За неофіційними даними тільки у Києві працюють близько 30 тисяч працівниць комерційного сексу.
Точної статистики немає.
Часто жінки потрапляють у секс-індустрію не з власної волі. Але і ті, які добровільно зробили такий вибір, зазнають регулярних принижень.
НЕ ВІД ХОРОШОГО ЖИТТЯ
Олена декілька років поспіль надає секс-послуги. Однак ані її чоловік, ані родичі не знають про це. Жінка приховує правду.
"Це рішення далось мені нелегко. Я довго зважувала всі "за" та "проти". Працювала здебільшого з чоловіками із інших міст, оскільки сама живу у невеличкому містечку, всі одне одного знають.
Інколи їздила до них. Ми проводили час, і я поверталась у сім'ю. Намагалась це робити непомітно для моєї родини. Говорила, що їду у відрядження. Приїздила з грошима, подарунками. Досі ніхто з моїх не знає, що я працювала повією".
Тетяна почала надавати секс-послуги за винагороду не від хорошого життя – гроші потрібні на лікування.
"Моя мама дізналась про те, чим я займаюсь, з протоколів міліції. Дочці сказали "добрі" люди. Довелося їм пояснювати, що якщо я так не буду собі заробляти на ліки, то помру.
На цю тему ми більше вдома не говоримо. Я кажу, що йду і не знаю, коли точно повернусь. Стою на трасі. Буває і допізна, якщо нема клієнтів".
Часто жінки потрапляють у секс-індустрію не з власної волі, але є й такі, що зробили цей вибір свідомо. Фото Ксенії Кравцової
Дехто їх засуджує, вважаючи такий спосіб життя аморальним та розпутним.
Хтось – захищає, виправдовуючи таку поведінку злиднями та відсутністю роботи.
Є й ті, хто користується цим. Наприклад, поліція.
По закону правоохоронці повинні притягати секс-працівниць до відповідальності.
До 2006 року в Україні за заняття проституцією штрафували суворо – від 850 до 8500 грн. Це покарання могли замінити громадськими роботами до 120 годин.
Сьогодні секс-працівниця, якщо правопорушення буде доведене, має сплатити від 85 до 255 грн штрафу.
Проте на практиці правоохоронці майже ніколи не складають протоколи і не виписують штрафи. Найчастіше саме поліція перетворює секс-послуги у свій тіньовий бізнес, виступаючи сутенерами дівчат, застосовує фізичне насильство і приниження.
Чималі дивіденди від секс-бізнесу отримує найвище керівництво місцевої поліції. Час від часу правоохоронці влаштовують "суботники" – секс-працівницю "запрошують" у сауну, щоб та "відпрацювала" для них певну кількість послуг безкоштовно.
Побори можуть сплачуватися як грішми, так і натурою – правоохоронці не нехтують нічим.
Сама ж працівниця комерційного сексу заробляє копійки, при цьому ризикує своїм здоров'ям, а подекуди і життям.
ЯК ЦЕ ВЛАШТОВАНО В УКРАЇНІ
Секс-бізнес в Україні має кілька вимірів, умовно можна виділити три моделі.
Перша – дівчата, які стоять на трасі. Вони працюють у найгірших умовах, отримують низькі заробітки – у середньому 150-200 грн за інтимну послугу. Працюють без сутенера, тому відповідального за них немає, а значить немає ніяких гарантій безпеки.
Трапляється, що дівчина сідає у машину і більше ніколи не повертається. Її зникненням ніхто не переймається. Тому зазвичай дівчата стоять гуртом – коли одна сідає в машину, інші – записують номер автівки.
"Класичного" сутенера тут немає. Сутенер на дорозі – це поліція. Щотижня дівчата мають заплатити правоохоронцям біля 300 грн.
Дівчата, які стоять на трасі, працюють у найгірших умовах та отримують низькі заробітки. Фото Ксенії Кравцової
За словами дівчат, психологічно їм дуже важко, часто над ними чинять сексуальне та фізичне насильство. Тому багато хто з них починає пити, вживати наркотики. Потім знову виходять на дорогу, щоб заробити, але вже на чергову дозу.
Самі секс-працівниці говорять: якщо дівчина пішла на дорогу, звідти вона вже не повернеться.
Друга модель – секс-працівниця працює у спеціально облаштованих "точках".
Сутенер набирає дівчат, і він же ними опікується – дивиться, щоб вони були доглянуті, виглядали привабливо та презентабельно. Жінку кличуть "мамочка" або "мамка", чоловіка –просто сутенер.
У середньому сутенер бере 50% від заробленого дівчиною. З цієї суми він має поділитися з поліцією, щоб ті не чіпали ані його, ані дівчат.
Через сутенерів працюють і так звані елітні секс-працівниці. Їхні послуги коштують дорого. Натомість дівчина має дуже гарно виглядати, розмовляти англійською мовою та вміти підтримати інтелектуальну розмову.
