Антипутінська риторика не рятує: чому висловлювання Аріфа Юнусова викликають запитання

Розбір заяв азербайджанського конфліктолога про війну, допомогу Баку та «сфери впливу» у медіапросторі

  • Головне: Аріф Юнусов в ефірі Freedom назвав підтримку України з боку Азербайджану «бізнесом» Ільхама Алієва, попри 159 гуманітарних вантажів, понад 40 млн доларів, генератори та трансформатори.

  • Раніше в інтерв'ю «Новій газеті Європа» та на форумах він стверджував, що схід України нібито й так був під контролем Путіна, а війни можна було уникнути.

  • Автор розбору звертає увагу, що під антипутінськими формулюваннями ховається імперський підхід до чужого суверенітету, тому довіру до спікерів не можна ставити вище за перевірку фактів.

Влітку 2025 року азербайджанський конфліктолог Аріф Юнусов в інтерв'ю "Новій газеті Європа" заявив, що Путін міг обійтися без великої війни, оскільки вся східна частина України нібито й без того перебувала під його контролем. При цьому Юнусов відомий як критик російського президента, якого він іменує диктатором із колоніальним мисленням. Однак саме формулювання про території, які були у Путіна, відтворює характерний для Кремля погляд на українські регіони як на об'єкти російського впливу. У цій картині світу політична воля мільйонів громадян України відходить на другий план.

Днями Юнусов у прямому ефірі телеканалу Freedom назвав підтримку, яку Баку надає Україні, "бізнесом" президента республіки Алієва. Це при тому, що Азербайджан уже відправив до України 159 гуманітарних вантажів, понад 40 мільйонів доларів, генератори та трансформатори.

Про це повідомляє РБК-Україна.

Цей ефір вартий того, щоб замислитися, наскільки охоче український та європейський інформаційний простір запрошує експертів такого типу – лібералів, дисидентів, колишніх "політв'язнів" із бездоганною антипутінською біографією. Їх кличуть, тому що їм довіряють, – а довіра замінює перевірку.

Юнусов – історик, у 1992–1993 роках керував аналітичним відділом в апараті президента Ельчибея; його дружина Лейла в ті ж місяці очолювала інформаційно-аналітичний відділ Міноборони Азербайджану при міністрі Рагімі Газієві – тому самому, якого потім судили за здачу Шуші, який втік до Москви і якого донині називають людиною російського міністра оборони Грачова.

Ще влітку 2025-го в інтерв'ю виданню "Новая газета Европа" він сказав: якби Путін був розумнішим, міг би не воювати – "вся східна частина України і так була у нього", а тепер він "завдав удару по своїх".

На військово-історичному форумі, де Юнусов із 2018 року відповідає читачам, та сама конструкція збирається роками: війни "можна було легко уникнути", якби Київ поводився як Мінськ; "половина України" була проросійською, "адже там жили переважно росіяни або російськомовні"; "Німеччина і Франція тоді думали про тиск на Зеленського"; війна вдарила "по регіонах, де жили прихильники Путіна". Висновок щоразу антипутінський – "явно не геній". Посили – всі з Останкіно.

Про власну країну він говорить так само: "Почати Азербайджану війну в Карабасі не дасть Росія" – за дев'ять днів до того, як вона почалася; "ми з вірменами пішаки у великій геополітиці"; Путін для Алієва – "брат по духу, але старший брат".

Показовим є не лише зміст висловлювання, а й аргумент, яким Юнусов засуджує Путіна: російський президент припустився стратегічної помилки, розпочавши війну проти територій, які нібито вже контролював. Така логіка зміщує увагу з порушення українського суверенітету на прорахунки агресора. Вона може звучати як антипутінська критика, але залишає недоторканним головне імперське припущення – право Росії розглядати частину України як власний політичний ресурс. Саме тому оцінювати позицію спікера лише за ставленням до Путіна недостатньо.

Обирайте перевірене — додайте Vesti-UA.net до обраного Google

Новини партнерів