На тлі затяжної війни з Росією Україна переглядає підходи до мобілізації. Попри розвиток технологій, ключовим фактором залишається людський ресурс, від якого залежить можливість утримувати фронт, проводити ротації та зберігати боєздатність армії. Про це пише Forbes.
Зазначається, що ситуація з мобілізацією в Україні суттєво змінилася. Якщо на початку повномасштабного вторгнення українці масово йшли до війська через потребу захистити країну, то тепер вирішальними стають інші фактори.
За словами голови Українського центру безпеки та співпраці Сергія Кузана, громадяни дедалі більше хочуть бачити компетентних командирів, які бережуть особовий склад, отримувати ролі, що відповідають їхнім професійним навичкам та інтересам, а також мати реальні соціальні гарантії для військових і їхніх родин.
"Це природна еволюція в умовах тривалої війни. У 2022 році питання виживання держави викликало сплеск добровільної мобілізації. У 2025-му питання вже не лише в тому, чи готові люди служити, а в тому, за яких умов вони готові це робити", - пише видання.
Кузан наголосив, що мобілізація нині визначається не тільки патріотизмом, а й довірою до керівництва, інституцій і відчуттям справедливості та доцільності служби.
Колишній начальник штабу бригади "Азов" Богдан Кротевич у лютневому дописі в соцмережах наголосив, що "проблема України не лише в тому, скільки людей вона мобілізує, а й де вони опиняються та як їх використовують".
"У тривалій війні довіра руйнується, коли до військ ставляться, як до швидкого вирішення криз на фронті, а не як до розподілу, навчання та управління ними як до дефіцитного стратегічного ресурсу", - зазначив він.
З'явився страх перед ТЦК
Командир підрозділу повітряної розвідки 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади України Василь Шишола зауважив, що страх перед системою призову в українців іноді перевищує страх перед наступом російських військ.
"Потенційні призовники більше бояться ТЦК з папкою та ручкою в руці, ніж російської армії, яка наближається щодня. Нікого навіть не турбують їхні успіхи на фронті. Ця ситуація, чесно кажучи, мене лякає", - сказав військовий.
За словами автора, це трохи перебільшено описує ситуацію, але відображає, як зростає напруження всередині воєнної системи України. Мовляв, проблема у тому, що після років бойових дій, втрат, виснаження та невизначеності суспільний договір щодо військової служби стало важче підтримувати.
Вплив російських інформаційних операцій на мобілізацію
Посилили цю проблему ще й російські інформаційні операції, вважають експерти. На думку Кузана, ворожа дезінформація зараз є одним із вирішальних факторів, що впливають на мобілізацію і спрямована вона на підрив довіри до ТЦК, деморалізацію населення, посилення недовіри до влади.
Експерт повідомив, що лише за перші тижні листопада в інтернеті з'явилося приблизно 164 000 згадок про мобілізацію, пункти набору та військову службу, більшість із яких мали негативний тон. Він додав, що такі відео активно поширюють канали, на яких загалом переважає антимобілізаційний контент.
"Це не означає, що кожне таке відео є фейком. Але в інформаційному середовищі, сформованому ботами, маніпуляціями та вибірковим посиленням, навіть справжні інциденти можуть бути використані як зброя далеко за межами їх безпосереднього контексту. Результатом є руйнівний зворотний зв'язок: окремі зловживання або уявна несправедливість породжують обурення, це обурення посилюється в інтернеті, а ширша легітимність мобілізації послаблюється", - йдеться у статті.
Нестача людського ресурсу впливає на фронт
При цьому проблема нестачі мобілізаційного ресурсу відображається на фронті: у деяких місцях українські позиції нагадують ізольовані опорні пункти, які утримує лише жменька військ, зі значними прогалинами між ними.
"Найбільша проблема – це брак достатньої кількості піхоти", – сказав колишній офіцер 47-ї механізованої бригади Микола Мельник.
На думку Кузана, однією з фундаментальних проблем на українському фронті є не лише нестача нового особового складу, а й нездатність знайти час для повноцінного відновлення солдатів, які вже воюють роками. Мовляв, цю проблему складніше вирішити, ніж просто посилити мобілізацію, і за таких умов є ризик швидше підриву морального духу, ніж відновлення бойової міці.
Як Україна вирішує проблему мобілізації
Україна намагається вирішити цю проблему за допомогою певного набору інструментів. Кузан розповів, що набір персоналу зараз здійснюється трьома способами: традиційна мобілізація, незалежний набір у бригади та переведення між підрозділами. Добровільний набір, каже експерт, став особливо важливим, оскільки дозволяє людям вибирати підрозділи та ролі, ближчі до їхньої професії чи інтересів, що може покращити як мотивацію, так і продуктивність.
Кузан зазначив, що найкраще справляються підрозділи, які демонструють явні переваги для потенційних новобранців: командири, яким солдати довіряють, кращі системи підтримки та надійна можливість служити на обраній посаді, в якій вони можуть бути найефективнішими.
Крім того, розповів експерт, Україна запровадила варіанти контрактів, спрямовані на те, щоб зробити службу більш стійкою. Йдеться про контракти, які пропонують період відкладеної мобілізації або ротації після завершення, а також програми, розроблені для розширення добровільної служби та залучення новобранців до спеціалізованих сфер.
Він стверджує, що ці реформи вже перейшли у фазу впровадження, але ширша обізнаність громадськості залишається недостатньою. На його думку, багато українців досі не до кінця розуміють нові умови служби, і ця інформаційна прогалина сама по собі тепер є частиною проблеми мобілізації.
Мобілізація як випробування державної спроможності
Колишній командувач армії США в Європі Бен Ходжес розповів, що мобілізаційний виклик України не лише в тому, щоб залучити більше людей до війська, а й у тому, щоб зробити армію більш надійною інституцією. На його думку, першочерговим завданням є зміцнення інституційних військових сил шляхом кращого набору, навчання, оснащення та забезпечення.
"Сім'ї повинні бути впевнені, що їхні сини та доньки будуть належним чином навчені, оснащені та керовані", – сказав він.
По-друге, стверджує він, Україна повинна стати справжньою організацією, що навчається, з аналізом та обміном знаннями, і це має послідовно застосовуватися в усіх бригадах. По-третє, вище керівництво повинно зменшити розбіжності між підрозділами.
"Деякі бригади є винятковими; інші зберігають застарілу культуру радянського зразка. Подолання цієї розбіжності є відповідальністю вищого керівництва", - сказав Ходжес.
Ніщо не усуне потреби в людях
Автор статті вказує, що мобілізаційні проблеми України часто формулюються вузько: ніби це просто питання набору більшої кількості людей. Насправді ж це ширше випробування державної спроможності у воєнний час з огляду на те, що тактика й технології швидко розвиваються.
Український аналітик Орест Зох зазначив, що одноразового навчання для військових недостатньо, коли характер бойових дій змінюється кожні шість місяців: підрозділи, які не адаптуються постійно, ризикують відстати.
Хоч безпілотники, укріплення і тактична адаптація дозволили Україні частково зменшити перевагу Росії в людських ресурсах, але ніщо з цього не може усунути потреби в людях. У тривалій війні на виснаження перевагу матиме та сторона, яка може найкраще навчити, розмістити та утримувати своїх людей. Для України врегулювання мобілізації може бути таким же важливим, як і будь-яка нова зброя, підсумував журналіст.
