за останні два дні зона боїв перекинулась ще на кілька сусідніх районів. Місцеві чиновники та російські блогери писали про фіксацію українських військ в Бєловському районі Курської області поблизу Гір'ї та Білиці. Там учора вже закликали мешканців до евакуації. Паралельно російська влада оголосила евакуацію ще і в районі, який розташований вже у Бєлгородській області — у Красноярузькому. Там ЗСУ були помічені біля пункту пропуску «Колотилівка».
В останні дні просування українських військових почало дещо сповільнюватись, проте не стільки через те, що туди надійшло російське підкріплення, а, скоріше, через збільшення кількості населених пунктів на маршрутах і дальності відриву від тилу.
Як Росія прогавила наступ і які цілі України
Курська область входить до зони відповідальності російського УВ «Север». У травні чисельність цього угруповання оцінювалась в 50 тисяч, однак більша його частина залучена до боїв на Харківщині зі сторони Бєлгородської області. Натомість завдання з прикриття кордону у сусідніх — Брянській та Курській областях — як виявилось, фактично поклали на легку піхоту — щось на кшталт місцевої тероборони та прикордонників. Опорні пункти були нечисленні і розкидані між собою на великих дистанціях. Перекидати регулярні сили до Курської області Москва взялась аж після трьох діб наступу ЗСУ.
Українські генерали, вочевидь, про всі ці проблеми знали і успішно скористалися ними, щоб досягти оперативної раптовості, як це було на Харківщині в 2022 році. Ще травні в українському інформпросторі заговорили про те, що ворог нібито планує наступати з Суджі на Суми, а відтак наше командування мало публічно аргументований привід стягувати війська до цього напрямку.
Характер цієї операції, її глибина, участь у ній регулярних військ та інженерних підрозділів вже вказує на те, що йдеться не про короткостроковий рейд. З огляду на маршрут ЗСУ, найближчими завданнями українських підрозділів у Курській області є взяття під контроль доріг Р200 та Е-38, що може суттєво порушити логістику російського УВ «Север». Хоча все це, так чи інакше, є складовими більш масштабного задуму та цілей.
Перша з них може полягати у спробі послабити тиск росіян на півночі Харківщини — в районі Липців та Вовчанська. Москва вже взялась закривати прогалини у Курській області за рахунок резервів та додаткових сил з УВ «Север» — в тому числі підрозділами з Харківського напрямку. Якщо криза там буде посилюватись, то Сили оборони можуть використати цю ситуацію, щоби відтіснити окупантів від Вовчанська назад до Росії.
Крім того, противник вже перекидає туди частину військ і з інших напрямків — з Куп’янського, Херсонського та Запорізького. Окремі російські «воєнкори» вже висувають теорії, що курська операція — це лише відволікання уваги заради удару на зовсім іншому операційному напрямку.
Поки немає даних щодо того, чи почав Кремль перетягувати під Курськ резерви та підрозділи з Донецької області. Саме там знаходяться ключові напрямки російської наступальної операції і найбільш чисельні угруповання окупаційних військ.
Це — зокрема Покровський напрямок, де противник намагається широким фронтом вийти до дороги T0504 Покровськ — Костянтинівка. Вона відіграє велику роль в забезпеченні наших підрозділів, що обороняються в Донецькій області.
Це — Торецький район, де від середини червня окупанти захопили п’ять населених пунктів, майже окупували весь Нью-Йорк та вийшли на околиці Торецька. У разі падіння цього міста під ризиком опиняється вже згадана дорога T0504 та Костянтинівка. А надалі — і Часів Яр, де ворог зміг захопити східну частину міста, але не зумів за кілька місяців просунутись на західний берег каналу Сіверський Донець — Донбас.
Це і район Курахового, де противник продовжує спроби сформувати північний фланг для охоплення Вугледара і вже зміг перерізати одну з головних доріг його постачання біля села Костянтинівка.
Криза росіян під Курськом поки не позначилась на динаміці боїв у Донецькій області. Проте якщо вона продовжить поглиблюватись, то цілком ймовірно, що перед окупантами стоятиме вибір: просування на Донбасі чи втримання Курщини. Можливо, ставка нашого командування робилась саме на це.
Третя версія — Україна хоче всадити Путіна за переговори з більш сильної позиції, де вже буде обговорюватись не питання виключно компромісів, а предмет обміну територій. Частина пропутінських «експертів» остерігається, що зона бойових дій може розростися на територію сусідніх Брянської та Бєлгородської областей. За такою логікою подій, ставки України на переговорах справді можуть стати високими, як і потенційні ризики — зважаючи на масштаб сил, які потрібно буде задіяти для такої операції.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →