Німеччина постачає Україні САУ та зенітки, але не танки та БМП. У чому причина такої політики, чи справді Німеччина – головний антиукраїнський "скептик" у Євросоюзі і що може змінитись після харківського контрнаступу – докладніше у матеріалі РБК-Україна.
Успішний контрнаступ України на Харківщині значно підвищив інтерес західних союзників до подальшої допомоги Україні, про що говорять і експерти, і чиновники в Україні та на Заході. Але вважати, що зняті останні негласні бар'єри в постачанні найнеобхіднішого – сучасних озброєнь – поки що теж не доводиться.
Останнім часом у центрі уваги – спроби України отримати німецькі танки Leopard 2 та БМП Marder. За словами співрозмовників РБК-Україна у владі, навіть сотня "леопардів" та півтори сотні "мардерів" могли б суттєво посилити позиції України на полі бою та допомогти у звільненні нових українських земель.
Офіційний Берлін у відповідь на численні публічні та непублічні звернення Києва озвучує різні причини та відверті "відмазки", чому не може поставити танки та БМП уже зараз. "Жодного раціонального аргументу, чому цю зброю не можна надати, лише абстрактні страхи та виправдання. Чого боїться Берлін, а Київ – ні?" – відреагував на це голова українського МЗС Дмитро Кулеба.
Така поведінка Німеччини ще більше закріпила за нею образ головного європейського скептика щодо допомоги Україні. І нехай гостра критика на її адресу не завжди є цілком справедливою, раціональних пояснень того, чому не можна дати Україні потрібні їй танки і БМП так і немає. Тим більше, вміння українців поводитися із західною зброєю вже багаторазово підтверджено на практиці.
Ситуація з поставками Leopard 2 і Marder виходить за рамки звичайної дискусії щодо двох конкретних видів військової техніки. З одного боку, йдеться про перехід до якісно нового етапу військової допомоги Україні. З іншого – про роль Німеччини у російсько-українському протистоянні та її функції як "лідера Євросоюзу".
Привиди минулого
До 24 лютого про постачання Україні озброєнь від Німеччини не могло бути й мови. Тоді близько 60% німців виступали проти цього, лише 20% – за, ще стільки ж не могли визначитися з відповіддю. Відповідно поводився й німецький політикум. Звучали дві головні причини: загальний німецький пацифізм та історична провина Німеччини за вбивство десятків мільйонів людей у Східній Європі під час Другої світової, а також заклики вирішувати всі "суперечності" між Україною та РФ лише шляхом переговорів.
Навіть коли напередодні масштабного вторгнення в Україну почали регулярно постачати Javelin та NLAW, Німеччина обмежувалася медикаментами та шоломами, викликаючи масу іронії на свою адресу.
Усе змінилося вже за кілька днів повномасштабної війни, з виступом канцлера Олафа Шольца, в якому він проголосив Zeitenwende – специфічний німецький термін, який можна перекласти як "вододіл" або "поворотний момент". Німеччина відмовилася від багаторічної політики не постачати зброю до зон конфліктів (хоча з неї і раніше були винятки).
З того часу Україна отримала від німців зенітки, бронетранспортери, РСЗВ, станції радіолокації, самохідні гаубиці – хоча йдеться про одиниці, у кращому разі про десятки штук за кожною категорією.
Примітно, що Шольц не втратив нагоди похвалити свій уряд за надану Україні зброю після наших успіхів на Харківщині. "Можна сказати, що та сама зброя, яку нині Німеччина надала Україні, має вирішальне значення для розвитку конфлікту на сході України", – заявив канцлер.
Тим не менш, на його скептицизм у питанні танків та БМП не зміг вплинути навіть харківський контрнаступ. Канцлер, представники його уряду та партії та різні експерти та аналітики пропонують цілий спектр вельми плутаних пояснень.
Зокрема, звучать майже ті ж аргументи, що й до 24 лютого, лише у змінених формулюваннях: про "історичну травму" Німеччини та необхідність вирішувати все за столом переговорів.
Перший аргумент зараз виглядає набагато менш переконливо, ніж раніше. Навіть у самих німецьких медіа вже кілька місяців активно ходять тези про те, що під час Другої світової Німеччина на східному фронті воювала не проти "росіян" – а проти багатьох народів, які проживали в СРСР, у тому числі й українців. І що зараз українці виступають у ролі жертв агресії та фактичного геноциду – отже, історичний обов'язок Німеччини якраз у тому, щоб їм допомогти.
Зрештою, Німеччина вже передала Україні ті ж гаубиці та зенітки – отже, аргумент "німецька зброя не повинна стріляти по росіянах" де-факто вже анульовано. Чим у цьому аспекті танк принципово відрізняється від САУ – незрозуміло, йдеться явно про якісь психологічні комплекси німецької еліти. Тим більше, днями стало відомо про постачання ще чотирьох самохідних гаубиць.
Про необхідність "негайно припинити стріляти і сісти за стіл переговорів" західні політики після квітня і розкритих фактів російських звірств на околицях Києва зазвичай не згадують. Але аргументи про необхідність "не провокувати Путіна" ще й досі використовуються. Наприклад, генеральний секретар правлячої Соціал-демократичної партії Кевін Кюнерт заявив про те, що постачання західних танків може "спонукати Росію діяти ірраціонально".
У експертних колах, особливо серед близьких до німецьких соціал-демократів аналітиків, ходить ще один аргумент: мовляв, українські успіхи під Харковом мало що означають, Росія все одно залишається набагато потужнішою у військовому сенсі і перемогти її не можна – незважаючи на те, що щодня з'являється інформація про нові звільнені ЗСУ території.
