»Ми починаємо проект «Стіна». Це будівництво реального державного кордону між Україною і російською федерацією», — так 2014 року тодішній прем’єр Арсеній Яценюк анонсував старт великого прикордонного будівництва, яке згодом перетворилося на багаторічний серіал з корупційними епізодами.
За сім років у прокаті «Стіна» встигла перетворитися на «Європейський вал», з’їсти мільярди гривень з державного бюджету, а судові справи стосовно головних акторів проекту тривають і досі.
То скільки ж коштував нам рів і паркан на кордоні з росією, що встигли побудувати, та найголовніше — чи зіграла «Стіна» бодай-якусь роль у стримуванні широкомасштабної агресії рф, з’ясовував «Телеграф».
Що планували побудувати
Проект «Стіна» виник як концепція у вересні 2014 року і вже тоді у нього почали вкладати перші державні мільйони. Однак повноцінно проект стали фінансувати з травня 2015 року, коли Кабмін юридично його оформив і затвердив план заходів з інженерно-технічного облаштування українсько-російського державного кордону.
Прикордонники оцінювали будівництво «Стіни» на ділянці кордону у 1,5 тисячі кілометрів, у 8,4 млрд гривень, проте уряд майже вдвічі скоротив їхні апетити до 4 млрд гривень. На ці гроші було заплановано:
- облаштувати інженерні загородження (вирити рови, встановити сітчасту загорожу з колючим дротом);
- обладнати прикордонні опорні пункти та вогневі позиції;
- прокласти рокадну дорогу;
- встановити на кордоні камери відеоспостереження.
З 2015 по 2021 рік, за інформацією, яку надали «Телеграфу» в ДПСУ у відповіді на інформаційний запит, замість 4 млрд гривень, на «Стіні» вдалося освоїти 2,4 млрд.
»Фінансування плану заходів здійснювалось не в повному обсязі», — йдеться у відповіді на запит.
Що зробили на ці гроші
По-перше, «Стіна» виявилася закороткою. Замість облаштування кордону в Чернігівській, Сумській, Харківській та Луганській областях, українсько-молдовського кордону, територій, прилеглих до адміністративної межі з Кримом, »Будівництво інженерно-технічних споруд виконувалось на ділянках Харківської, Луганської та частково Чернігівської областей», — пояснили в ДПСУ.
По-друге, виходячи з відповіді на інформаційний запит, побудувати вдалося лише частину з запланованих об’єктів. А саме:
- вирили 403,5 кілометра протитанкових ровів 4 на 2 метри, (замість запланованих 1134 км);
- побудували 158 кілометрів паркану з колючої проволоки (замість 194 кілометрів);
- проклали 185 кілометрів рокадної дороги (замість 1129 кілометрів за планом)
- встановили 11 комплексів відеоспостереження (замість 51);
- облаштували чотири опорні пункти (замість 120).
Чому недобудували
За словами джерела «Телеграфу» з числа колишніх високопосадовців ДПСУ, на те є дві причини. Перша — політична.
»Цей проект захейтили в першу чергу з допомогою російських джерел впливу («Опозиційний блок» неодноразово вимагав зупинити будівництво. — Ред.). По досвіду Польщі, Фінляндії, країн Балтії, аналогічні системи охорони кордону зараз задіяні там. В Україні цей проект був реалізований тільки на окремих ділянках. Почався хейт, сипалися обвинувачення, і звісно, що до кінця його не довели», — пояснив співрозмовник видання.
Друга причина — неправильно обрана модель реалізації проекту.
»Поклали відповідальність на ДПСУ, а Прикордонна служба не мала для цього відповідних потужностей. В ідеалі Кабмін мав би створити якийсь підрозділ або покласти ці обов’язки на структуру, яка би мала у своєму розпорядженні необхідну техніку. У ДПСУ цього всього не було. На Прикордонну службу просто дали фінансування і сказали: «Робіть!». ДПСУ почала укладати угоди, наймати працівників, готувати документацію. Це все займало багато часу і створювало додаткові ризики. А мав би взятися за це Кабмін, оскільки це справа державного значення, тоді і результат був би іншим», — підкреслило джерело.
