Сьогодні, 20 грудня, виповнюється рівно 300 днів від початку широкомасштабного російського вторгнення на територію України. Те, що задумувалося росіянами як бліцкриг, перетворилося на затяжну м'ясорубку, яка знищила майже 100 тисяч російських солдатів й практично перемолола кадрову російську армію. Але в Кремлі не мають наміру визнавати свій провал та готові далі жертвувати людськими життями. Міноборони рф вже закупило півмільйона пакетів для транспортування нових трупів, а кремлівське керівництво готується оголосити в січні 2023 року загальну мобілізацію. "Апостроф" підбиває підсумки 300 днів війни.
Так склалося, що у вітчизняних ЗМІ кожні 100 днів, які минули після початку широкомасштабного російського вторгнення, виходять аналітичні матеріали, котрі присвячені ходу вбойових дій.
Початковий період російського вторгнення завершився на початку квітня з відходом російських військ з Чернігівської, Київської та Сумської областей. Це була лише одна з ділянок доволі протяжного фронту. Одночасно росіяни штурмували Маріуполь - тоді до його падіння залишалося трохи більше місяця. Ситуація з озброєнням та боєприпасами навесні була критичною – радянські запаси стрімко добігали кінця, а масштабна допомога західних союзників була лише у дорозі. З іншого боку, ВМСУ, практично не маючи кораблів, змогли досягти серйозних успіхів на морі, потопивши флагман російського Чорноморського флоту, крейсер "Москва".
Далі були кровопролитні літні бої, причому як не зовсім вдалі для нас (згадаймо Сєвєродонецьк та Лисичанськ), так і цілком вдалі, наприклад, визволення острова Зміїний. Саме влітку ціною неймовірних зусиль та важких втрат ЗСУ вдалося збити наступальний порив росіян та перейти в контрнаступ: 29 серпня розпочалася операція зі звільнення Херсонської області, а 6 вересня – Харківської. Причому бої на Харківщині виявились дуже успішними – командуванню вдалося намацати слабкості в обороні супротивника та досить швидко ударними мобільними групами прорвати її на глибину до 50 кілометрів.
Все це призвело до того, що президент росії Володимир Путін 21 вересня оголосив про початок часткової мобілізації. На цьому тлі ЗСУ звільнили Лиман і 4 жовтня прорвали російську лінію оборони на Херсонщині одразу у двох місцях. Було очевидно, що утримати плацдарм на правому березі російським військам буде дуже складно, а тому з 1 листопада почалася евакуація техніки, особового складу та колабораціоністів. 11 листопада 2022 року нашими військами було звільнено Херсон.
На фронті росіяни поступово перейшли до оборони. Паралельно у жовтні вони розпочали масовані ракетні удари по критичній інфраструктурі країни. Причому в хід пішли не лише ракети, а й дрони-камікадзе, закуплені в Ірані. Станом на 17 грудня російські військові завдали вже дев'яти терористичних ударів по інфраструктурі, випускаючи щоразу в середньому по 70 – 80 ракет (у ніч проти 19 грудня було знову завдано масованого удару за допомогою дронів-камікадзе). Як це їм допомагає воювати - незрозуміло, оскільки в країні жодного разу не були паралізовані на тривалий час залізничні перевезення військових вантажів, хоча проблеми з електрикою та водопостачанням у великих містах є досить відчутними.
Масовані удари мають на меті схилити військово-політичне керівництво країни до переговорів, у яких росія має на меті принаймні зафіксувати нинішній стан лінії фронту. Однак це свідомо програшна політика, оскільки населення не схильне до компромісів, а підтримка західних союзників постійно зростає. Це добре видно на прикладі з поставками систем ППО. У жовтні-грудні наша країна отримала кілька десятків систем західного виробництва, і цей потік поки що не припиняється.
Отже, станом на 300-й день війни бойові дії перейшли в напівпозиційну фазу – обидві сторони готуються до наступу, збирають сили. При цьому є як мінімум дві "гарячі" ділянки фронту – це Бахмут та Авдіївка, де йдуть дуже активні бойові дії, які, втім, не мають стратегічного характеру.
Російські генерали зараз намагаються знайти можливості для відновлення наступальних дій. На тлі зростаючої кількості підготовленого особового складу (а на сьогодні більшість мобілізованих ще проходять перепідготовку на полігонах у самій росії, Білорусі та на окупованих російських територіях) та перекидання додаткової кількості артилерії, у росіян є спокуса організувати масований удар, наприклад, на Київському напрямку, посиливши його ударами з території Білорусі (із залученням частин місцевої армії). На думку російського командування, це може бути "вирішальний удар", коли, напружившись, російська армія зможе вирішити відразу кілька завдань й фактично завершити "спеціальну військову операцію" одним махом.
Незважаючи на провал СВО, яка, замість бліцкригу, перетворилася на затяжну м'ясорубку, російська влада, як і раніше, готова перемелювати в ній десятки тисяч своїх солдатів — загальні втрати армії росії, починаючи з 24 лютого, впритул наблизилися до 100 тисяч осіб. Незважаючи на це, російський генштаб та Кремль досі вважають, що падіння Києва призведе до колапсу управління армією та державою, дозволить усунути нинішнє керівництво країни та поставити замість нього проросійське, яке, як мінімум, визнає всі захоплені території російськими. Про такі плани чудово знає наше військове керівництво. Про це може свідчити свіже інтерв'ю Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного виданню The Economist, де він прямо говорить про можливість нового наступу росіян на Київ.
З військової точки зору набагато перспективнішим для росіян був би наступ, наприклад, на Харків, що суто теоретично могло б відвернути частину наших сил з донецького напрямку. Та й логістичне плече тут було б набагато менше, що дозволило б уникнути повторення проблем першого етапу війни, коли угруповання під Києвом виявилося підвішеним на "тонкі нитки" автомобільних трас Чернігівської та Сумської областей.
Наступальні плани має й наш Генштаб. Щось конкретне зараз говорити складно, але якщо подивитися на карту, то прямо напрошується удар на Мелітополь, підкріплений висадкою тактичного десанту на Кінбурнську косу та розвитком удару звідти.
Є варіанти й у напрямку тієї ж Волновахи, але тут ситуація менш очевидна, хоча Залужний вміє мислити нестандартно й створювати сюрпризи противнику.
Як і раніше, "підвішеною" залишається ситуація з Білоруссю, яка де-факто бере участь у війні з 24 лютого, надаючи свою територію для базування російської армії. Однак наше політичне керівництво поки що не розглядає її як ворога і не дає відмашку для силових дій на її території. Якщо Мінськ відкрито вступить у війну, то тут можливі найнесподіваніші варіанти розвитку ситуації, причому очевидно, що насамперед буде завдано ударів по військовій інфраструктурі країни, що може серйозно позначитися на боєздатності білоруської армії.
Зима навряд чи призведе до заморожування активних бойових дій. Причому тут можна говорити як про погодні умови, так і про погіршення загальної ситуації в росії, яка буквально вимагає від її лідерів робити хоч якісь кроки, навіть якщо вони виявляться в результаті самогубними. Одним із таких кроків може стати загальна мобілізація, яка може бути оголошена вже у січні 2023 року. У Кремлі не мають наміру зважати на людські життя. Для досягнення цілей війни (які відомі лише одній людині), путін готовий пожертвувати і 300 тисячами людей.
