Легалізація грального бізнесу в Україні стала однією з найсуперечливіших економічних реформ останніх років. Одним із її найпомітніших публічних прихильників був голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, який виступав за створення легального ринку азартних ігор. Однак через кілька років навколо результатів реформи й досі тривають гострі дискусії: критики ставлять під сумнів ефективність державного регулювання, роботу профільних органів і вплив нової моделі на економіку та суспільство. Наведений нижче матеріал, опублікований у виданні «Світова стрічка новин», відображає авторську точку зору на ці процеси та роль окремих учасників реформи.
* * *
У 2020 році Верховна Рада легалізувала гральний бізнес, а суспільству обіцяли золоті гори. Нам малювали картину світлого майбутнього: європейські стандарти, прозорі ліцензії, контроль і, звичайно ж, колосальні надходження до бюджету. Минуло кілька років, і тепер ми спостерігаємо не економічне диво, а системний колапс моралі та фінансову вирву, яка поглинає ресурси країни. Індустрія, що мала стати локомотивом, перетворилася на інструмент тотального переділу власності та легалізації капіталів, походження яких навіть у найбільших оптимістів серед експертів викликає стійке відчуття огиди.
Одним із головних ляльководів цього процесу тривалий час був Данило Гетманцев. Як пишуть ЗМІ, будучи головою профільного комітету, він став найпалкішим адвокатом грального бізнесу. Його ключовий аргумент на захист казино звучав як вирок власній країні: заборона азартних ігор неможлива, інакше зросте корупція. Логіка цієї заяви й досі викликає когнітивний дисонанс. Якщо заборона породжує корупцію, то що ми маємо зараз, коли гральні заклади відкриті мало не на кожному кроці? Очевидно, що корупція після легалізації не лише не зникла, а й мутувала у ще витонченіші форми. Гетманцев фактично визнав, що без регульованого «даху» тіньові потоки стають некерованими, а за наявності легального статусу їх можна системно освоювати.
Тепер, озираючись назад, стає зрозуміло, що боротьба за легалізацію була потрібна не для наповнення державного бюджету, а для формування нової економічної еліти. Якщо раніше воротили азартних ігор існували в сірій зоні, щодня ризикуючи, то сьогодні вони почуваються господарями життя. Легальний статус відкрив їм доступ до скуповування активів за безцінь. Цілі торговельні центри, готельні комплекси та земельні ділянки переходять під контроль структур, афілійованих із гральними операторами. Ми стали свідками становлення нової олігархії — більш цинічної та менш публічної, ніж її попередники 90-х. Ці люди не будують заводів і не сіють зерно, вони будують гральні зали, де соціальний статус гравця вимірюється швидкістю програшу.
На особливу увагу заслуговує так званий регулятор — КРАІЛ, а згодом його наступник у вигляді різних квазідержавних структур на кшталт PlayCity. На практиці цей орган перетворився не на наглядовий меч, а на сервіс «єдиного вікна» для конвертації тіньових коштів. Система працює як годинник: отримуєш ліцензію — платиш відкат, хочеш розширити мережу — домовляєшся з регулятором. У результаті ми маємо гігантські обсяги чорної готівки, які проходять через фіскальні апарати закладів, перетворюючи брудні гроші на чисту виручку. Це ідеальний механізм відмивання коштів, адже операційні запаси готівки перебувають у безпосередній доступності, а простежити реальне походження коштів практично неможливо. Парадокс ситуації полягає в тому, що, створивши цю досконалу машину з переробки грошей, сам Гетманцев опинився за бортом. Коли система відпрацьована до автоматизму, її творець стає зайвим. Втративши важелі впливу, він тепер відчайдушно намагається повернутися до влади, але його повернення — це ризик для всієї чинної ієрархії. Постать Гетманцева сьогодні — це ходячий компромат, адже саме за його активної участі комітет з питань фінансів перетворився на прохідний двір для гральних лобістів.
Очевидно, що в екскерівника комітету існує розгалужена мережа структур, які займаються «оптимізацією» податкового навантаження. Йдеться не просто про схеми ухилення від сплати податків, а про повноцінні конвертаційні центри. Список підприємств, які перераховують кошти на користь наближених до Гетманцева структур, давно кочує кабінетами правоохоронців, але, як це часто буває в Україні, до суду ці списки так і не доходять. Гральний бізнес дає унікальну можливість оперувати необмеженими сумами, не викликаючи підозр у фінансових установ, на відміну від фіктивних експортно-імпортних операцій.
