» » » Долі, що поєднали Україну і Швейцарію
8-11-2017, 16:15

Долі, що поєднали Україну і Швейцарію

Про Великий Голод 1932-1933 років в Україні

25 листопада цього року ми згадуватимемо жертв Голодомору в Україні. Про Великий Голод 1932-1933 років в Україні, що є однією з найчорніших сторінок в історії країни, в усьому світі стало відомо завдяки іноземцям. Напередодні Тижня пам’яті, коли українська діаспора в Швейцарії проведе низку заходів, присвячених цим роковинам, ми хочемо розповісти про людей, що жили далеко від України. Але захоплювалися нею, допомагали їй в подоланні конфліктів та в поширенні знань про Україну в світі.

Верена Єгер з Базелю понад двадцять років свого життя присвятили методу Ненасильницького Спілкування – психологічному процесу, спрямованому на вирішення конфліктів. І ділилася своїм досвідом з українцями. Пані Єгер, на жаль, пішла від нас у серпні 2016-го. Але залишила дуже добрий слід.

Верена мала неабстрактне і дуже особисте уявлення про Україну. Один з її студентів – Мартін Шубарт, який згодом став головою Верховного Суду Швейцарії - ще у 1970-х одружився на українці – Музі Речмедін. А Марія Єгер, дружина одного з її трьох синів, - родом з Києва. А коли почалася Революція Гідності та агресія Росії Верена вирішила, що має допомогти українцям. «Я розповідала їй про це, вона читала про це. Вона була в захваті. Їй на жаль не вдалося поїхати під час Майдану в Україну. Вона дуже болісно відреагувала на початок російської агресії проти України і тоді вона сказала, що дуже хоче знайти якусь можливість поїхати в Україну і працювати з людьми там», - розповідає Марія. І в цей час Верена Єгер почала висловлювати своє захоплення українськими людьми. «Я відчула себе такою безпомічною, але мені наскільки подобалося як відбувалася революція людської гідності, що думала: будь ласка, будь ласка, хай продовжується», - розповідала Верена журналістам. І щойно вона побачила пропозицію про пошук тренерів для роботи в Україні, то відразу погодилася.

Те, що Верена побачила в Україні, її вразило. Вона побачила те, чого не бачила в інших країнах, де працювала. А це були такі зони конфліктів як Афганістан, Ліван і країни Балканського півострова. «Перша подорож Верени та її колеги Марка Жозе відбулась у січні 2015 року, до Києва та Харкова. Вона була абсолютно захоплена людьми і духом Майдану та потужним волонтерським рухом, виплеканим Майданом», - згадує Марія Єгер. Найбільше враження на Верену справило те, що в Україні люди, з якими вона працювала, не відчували себе жертвами. У Верени Єгер був достатній досвід і вона в багатьох конфліктних регіонах бачила, як люди вважали себе жертвами. А в Україні вони були налаштовані стояти за себе, боротися.

У співпраці з швейцарською організацією Friedensbrugg – Міст Миру – та українською організацією «Простір Гідності» Верена ще кілька разів відвідувала Україну, була в Слов’янську, Харкові, Києві та Львові (останній раз у березні минулого року) і працювала з волонтерами, психологами та тренерами. На жаль, в серпні того ж року Верена померла досить швидко і несподівано. Але її робота в Україні з Ненасильницького Спілкування буде продовжуватися.

«Продовжуйте йти із цією енергією Майдану, бо ви є прикладом для всього світу», - таким було послання Верени українцям.

Згадуючи про Верену Єгер не можна не згадати про Музу Шубарт. Киянку, яка потрапила до Швейцарії у 1970-х роках, щоб поєднати своє життя шлюбом з Мартіном Шубертом. Муза тоді працювала перекладачем німецької мови для іноземних делегацій в столиці тоді ще радянської України. І перекладала для групи швейцарських туристів. Тоді Мартін і закохався в свого перекладача. Вони були незвичайною парою для того часу. Муза мусила чекати на дозвіл від влади поїхати до коханого і одружитися з ним. Але її випустили і вона одружилася з Мартіном. І тоді познайомилася з Вереною Єгер.

В Європі Муза навчала російській та українській мовам в Лозаннському та Боннському університетах. Вона також була офіційним перекладачем української у швейцарському парламенті. А ще вела активну діяльність в українській громаді Швейцарії. «У неї такий був чудовий, гостинний дім в Лозанні, відкритий для всіх», - згадує Марія Єгер. Навіть офіційні українські делегації, які заїжджали у Швейцарську Романдію, були в неї в гостях. Зокрема, Петро Порошенко, який у 2009-му обіймав посаду міністра закордонних справ і приїхав до Швейцарії відкривати пам’ятник Миколі Гоголю, був гостинно прийнятий в її домі. «Вона всіх приймала. Вона була тут частиною української душі, чистою, справжньою», - каже Марія Єгер. Разом з Музою активність проявляв її чоловік Мартін. Колишній суддя Верховного суду Швейцарії писав статті в місцевій пресі про Україну, про російську агресію. Там само він боровся з «альтернативними фактами», що поширювалися російськими пропагандистськими виданнями в Європі.

Дочка Музи та Мартіна – Марина – є засновником і головним режисером Документального театру з Берліну. У якому через театральні постановки розповідає Європі і світові про болісний український спадок. Назви вистав самі говорять про себе: «Остарбайтер», «Танцівниця За Колючим Дротом», «І Назва Зірки Чорнобиль». І світ розуміє. «Ця тема доходить до всіх, і всі країни плачуть: у Канаді плакали, у Франції плакали, у Празі - всюди люди розуміють цю тему душею. Отже, люди в усьому світі розмовляють однією душевною й духовною мовою», - розповідала Марина Шубарт в одному з інтерв’ю.

На жаль, Муза, як і Верена, передчасно пішла з життя минулого року. Вже посмертно ці дві жінки отримали почесні відзнаки від Верховної Ради України. Їх вручили родинам Верени та Музи навесні цього року.

Ми пам’ятатимемо дух та внесок цих двох чудових жінок, котрі любили Україну усім своїм серцем, життям та прагненнями; через своїх дітей та колег, а також тих, кого торкнулися їх щедрість та завзяття. Двох дочок України, яких ніжно пам’ятатимуть.

Олександр Кириленко


Если вы заметили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Читайте срочные новости в Telegram