»Додаткові ризики», про які каже співрозмовник видання, це кримінальна справа, яку ще з 2017 року веде САП проти восьми обвинувачених у розкраданні державних 16 млн грн на будівництві «Стіни». Серед фігурантів — посадові особи ДПСУ.
Та навіть попри те, що «Стіна», або ж «Європейський вал», побудована не на 100 відсотків, чи виконала вона хоча б частину свого завдання вартістю у 2,4 мільярди? Щоб відповісти на це запитання, треба визначити:
Яке було завдання «Стіни»?
Колишній прем’єр-міністр Яценюк позиціонував «Європейський вал» як захист від російської навали.
»Стіна» має кілька завдань. По-перше — безпека. По-друге — перший оборонний вал від російської армії», — зазначав Яценюк 2014 року в інтерв’ю газеті «Сегодня».
Як спрацював цей захист, стало зрозуміло в перші ж години широкомасштабного вторгнення, коли російські війська зайшли на територію України.
Але! Офіційно «Стіна» ніколи і не планувалася як заслін проти армії рф.
»Реалізація Плану заходів була направлена на підвищення рівня прикордонної безпеки за рахунок ефективного використання технічних засобів охорони кордону, зниження рівня небезпеки переміщення через кордон засобів терору, зброї, наркотичних речовин, зменшення міграційного тиску», — повідомили у ДПСУ на запит «Телеграфу».
»Як механізм контролю кордону, який дозволяє бачити, що відбувається на кордоні і упереджувати ризики, ця модель була досить робочою», — додає джерело видання.
Тому звинувачувати «Європейський вал» у тому, що він не зіграв жодної ролі у стримуванні широкомасштабної агресії, за словами експертів, не зовсім коректно, адже на меті була охоронна, а не оборонна місія.
»Проект із самісінького початку планувався так, щоб принципово не грати жодної подібної військової ролі, — пояснює «Телеграфу» екс-заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Ігор Романенко. — Будували для того, щоб кордон не перетинали окремі порушники. І в цьому відмінність: оборона проти військ чи проти порушників. Тобто ці кошти здебільшого пішли на вітер. Але з точки зору саме війни».
З точки ж зору охоронної місії, на думку директора Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорія Перепелиці, «Стіна» була задумана не дарма.
»Воєнну агресію росія почала у формі гібридної війни. Вона включає два компоненти: військовий і невійськовий. При цьому військовий долучається на фінальному етапі, коли невійськовий досягає своєї мети зі створення хаосу, через інформаційно-психологічний вплив на суспільну свідомість. Це те, що відбулося в Криму. В такій ситуації, створення, охорона і оборона кордону мають принципове значення. Якби у нас належним чином був обладнаний кордон, то тут би не з’явилися ні російські козачки́, ні інші парамілітарні угрупування зі зброєю. Кордон ніяк не був захищений. Тому рішення про будівництво «Стіни» було абсолютно вірним», — пояснює експерт.
Інша річ, що проект був виконаний трохи більше, аніж на 50%.
»А якщо у вас одні двері зачинені, а інші — відчинені, то яке значення мають зачинені двері, коли ви можете увійти у відчинені геть безперешкодно», — додав Перепелиця.
Як потрібно було забити «двері»?
»Проти ракет і важких танків жоден кордон не допоможе і жодні бар’єри нереальні», — підкреслює джерело «Телеграфу».
Та, на думку експертів, це не зовсім так.
»Зараз у Запорізькій області побудована міцна оборона ворога глибиною 30 кілометрів: перша лінія, друга, бетон, рови. Ці лінії оборони побудовані таким чином, щоб їх подолати, бронетехніка повинна задирати «ніс». Як тільки це відбувається, ворог одразу б’є по бронетехніці. Тому все працює», — пояснює Романенко.
»Охорона кордону, згідно із законом, покладається на Прикордонну службу, а оборона кордону — на ЗСУ. В умовах широкомасштабної війни, запроваджується не охорона, а оборона кордону. Замість «Стіни» будується багатоешелонована система оборони. Як росіяни побудували зараз в Запорізькій області і від Сватового до Кремінної.
Південна Корея побудувала таку оборону. У них не кордон, а система багатоешелонованої оборони, яка йде по горах. Ця система складається з мінних полів, загороджень, двох ліній оборони, системи опорних пунктів, артилерійських позицій. У Швейцарії була така ж система», — резюмував Перепелиця.
