Бойові медики у США вивчають досвід української армії та намагаються зрозуміти, як покращити якість надання медичної допомоги солдатам в умовах сучасної війни. Про це йдеться у статті досвідченого бойового медика армії США Закарі Гілмера для сайту breakingdefense.com.
Він пише, що російсько-українська війна, яка призвела до сотень тисяч жертв, продемонструвала, як нові технології та загрози змусили адаптуватися українських медиків. Найочевидніша зміна стосується великої кількості дронів у бойових діях.
"Дрони змінили не лише те, як ведеться війна, але й те, як вона забирає своїх жертв. По-перше, співвідношення смертей до поранених набагато вище, порівняно з іншими війнами", - написав автор.
Він пояснив це двома факторами. Частково тим, що дрони FPV менше схожі на традиційну артилерію, яка завдає величезної кількості осколкових поранень, і більше схожі на точкову зброю, яка полює на окремих піхотинців за допомогою вибухового навантаження. Розриви дронів часто призводять до смертельних поранень. Окрім того, ті ж дрони значно ускладнили логістику та збільшили час поповнення запасів та евакуації пацієнтів.
"Ці фактори разом призводять до серйозніших поранень з меншою логістичною підтримкою та довшим часом евакуації, коли затримка в години чи навіть хвилини може визначити долю пораненого солдата", - додав він.
За його інформацією, медикам довелося опановувати довгострокові навички догляду за пацієнтами в польових умовах, очікуючи евакуації поранених. Вони вимушені розподіляти ресурси, щоб переконатися, що вони не відчують наслідків затримки з постачанням.
Автор пише, що ці фактори вже частково врахували у підготовці медиків в американській армії, однак планують розширити підготовчі курси, включивши в них середньострокову допомогу при інфекціях, середньострокове лікування болю, інтегрувати телемедицину на найнижчі рівні тощо.
Однак медики і самі використовують дрони для поповнення запасів на передовій. Також активно починають застосовувати роботизовані наземні модулі для евакуації поранених. Автор нагадав, що в Україні вже є перший успішний випадок евакуації бійця з позиції, яка буда винесена від точки евакуації на 64 кілометри. Вивезти військового вдалося завдяки броньованій капсулі.
"Другою великою зміною в Україні стало поширення засобів протиповітряної оборони, частково для протидії загрозі дронів, а також високоточних боєприпасів великої дальності. Мережі протиповітряної оборони стали більш щільними, тому гелікоптери не зможуть масово використовуватися для евакуації поранених", - йдеться у статті.
При цьому саме повітряна евакуація поранених була основним засобом рятування під час війни США з терористами, або ж їх воєн у Перській затоці та В’єтнамській війні. Однак зараз Україна розміщує гвинтокрилу авіацію на значній відстані від лінії бойового зіткнення. І американським медикам також, вважає автор, доведеться використовувати масштабну наземну евакуацію, як і здатність лікувати поранених солдатів протягом тривалішого часу перед евакуацією.
Ще одним висновком, який він зробив за наслідками бойових дій в Україні, стало використання росіянами далекобійних боєприпасів для ударів по громадській інфраструктурі України, у тому числі і лікарнях та енергетичних об’єктах, які їх живлять.
"Це означає, що ці боєприпаси становлять пряму загрозу медичній інфраструктурі та персоналу. Таким чином, виникла необхідність у розподілі коштів на медичні центри, що призвело до неефективності лікування, транспортування та логістики", - написав він.
Роблячи висновок, він пише, що роль медика значно розширюється. Навіть звичайний бойовий медик має вміти набагато більше, ніж раніше, адже швидка евакуація пораненого може бути неможливою:
"Це може включати незначні операції, накладання швів, лабораторну роботу, можливості візуалізації, такі як мобільна МРТ та рентген, тощо. Це буде посилено завдяки зростаючому використанню телемедицини, хоча саме це не компенсує збільшення навантаження на плечі пересічного медика. Таким чином, армії потрібно буде робити акцент на освіті та більш високоякісному обладнанні для нижчих рівнів формування в майбутньому".
Стає очевидним, що медики мають вміти працювати в умовах поганої логістики, зменшеного рівня поповнення запасів, тривалішого часу та затримок евакуації, розпорошеної медичної інфраструктури, важких поранень, тривалішого лікування тощо.