Китай готується до війни, про що заявив його лідер Сі Цзіньпін. Імовірність того, що війна дійсно буде, на жаль, зросла. Це пов'язано з тим, що Сі Цзіньпін отримав повний контроль над країною. На останньому з'їзді партії було оголошено про те, що вони закінчили епоху малого процвітання, а тепер починається створення Спільноти єдиної долі людства. Це претензія на те, що китайська модель є зразковою для всього світу, і вона повинна перемогти західну. Це свого роду реінкарнація Мао Цзедуна, шанувальником якого є Сі Цзіньпін. От тільки тепер будується не комунізм, а якась китайська модель, яка є прикладом процвітання для всіх, пише Тарас Загородній, економічний та політичний експерт для Главреда.
У зв'язку з цим зросли ризики конфлікту. Це можна бачити по активності Китаю на міжнародній арені, яка дуже зросла: він мирить і Саудівську Аравію з Іраном, він просуває ті самі гасла, що й Радянський Союз, про мир, у тому числі, про мир в Україні, тощо.
Однак поки що є деякі системні проблеми, і поки Китай їх не вирішить, для нього надто ризиковано вступати у війну. Перша і головна з них – це питання енергоносіїв. Якщо, наприклад, розгориться конфлікт через Тайвань, у Китаю виникнуть великі проблеми з постачанням енергоносіїв морем, оскільки його флоту недостатньо, щоб їх захистити, а підводного флоту фактично немає. Відповідно виникнуть проблеми з поставками з Близького Сходу.
Єдиний спосіб забезпечити більш-менш безпечні поставки – це Росія. Про що, в принципі, Сі Цзіньпін і домовлявся з Путіним: Росія зобов'язалася до 2030 року перенаправити максимальну кількість нафти і газу. Але тут є проблема – немає нафтопроводу, який би прокачував нафту і газ на територію Китаю в достатньому обсязі. Адже практично всі нафто- і газопроводи Росії йдуть у бік Європи, а в бік Китаю – тільки одна труба "Сила Сибіру". Щоб побудувати інфраструктуру, потрібно дуже багато часу, принаймні років п'ять, і багато грошей. Питання – хто буде будувати: якщо Китай, то це буде одна ціна, якщо Росія – інша ціна, але в цьому випадку процес розтягнеться в часі.
Це головний ризик, який існує для Китаю в разі військового конфлікту.
Судячи з того, що ми чуємо з Китаю, в Пекіні розуміють, що скоро по них вдарять санкціями за що завгодно: або за вірус, або за уйгурів, або за Тибет, або за щось інше. Тому Китай намагається максимально ізолювати свою економіку, щоб не бути особливо залежним від експорту, зокрема, китайці посилено розвивають внутрішній ринок. Виходячи з цих процесів, можна сказати, що в найближчі рік-два, напевно, війни не буде.
Проблема Китаю ще й у тому, що все це бачать його сусіди. Наприклад, коли Китай висловив свої мирні ініціативи, а це був дуже неякісний документ, він фактично розкрив своє небажання слідувати Статуту ООН і післяялтинському миру. Головне, чого не було в переліку цих 12 пунктів, – покарання агресора за агресію. По суті, Китай підтвердив, що він проти того, щоб агресор був покараний. Це почули сусіди Китаю. Йдеться про Японію, яка активно проводить переозброєння, і США їй допомагають, В'єтнам, Тайвань, Австралія, Південна Корея. І тепер усі сусіди Китаю будуть активно мілітаризуватися. А Сполучені Штати будуть туди підтягувати ресурси. І Індія, відповідно.
Проблема в тому, що Китай один, і його всі страшенно не люблять із багатьох причин. Одна з причин, чому для Китаю було важливо відвідування Росії, полягала в необхідності показати, що він не один. Яким би потужним не був Китай, без союзників встрявати у військовий конфлікт дуже погано. Жодна країна світу собі такого не дозволяла.
Тож ризик є, і війна з Китаєм неминуча. У тому числі і тому що Китай претендує на світове панування. А на це ще й накладається традиційний снобізм китайців, які вважають себе центром всесвіту, і реваншизм китайців, пов'язаний із ганебним для них ХІХ століттям, коли Британська, Російська і Французька імперії рвали Китай (до речі, США тоді теж певною мірою брали участь у цьому процесі), а також з ХХ століттям, коли вже Японія розривала Китай. Реваншистські настрої накладаються на переконаність китайців в тому, що вони – кращі, а їхня модель світу більш правильна.
Що стосується України в контексті можливої майбутньої війни Китаю, то наша країна буде в західному блоці. У разі конфлікту з Китаєм одразу постане питання військової допомоги України, тому ми повинні розвивати власний ВПК і бути максимально суверенними з точки зору безпеки.
Китай у дуже невдалий час почав кидатися на Захід. Це б ще спрацювало, якби китайці стали так поводитися десь рік тому, коли Захід був розслаблений, але не зараз, коли всі на підйомі: Захід активно переозброюється, запускається американський ВПК. Американці бачать ризики Китаю і розуміють, що конфлікт неминучий, і вони готуються. Відповідно, для Китаю це взагалі не найкращий момент. Тобто Китаю краще забути про це років на 30, щоб знову розслабити Захід. Але, схоже, що вірус Путіна вразив і Китай, і він явно вирішив розбігтися і вдаритися об бетонну стіну.
При цьому Китаю буде все одно, як і чим закінчиться війна в Україні. Для нього головне – Росія і контроль над перезавантаженням влади там, щоб наступний російський уряд не міг піти від тих домовленостей, які були досягнуті між Пекіном і Москвою за Путіна.
Україна цікавить Китай тільки з однієї точки зору – наскільки ми можемо впливати на Росію. А Україна впливатиме на Росію і російський простір, і в Пекіні це розуміють. Також Україна цікава їм як транспортний хаб, плюс вони тут купують продовольство, аграрну продукцію, щоб прогодувати китайське населення. Китаю цікава Росія, щоб там не було смути, щоб йому справно качали нафту і газ. Плюс є певні російські території, які Китай готовий освоювати – Далекий Схід. Тайвань для Китаю залишається головним призом. Україна ж як територія китайцям нецікава.
Взагалі, Китай не особливо експансіоністська держава. Якщо подивитися на карту Китаю, то ми побачимо, що він залишається приблизно в тих самих межах, що й три тисячі років тому. Китаю не особливо цікаво встрявати в додаткові конфлікти, в тому числі допомагати Росії військовим шляхом, надавати зброю. Який сенс йому витрачати свій ресурс і підставлятися під санкції з незрозумілим результатом? Поки що немає ознак того, що Росія зуміла домовитися про військову допомогу з Китаєм. Заява Путіна про те, що Росія в Білорусі розмістить ядерну зброю, якраз свідчить про те, що вони не домовилися. Поки не помітне бажання Китаю воювати за територію України, йому це ні до чого.
Як би там не було, військовий конфлікт, до якого готуються китайці, територіально матиме багато точок. Китай почне забирати деякі острови Тайваню, адже він прагне зробити все Південно-Китайське море своїм внутрішнім морем. Також із Японією є спірні острови, з Філіппінами, але в центрі уваги – Тайвань. Подивимося, чи вистачить Китаю розуму не виходити за ці рамки.
