У мозку людини перед смертю у критичні хвилини може відбуватися несподіваний сплеск електричної активності, а нервовими клітинами проходить особлива електрохімічна хвиля. Науковці припускають, що саме ці процеси можуть пояснювати незвичайні відчуття людей, які пережили клінічну смерть.
Про це йдеться у матеріалі німецького видання Die Welt, який опублікував польський Onet.
Що бачать люди у стані клінічної смерті
Йоганнес Айзенбергер розповідає про літо 2005 року так, ніби це сталося лише тиждень тому, а не 21 рік тому. Йому тоді було 19 років, він щойно закінчив школу, і хотів ще раз пережити літні канікули, перш ніж повернутися до роботи. Але під час відпустки у Франції з ним трагічна аварія. Він вилетів у вікно. Його рука була порізана від долоні до плеча. Йоганнес був на межі смерті від кровотечі.
Поки французькі лікарі намагалися зберегти його притомним, а головне — живим, у машині швидкої допомоги з ним сталося щось, чого він ніколи не забуде. Айзенбергер втратив свідомість і раптом побачив себе зверху на ношах.
Хлопець піднімався все вище й вище над машиною швидкої допомоги, що мчала серпантином дороги, а миготливий блакитний вогник освітлював верхівки сосен. Раптом він побачив сліпуче світло.
А на ньому: його померлий дідусь махає йому рукою. У ту мить, паралізований страхом за своє життя лише кілька хвилин тому, юнак відчув «абсолютний спокій „. Потім раптово повернувся до реальності.
Що відбувається в мозку протягом останніх хвилин життя?
Сьогодні немає жодних сумнівів: це був клінічний досвід смерті. Дивовижна кількість людей переживає щось подібне — за оцінками, аж п’ять відсотків населення.
За словами професора Єнса Драйєра з клініки Charité в Берліні, смерть не настає миттєво, а є процесом, під час якого активність мозку може тимчасово різко зрости. Саме тоді можуть виникати незвичайні переживання, описані людьми, які пережили клінічну смерть.
«Ми виявили неочікувану активність мозку безпосередньо перед смертю. Мозок, що вмирає, явно не просто вимикається», — наголошує невролог.
Медик розповідає, що смерть — це не перемикання вимикача, а процес, що складається з кількох фаз. Спочатку серце слабшає. Кров’яний тиск падає, а мозок отримує все менше і менше кисню. Починається клінічна смерть: серцебиття та дихання зупиняються, і ззовні людина вже виглядає мертвою. Однак клітини тіла та мозку все ще не мертві.
У цей короткий часовий проміжок стан клітин все ще оборотний — людину все ще можна врятувати.
Саме тоді в мозку відбувається щось несподіване: коли кров’яний тиск і надходження кисню падають, активність мозку спочатку посилюється, а потім стихає.
Потім активність мозку переходить у своєрідний режим енергозбереження, пояснює Драйєр. Але через кілька хвилин відбувається щось інше: електрохімічна хвиля проноситься мозком. Експерти називають це «термінальною розповсюдженою деполяризацією». Драйєр описує це як своєрідне коротке замикання, подібне до того, як в автомобільному акумуляторі раптово проскакує іскра.
Дрейєр вважає, що ця фаза може бути ключем до клінічної смерті. Його гіпотеза: коли хвиля проходить через мозок, величезна кількість нервових клітин майже одночасно входить в один і той самий стан збудження. Приблизно 86 мільярдів нейронів створюють потужний, миттєвий «концерт» синхронної активності. Дрейєр підозрює, що саме ця одночасна стимуляція такої великої кількості клітин може викликати відчуття, яке так часто описують люди, які пережили клінічну смерть: що все їхнє життя промайне перед очима в одну мить.
Хоча це звучить правдоподібно, це ще не доведено. Сам Драйєр наголошує в інтерв’ю, що обережність є виправданою. Ми не до кінця розуміємо, чому такий свідомий процес взагалі можливий на стадії вмирання. Однак він вважає це дуже ймовірним.
Чи є передсмертні переживання захисним механізмом мозку
Деякі вчені припускають, що клінічна смерть може бути наслідком дуже давнього захисного механізму: рефлексу симуляції смерті. Багато тварин, зіткнувшись зі смертельною небезпекою, завмирають, щоб збільшити свої шанси на виживання.
Так само людський мозок, зіткнувшись із безпосередньою загрозою смерті, може реагувати на екстремальну загрозу: він вимикає відчуття зовнішньої небезпеки та натомість генерує більш мирний, спрямований всередину досвід.
Це свого роду механізм, вироблений в процесі еволюції, який може захистити людину від паралізуючого страху та паніки.
Драйєр також знаходить щось втішне у розповідях про переживання клінічної смерті: він оцінює, що близько 90 відсотків цих переживань сприймаються позитивно. Більше того, дедалі більше людей переживають такий досвід, оскільки реанімація зараз є більш поширеною. Навколосмертний досвід особливо поширений після успішної реанімації: згідно з одним дослідженням, близько 20 відсотків тих, хто пережив зупинку серця, пізніше змогли описати цей досвід.
Те, що саме пережив Йоганнес Айзенбергер на ношах у французькій машині швидкої допомоги, залишається незрозумілим для сучасної науки. Однак робота Драйєра та інших дослідницьких груп показує, що вмираючий мозок — принаймні електрично — знову може чинити опір смерті.
Одне можна сказати напевно: мозок, що вмирає, очевидно, не просто «вимикається»; він може стати напрочуд активним у свої останні хвилини. Чому це відбувається, все ще є предметом досліджень та спекуляцій.