Існує ще третя модель – секс-працівниця працює сама на себе. Вона не "співпрацює" ні з сутенером, ні з поліцією. Шукає охочих до любовних втіх така дівчина переважно через інтернет. Це зручно для клієнтів, бо, у разі проблем, ніхто не матиме клопоту з поліцією.
Інколи це ризиковано для дівчини, бо захищати її нікому, а порядність чоловіка, який користується послугами, річ мінлива.
Після знайомства онлайн, дівчина виїздить на "місце". Зазвичай має постійних клієнтів. Мінімальна вартість послуг від 400 грн за годину.
У звичайному житті така секс-працівниця може працювати вчителькою, перекладачкою або менеджером у банку. Секс за гроші – це лише її хобі, яке приносить дохід.
Який би варіант не обрала жінка – піти на трасу, до сутенера чи самій шукати клієнтів через інтернет – вона ризикує. Інколи життям. Відомо чимало випадків, коли секс-працівниць ґвалтують, примушують до занять сексом без засобів захисту та контрацепції, б'ють та принижують – як клієнти, так і правоохоронці.
Олена багато років була сутенером. Мала кілька "точок" у своєму місті.
Одного дня її "бізнес" розвалився. І хоча зараз вона цим не займається, спогади досі не дають їй спокою.
"Перші два роки я провела у відділках міліції більше, ніж вдома. Проти нас відкривали кримінальні справи, а проти міліції ніхто нічого не міг навіть слова сказати. Вони "по бєспреєделу" вламувались до нас. І били, і ґвалтували дівчат.
Вважається, що проститутка – це втрачена, найгірша для суспільства людина. Доходило до того, що могли приїхати троє п'яних міліціонерів вночі, взяти одну-дві дівчини, завести їх в однокімнатну квартиру, добу-дві там утримувати і не випускати".
Дівчата не можуть звернутись до поліції з відповідною заявою, адже думають, що їхній статус не дає їм права на захист. До того ж, часто правоохоронці відмовляються реєструвати їхні заяви всупереч чинному законодавству.
Часто дівчата для безпеки об'єднуються у групи, надаючи секс-послуги. Іноді поліція влаштовує погроми і, щоб підвищити показники своєї роботи, "вішає" на когось з дівчат сутенерство – наприклад, на ту, яка відповідала на телефонні дзвінки.
А сутенерство – це вже кримінальна відповідальність. У пресі потім пишуть: "Закрили черговий бордель".
Так працівницю комерційного сексу втягують у гру, в якій вона лише пішка-виконавиця – не має ані соціальних гарантій, ані прав. Замкнуте коло.
ІЗ ЗАБОРОНЕНОЇ – НА ЛЕГАЛЬНУ ПРОФЕСІЮ
У Європі найбільший ринок сексуальних послуг діє у Німеччині.
Ця країна ще у 2002 році легалізувала проституцію, ухваливши відповідний закон. Таким чином німецька влада гарантувала жінкам, які надають сексуальні послуги за гроші, соціальний захист.
Проституція із забороненої перетворилась на легальну професію, а секс-працівниці отримали право офіційно працювати, проходити регулярний медичний огляд та мати медичну страховку, об'єднуватись у профспілки, отримувати пенсію.
Розмір заробітної плати німецької секс-працівниці також регулюється законом – вона не може отримувати за свою роботу менше, ніж це встановлено законом.
До того ж, представники секс-індустрії регулярно сплачують податки, з яких наповнюються місцеві бюджети.
В Україні ж комерційний секс іде пліч-о-пліч з насильством, стигмою та дискримінацією, торгівлею людьми, експлуатацією неповнолітніх, наркоманією та алкоголізмом, поширенням ВІЛ та СНІД, захворювань, що передаються статевими шляхом.
На сьогодні в нашій країні не існує жодних механізмів, окрім караючих, які б конструктивно та дійсно ефективно вплинули на цю ситуацію.
Наталя Ісаєва, у минулому секс-працівниця, а сьогодні – директор благодійної організації "Легалайф-Україна", допомагає таким жінкам, якою була колись сама, віднайти віру в себе, стає на захист їхніх прав, допомагає у випадку побиття та жорсткого поводження.
На жаль, жінки, що надають сексуальні послуги за винагороду, часто не знають, до кого звернутися у критичній ситуації по допомогу.
А якщо і знають – то не наважуються, бо мають внутрішнє переконання, що їм ніхто не допоможе, адже суспільство їх зневажає.
На думку Наталі, працівниці секс-індустрії повинні мати ті ж права, що й решта громадян.
А комерційний секс – увійти до класифікатора професій, ставши такою ж професією, як і інші – за умови, що жінка повнолітня і надає ці послуги добровільно.
Почему вы можете доверять vesti-ua.net →