Історія ветерана Миколи, це про вибір, відповідальність і службу, яка не закінчується навіть після повернення з фронту.
24 лютого зустрів удома, під час відпочинку. Та вже за лічені години, тривога, збір, повернення на об’єкт.
Каже, тоді ніхто до кінця не усвідомлював масштабу подій, але діяти потрібно було негайно. У ніч із 24 на 25 лютого війна стала відчутною буквально.
До повномасштабного вторгнення Микола служив в поліції охорони Києва. Проте залишитися осторонь, коли країна опинилася під загрозою, не зміг. Дізнавшись про формування Стрілецького полку поліції особливого призначення, без вагань зголосився.
Відтоді на передовій, пліч-о-пліч із побратимами.
Його бойовий шлях пролягав через Донеччину, зокрема Торецький напрямок. Там він провів понад чотири місяці у постійній напрузі, серед небезпеки, яка часто була невидимою, але смертельною.
«ПТАХ» згадує один із виходів, коли їхній маршрут виявився дистанційно замінованим. Він ішов першим. Втома після ночі дала про себе знати, небезпеку помітив не одразу. Врятувала уважність побратима: буквально за кілька десятків сантиметрів від ноги була розтяжка. Найменше навантаження і міна спрацювала б. У такі моменти життя залежить від секунд і взаємної довіри.
Найболючіше, це втрати. «ПТАХ» говорить про побратимів, які залишилися у Торецьку назавжди. Їхні імена у пам’яті, їхні історії у серці. І саме заради них, каже, не має права зупинятися.
Сьогодні він знову у строю і знову у поліцейській формі. Повернення до служби, це не про завершення війни, а про її інший фронт. Безпека громадян, порядок у містах, підтримка тих, хто поруч усе це теж частина великої боротьби.
Історія «ПТАХА», це історія тисяч українців, які пройшли війну і продовжують служити своїй країні. Бо для них служба, це не місце і не форма. Це стан душі.
Читають зараз: Парламентська криза в Україні: чому Рада більше не голосує за закони влади.