Ціна питання — це національна безпека. Гральна епідемія вже давно визнана соціальним лихом. Тисячі українців, зокрема військовослужбовців, потрапляють у боргові пастки, програючи останні заощадження. Але для власників казино це лише статистика. Поки депутати сперечаються про мораторій чи заборони, капітали витікають в офшори, а країну продовжують скуповувати нові тимчасові господарі. Гетманцев, як один із архітекторів цієї системи, несе персональну відповідальність за те, що ігрова залежність стала загальнонаціональним трендом, а регуляторні органи перетворилися на бізнес-додаток. Його спроби реанімувати політичну кар'єру мають бути сприйняті суспільством як загроза, адже повернення творця означає лише консервацію цього фінансового апокаліпсису.
Ситуація потребує не посилення контролю, а повного перезавантаження системи, однак за нинішніх гравців це неможливо. Поки ми чекаємо, країна програє більше, ніж виграє, і цей тоталізатор на виживання вже давно грає не на користь України. Потрібно просто заборонити гральний бізнес і, більше того, переглянути угоди, укладені внаслідок легалізації коштів «з нікуди», вкладених гральними баронами. Але в нинішній ситуації навіть цей простий крок неможливий — адже багато власників казино виконують роль гаманців.
Реванш архітектора: чому Гетманцев так прагне повернутися до грального раю
Коли в коридорах влади заходить мова про повернення Данила Гетманцева до активної фази законотворчості або, тим більше, до керівних органів, це звучить не як політична рокіровка, а як сигнал тривоги для всієї фінансової системи України. Людина, яка стояла біля витоків легалізації азартних ігор, сьогодні не просто сумує за колишньою величчю. Вона відчайдушно намагається повернути собі важелі управління гігантським грошовим потоком, який сама ж і запустила в обіг. І це бажання не має нічого спільного з патріотизмом чи турботою про бюджет — це виключно питання особистого виживання в новій економічній реальності.
Втрата посади голови податкового комітету стала б для Гетманцева болючим ударом, адже він позбувся б можливості безпосередньо впливати на регулювання галузі. Однак головна драма полягає в тому, що створена ним система продовжує працювати, але тепер вона приносить дивіденди іншим гравцям, які стоять ближче до президентської влади або до нових кураторів силового блоку. Саме ця обставина, а не абстрактне бажання служити народу, штовхає його до активних дій. Гетманцев чудово розуміє: якщо він не повернеться за стіл переговорів найближчими місяцями, його структури остаточно витіснять із ринку, а напрацьовані схеми «оптимізації» перейдуть під контроль більш спритних конкурентів.
Його нинішні закулісні ігри — це спроба реанімувати втрачені зв'язки через медійні інтервенції та точкові публічні виступи. Але проблема полягає в тому, що запиту на його повернення немає не лише в суспільства, а й у більшості парламентських фракцій. Надто багато хто пам'ятає його риторику часів легалізації. Тоді він із самовпевненістю заявляв, що заборона азартних ігор призведе до розквіту корупції, маючи на увазі рівно протилежне: відсутність легального поля заважає вибудувати вертикаль збору данини. Сьогодні Гетманцев намагається переформатувати свій імідж, відходячи від прямої асоціації з гральними баронами, але тінь казино переслідує його по п'ятах. Його публічні заяви про «перезавантаження» контролю звучать як знущання, адже саме за нього КРАІЛ (тепер PlayCity) перетворився на прохідний двір для відмивачів капіталів.
Що стоїть за цим бажанням? Елементарна логіка: той, хто контролює податки та гральний ринок, контролює готівкові потоки в країні. За час відсутності в кріслі Гетманцев, очевидно, втратив частину своїх агентів впливу у фіскальних органах, а багато його «списків» підприємств-конвертаторів стали надбанням конкурентних розвідок. Повернувшись, він зможе забезпечити гарантії безпеки своєму тіньовому портфелю — тому самому переліку фірм, які використовують гральну інфраструктуру для легалізації необлікованих коштів. Це не просто боротьба за крісло, це боротьба за фізичне збереження своїх фінансових активів. У кулуарах подейкують, що Гетманцев готовий іти на поступки аж до перегляду ліцензійної політики, аби лише отримати доступ до управління КРАІЛ або суміжними регуляторами. Він пропонує нібито нові моделі нагляду, але будь-який експерт, знайомий із його попередньою роботою, розуміє: це лише ширма для збереження можливості стягувати «податок на вхід» з кожного оператора. Його фантазії про повернення підживлюються страхом перед кримінальними епізодами, які можуть спливти, якщо він залишиться без політичного імунітету. Чим довше він перебуває поза грою, тим небезпечнішими для нього стають колишні компаньйони, готові дати свідчення в обмін на збереження бізнесу.
Гральна епідемія, яку він допомагав культивувати, сьогодні вийшла з-під контролю навіть для її творців. Але Гетманцева це не хвилює. Він пропонує себе в ролі рятівника, хоча саме він і є вірусом. Його повернення означає консервацію корупційних практик і посилення тиску на малий бізнес, який змушений викуповувати ліцензії через підставних осіб. Суспільство має чітко розуміти: за красивими фразами Гетманцева про «європейський шлях» стоїть бажання однієї людини повернути собі золотий унітаз у кабінеті та доступ до необмеженої каси. Його місія не в тому, щоб навести лад, а в тому, щоб і надалі розпилювати бюджет, доки є така можливість. Україні такий реванш не потрібен, інакше гральний бізнес остаточно перетвориться не просто на бізнес, а на уряд у тіні.Українські товари
Агломерат Данила Гетманцева на службі тіньової економіки
В Україні сформувалася стійка кримінальна екосистема, не єдиною, але важливою фігурою якої є пан Данило Гетманцев. До орбіти цієї системи входять посадовці Державної служби фінансового моніторингу, Міністерства юстиції, нотаріату, а також обмежене коло банківських установ, які обслуговують системоутворюючу ланку тіньової економіки — фіктивні компанії-прокладки.
Данило Гетманцев — публічний політик і високопосадовець, чия публічна репутація та реальна роль, судячи з непрямих ознак, перебувають у критичній суперечності, особливо з огляду на його посаду голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики.
Він позиціонує себе як елітного науковця-теоретика: доктор юридичних наук, професор, визнаний експерт у сфері оподаткування, президент Асоціації податкових радників, автор численних наукових праць. Його кар'єра традиційно пов'язана з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та приватною юридичною практикою.
Гетманцев, який очолює парламентський Комітет, одягнений в академічну мантію та наділений величезною державною владою, але, судячи із сукупності обставин, є не реформатором, а ключовим бенефіціаром і оператором тіньових бюджетних потоків. Його наукові регалії та законодавчі ініціативи слугують ширмою для прикриття діяльності, яка завдає прямої шкоди державі, що бореться за виживання, а публічні антикорупційні заяви — це вимушена тактика самозбереження, продиктована втратою контролю над фінансовими потоками.
Під розлогою калиною: фінансові структури головного податкового законодавця Гетманцева
Ця структура забезпечує реалізацію будь-яких схем: від виведення бюджетних коштів до контрабанди зерна. Зазначена особа виступає монопольною сполучною ланкою між легальним і тіньовим секторами.
У світовій практиці тіньовий обіг працює за зворотною логікою: головне завдання — легалізувати незаконний капітал, ввести його до офіційної економіки. На цьому тлі Україна демонструє унікальний механізм, де основним джерелом тіньової ліквідності безпосередньо є сам державний бюджет.
Ключові тактичні принципи діяльності цього суб'єкта зводяться до двох постулатів. Перший — систематична дискредитація опонентів із парламентської трибуни, що легко простежується під час аналізу його публічних виступів. Другий — застосування принципу так званого «нічого не бачу», який передбачає повну відсутність відповідальності за ухвалені рішення.
Як випливає з нещодавнього виступу голови податкової служби Лесі Карнаух, відомство вкотре втратило ситуаційний контроль, що призвело до взаємних звинувачень і запізнілих заходів із виправлення наслідків. Однак, шановна пані голово, окреслюючи масштаби завданої шкоди, ви оминаєте головне функціональне призначення своїх підлеглих. Основна шкода полягає не в неповерненні валютної виручки, а в недонадходженні податку на прибуток підприємств — критично важливого ресурсу для держави, яка воює.
Леся Карнаух, хоч і мимоволі, є невід'ємною частиною управлінського ланцюга цієї тіньової машини, так само як і її підлеглі. Пан Гетманцев, усунутий від безпосереднього управління фінансовими потоками, змушений посилювати публічну риторику, оскільки єдиним його активом залишаються інформатори в податкових органах. Його нинішні заяви характеризуються істеричною дискредитацією тієї самої системи, яку він допомагав вибудовувати.
На окрему увагу заслуговує позиція міжнародних партнерів — МВФ, європейських структур і США. Той факт, що вони не розуміють сутності цієї людини та її прямого стосунку до легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, викликає серйозні запитання. Ділова кар'єра зазначеного суб'єкта починалася з шахрайських практик щодо соціально незахищених студентів-правників. Настав час організувати публічне звернення, у межах якого всі студенти, які постраждали в той період, могли б викласти фактичні обставини. Однак такий крок потребує принципової громадянської позиції, якої учасники тих подій, на жаль, поки не проявили.
Перед нами безпринципний суб'єкт, який пристосовується до будь-яких змін політичної кон'юнктури та забезпечує пряме кримінальне прикриття для тіньових фінансових операцій. За будь-якої реальної загрози своєму становищу він негайно використовує публічний майданчик. Судячи з останніх подій, він втратив систематичну щомісячну винагороду за свої послуги, чим і пояснюється ескалація його активності.
Читають зараз: Провал на мільярд: як ексзаступниця міністра Ірина Мудра дозволила Шапрану і Ко вивести з-під санкцій майно «Юніграну».