Співголова СДПН Ларс Клінгбайль озвучив ще один аргумент: українським військовим буде потрібно багато часу, щоб освоїти нові танки, тому передавати їх зараз немає сенсу.
"Всі розуміють, що війна надовго. У березні-квітні аргумент про те, що треба буде довго вчитися новим озброєнням, ще якось міг працювати, у вересні-2022 – вже точно ні. Потрібен час навчати наших солдатів – нехай навчають, але це не аргумент, щоб не давати нам зброю", – сказав РБК-Україна перший заступник директора центру "Нова Європа" Сергій Солодкий.
Але ключовий публічний аргумент німецької влади проти постачання "леопардів" та "мардерів" – рішення про це має бути ухвалене не Німеччиною окремо, а разом з її західними партнерами. Адже наразі танки західного зразка в Україну справді не надходили.
"Мені здається, є негласний бан серед членів НАТО з приводу постачання танків. Ніхто їх не постачає, не тільки німці, а й ті ж американці. Або вони бояться, що їх застосують для наступу на територію Росії, чи технології не хочуть передавати, це чутливе питання у сфері експорту озброєнь з НАТО поза НАТО. Щодо танків – це питання колективне. Навіть якби Німеччина сказала, що готова їх постачати завтра, це потребувало би згоди решти членів НАТО", – сказав РБК-Україна експерт Українського інституту майбутнього Ілля Куса. Тому питання щодо танків, на його думку, Україна має ставити не лише Німеччині, а й Франції та особливо США.
Куса звернув увагу на ще одну можливу причину проблем із постачанням танків – нестачу потужностей у самій Німеччині та загальну слабкість бундесверу. Про те, як загальні пацифістські настрої вдарили по боєздатності німецької армії, в інтерв'ю РБК-Україна розповідав і голова Міноборони Олексій Резніков.
Ще до лютого в німецькому політикумі періодично виринало питання про слабкість національної армії, але пріоритет зазвичай віддавався іншим статтям держвидатків. Після початку масштабної війни в Україні ситуація змінилася, було створено спецфонд для переозброєння бундесверу розміром 100 млрд євро. Але в будь-якому разі, на це піде чимало часу.
Загалом же, питання про "леопарди" і "мардери" безпосередньо стосується того, чи готова Німеччина відігравати лідируючу роль у ЄС і у військовому плані, під стать своїй економічній могутності. Тим більше, що таку мету публічно озвучував і канцлер Шольц. "Німеччина хоче діяти спільно; решта хочуть, щоб Німеччина зробила рішучі кроки", – описує видання Vox поточні настрої в Євросоюзі.
Безумовно, небажання Німеччини надавати Україні танки та БМП західного зразка має й інші підґрунтя: від ірраціонального страху перед російською ядерною бомбою та до корумпованості значної частини політико-бізнесових еліт Німеччини, їхнього небажання остаточно спалювати всі мости у відносинах із Москвою. Втім, уже зроблені Берліном за останні місяці кроки дають надію, що й ці проблеми вдасться обійти.
Великі надії
Примітно, що імідж Німеччини, як ледь не головного антиукраїнського "скептика" в Європі, багато в чому несправедливий. Згідно з підрахунками Інституту світової економіки, Німеччина посідає третє, після США та Великобританії, місце у світі за обсягом загальної допомоги Україні (військової, фінансової, гуманітарної) – і, відповідно, перше місце серед країн ЄС.
Очевидно, мова в невдалій публічній презентації цієї допомоги та загальному управлінському стилі та іміджі канцлера Шольца, який не надто підходить до нинішніх важких часів. І в тому, що від Німеччини, з урахуванням її ресурсів, апріорі чекають більше, ніж від решти європейських країн.
Але на тлі внутрішньої та зовнішньої критики, а також українських успіхів на фронтах і в самій Німеччині все активніше триває дискусія про те, що треба відкинути примари минулого та страхи сьогодення і нарешті почати постачати Україну всім необхідним.
Особливо голосно такі заяви звучать від партнерів СДПН щодо коаліції – "зелених" та вільних демократів. Але поки що Шольц і міністр оборони Крістін Ламбрехт непохитні.
Ймовірно, вони звертають велику увагу на соціологію: хоча загалом 70% німців виступають за подальшу підтримку України, і це дуже добрий показник, лише близько третини мешканців Німеччини підтримують постачання важких озброєнь за рахунок бундесверу.
Але з громадською думкою тієї ж Німеччини цілком можна працювати і вона сама по собі досить пластична. "Я б порівнював Німеччину не з Великобританією чи Польщею, а з Німеччиною річної давності – зараз розуміння російських загроз набагато глибше, як і необхідності рішуче реагувати на них. Але РФ надто довго займалася корумпуванням німецького бізнесу та політикуму, впливом на уми та серця частини громадян, особливо на території колишньої НДР", – сказав Сергій Солодкий.
Крім аргументів про "захист демократії та всієї Європи" та "непорушність кордонів", на німців можуть вплинути й інші, причому навіть більш ефективно.
Контрнаступ, у якому нам можуть допомогти "леопарди" та "мардери" – це не тільки про відновлення міжнародного правопорядку та визнаних кордонів на карті, а й про звільнення українських громадян, які страждають та гинуть в окупації. З урахуванням трепетного ставлення до прав людини у Німеччині це – вагомий чинник. Як і те, що зараз Кремль розв'язав проти Європи та Німеччини зокрема економічну війну, яку найшвидше можна припинити за рахунок перемоги над країною-агресором.
Тим більше, як показує практика, країни Заходу та й та сама Німеччина згодом "дозрівають" до рішень, яких вимагає і яких потребує Україна (від ембарго на енергоносії до далекобійної артилерії). Ось тільки зволікання коштує надто дорого.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →