Через війну в Україні сотні тисяч українських дітей сьогодні навчаються у школах Європи. Очевидно, що після закінчення війни багато українських дітей повернуться додому. І тоді постає питання: а як зробити, щоб і в нас було як у Європі? Адже європейська система хоч і не ідеальна, але в ній "зашито" безліч позитивних практик, в основі яких лежить головний принцип - повага до учня. А до хорошого ж швидко звикаєш. І що потрібно для того, щоб в українській школі відбулася не лише декоративна, а й світоглядна реформа шкільної освіти – з'ясовував "Апостроф".
Європейська реформа
За словами батьків, які віддали своїх дітей до європейських шкіл, навчання на Заході має суттєві відмінності від української системи. Ці відмінності стосуються як побутових аспектів навчання (відсутність дрес-коду та поборів, мінімальні домашні завдання), так і світоглядних (повага до особи дитини, розкриття її індивідуальності).
Насправді більш комфортні умови навчання передбачені масштабною реформою шкільної освіти "Нова українська школа", яка реалізується ще з 2016 року. Реформа спирається на європейські практики: рекомендації Європарламенту та Ради ЄС щодо формування ключових компетенцій освіти протягом життя.
Нині у фарватері НУШ лише початкова загальна освіта. Впроваджувати НУШ у середній школі МОН планувало цього року, але широкомасштабне вторгнення зламало всі плани.
Завдань менше – толку більше
Але навіть у існуючих стандартах НУШ, затверджених поки що тільки для початкової школи, містяться ті самі принципи, що на практиці реалізуються на Заході. Наприклад, батьки українських школярів у Європі зазначають, що їхні діти не завантажені сотнями годин домашніх завдань. Обмеження обсягу домашніх завдань прямо прописано й у держстандарті НУШ для початкової школи.
"Але щоб це було реалізовано у нас, нашій системі освіти потрібно давно вже звільнитися від зайвого бюрократичного регулювання та дати самим педагогам більше свободи у формуванні навчальних планів, - пояснює "Апострофу" вчитель однієї зі шкіл передмістя Києва Ганна Чубар. – Я можу давати менше завдань, батьки просять давати менше, я сама розумію, що це потрібно, тому що зайва інформація абсолютно не засвоюється дітьми, але з мене потім запитає завуч і директор чому я не "допрацьовую", а з них запитує управління освіти і далі по ланцюжку. Якщо у вчителів буде більше свободи, то більше свободи, відповідно, матимуть і діти".
Брюки проти джинсів
Окреме задоволення українських батьків викликало повну байдужість вчителів на Заході до зовнішнього вигляду учнів: ходить дитина до школи у суворому костюмі чи байкерській куртці – різниці немає.
В Україні шкільну форму остаточно було скасовано ще у 2019 році президентським указом.
"Шкільна форма не обов'язкова. Головне, щоб це був зручний одяг для навчальної діяльності", - підтверджує "Апострофу" екс-заступник міністра освіти, директор Українського інституту розвитку освіти Вадим Карандій.
Проте адміністрації окремих шкіл все ще тримаються за цей рудимент у своїх внутрішніх статутах. І що робити батькам?
"Потрібно написати заяву на ім'я директора про відмову від шкільної форми. Якщо дитину не пускають до школи без форми, то особа, яка це робить, отримає стягнення, а наступного разу її має бути звільнено, - пояснює "Апострофу" юрист Роман Бондаренко. – А статут школи - це документ, який регулює діяльність юридичної особи, але не її клієнтів. Це все одно, якби якийсь банк у своєму статуті прописав, що всі його клієнти повинні приходити в жакетах. Школа - це така ж юрособа, яка надає клієнтам освітні послуги. І якщо отримання освітніх послуг залежить від одягу, то це вже дискримінація за майновою ознакою та порушення права дитини на індивідуальність, яке скрізь у нас декларується".
Побори геть!
Втім, в українській школі існують і неформальні аспекти навчання, яких не зустріти ані в освітніх стандартах, ані в законах. Наприклад, побори. За власні гроші батьки школярів купують практично все: від штор та мила в туалети до телевізорів, проекторів та іншої дорогої техніки. І це при тому, що комунальні навчальні заклади вже фінансуються із наших податків.
Щоб відстояти право дитини на безкоштовну освіту, закріплену у Конституції та законі "Про освіту", експерти радять батькам самим виявляти ініціативу. Якщо адміністрація школи адекватна і йде на контакт, то батькам варто написати заяву директору з проханням повідомити, які запити на матеріально-технічне забезпечення закладу освіти були направлені засновнику закладу освіти, які були відповіді на ці запити. Разом із дирекцією формувати бюджетні запити в управління освіти.
"Існує міф, що школи недофінансуються. Насправді вони фінансуються добре, потрібно лише ці фінанси отримувати, складаючи бюджетні запити, оскільки дуже часто освітня субвенція не використовується та повертається до бюджету. Батькам потрібно не допомагати фінансувати школи, а допомагати директору школи писати бюджетні запити", - додає Роман Бондаренко.
Якщо ж адміністрація і сама не проти "збивати" гроші з батьків, то спершу необхідно звернутися до директора школи з проханням видати внутрішній указ про заборону збору коштів. У ситуації відмови звертатися із заявами до управління освіти. У крайньому випадку – викликати поліцію, адже здирство – кримінальний злочин. Загалом владу, навіть шкільну, треба контролювати.
Токсична комунікація
Крім того, західна система шкільної освіти вільна від різних батьківських комітетів, чатів класу, школи тощо.
"Вся комунікація – через класного керівника, оголошення через сторінку у Facebook", - каже "Апострофу" Анастасія Шкала, чия дитина навчається у Канаді.
"У Європі батьки спілкуються з учителем лише електронною поштою. Раз на тиждень вчитель розіслав лист які заняття та активності будуть на тиждень та все. Електронна пошта дозволяє дистанціюватися. У нас же батьки намагаються встановити особистий контакт із учителем: пишуть чи безпосередньо, чи створюють чати, починаються обговорення", - зазначає Бондаренко.
Які джерела цього комунікаційного хаосу?
"Чому на Заході батьки дуже мало втручаються у справи школи? Тому що там є довіра до школи. Там немає булінгу, жорстокого поводження і якщо батьки відправляють дитину до школи, то вони розуміють, що їхня дитина буде в безпеці. Але це й зрозуміло: у нас дуже багато випадків булінгу, коли б'ють і виганяють і до школи не пускають, і коли батьки це бачать, вони хочуть контролювати все! На Заході, якщо раптом щось не так, то вчитель піде зі школи раз і назавжди і в жодній школі більше не працюватиме", - запевняє Бондаренко.
Відповідно, щоб в Україні упорядкувати комунікацію батько – педагог, необхідно підвищити довіру батьків до системи освіти. А як це зробити? Звісно, продовжувати реформи.
"Це не робиться швидко, це роки реформ. Школам поступово потрібно завойовувати довіру батьків, а батькам вірити. Школа – комунальна установа освіти, в якій є свої правила, яких потрібно всім дотримуватися. Якщо їх дотримуватимуться всі, насамперед директор та вчителі, тоді батьки не потребуватимуть втручання в освітній процес", - резюмував Бондаренко.
Змінюємо світогляд
Втім, якщо побутові аспекти освіти на Заході від країни до країни і навіть від школи до школи все ж таки можуть змінюватися, то світоглядний фундамент скрізь той самий – людиноцентричність насамперед. І це головна відмінність, на яку звертають увагу практично всі батьки, які віддали своїх дітей до шкіл на Заході.
"Звичайно, найбільші враження батьків та дітей - від ставлення вчителів до учнів. Це не означає виконання забаганок дітей чи батьків, а нормальні партнерські відносини, взаємоповага та розуміння один одного", - пояснює "Апострофу" директор столичного ліцею політики, економіки, права та іноземних мов Інга Моравська.
Людиноцентричність – не просто красива філософська категорія, а практичний принцип. Адже якщо на цьому базисі будуватиметься українська шкільна освіта, то дітей не змушуватимуть носити однотипний одяг, перевантажувати домашніми завданнями, ставитися зверхньо, а батьки, вільні від поборів і токсичної комунікації, більше довірятимуть системі освіти.
Чому українські школи все ще далекі від людиноцентричності? На думку експертів, є дві основні причини: кадри та пробуксування реформи. Причому саме через рівень компетенції кадрів і реформа буксує.
"НУШ не скрізь доходила, оскільки був все ж таки певний опір системи", - пояснює "Апострофу" експерт Українського інституту майбутнього Микола Скиба.
"На жаль, багато вчителів, адміністрації шкіл і навіть тренери НУШ до кінця не приймають цю концепцію і відповідно ми досі маємо багато шкіл в Україні, які працюють у старій системі чи НУШ, але деформовані під власний світогляд, - каже Інга Моравська. – Буває досить складно з педагогами старої формації. Незважаючи на високий рівень володіння предметом та досвід, їм важко прийняти нові виклики та адаптуватися до змін”.
А ці зміни життєво потрібні українській освіті.
"Адже українська система освіти багато в чому залишилася російсько-радянською, в основі якої лежить передача та здобуття знань, дуже часто не потрібних і зайвих. Зараз, наприклад, у школах вручають золоті та срібні медалі. Але ж це також спадщина російської системи освіти. Ці медалі до нас прийшли з 1882 року, потім Жовтневий переворот їх скасував, Сталін у 1945 повернув, а ми їх зберегли. І таких російських наративів радянської педагогіки в системі освіти дуже багато. Плюс авторитарна педагогіка, яка нікуди не ділася з наших шкіл", - пояснює "Апострофу" екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.
Як це змінити? Як переконати педагогів старої формації змінити принцип "я начальник - ти дурень" на партнерські стосунки з учнями та їхніми батьками?
По-перше, для цього потрібно вчити самих учителів.
"Якщо трохи змінити методи викладання, форми роботи, при цьому правильно вчити вчителів, то в Україні можливо справжнє освітнє диво. Держава має докладати більше зусиль для підготовки педагогів, керівників шкіл нової формації, навчати Soft skills, організовувати практичні поїздки до європейських шкіл українських педагогів для обміну досвідом, організовувати стажування тренерів, які навчають вчителів за кордоном, підвищувати мотивацію вчителя. Увагу приділяти розвитку комунікативних навичок, корпоративної культури, психологічного навчання. Це ті напрямки, на які ми, керівники приватних закладів, звертаємо велику увагу, але, на жаль, у державних школах, здебільшого їм відводять останнє місце", - додає Моравська.
По-друге, українські вчителі мають отримати гідну фінансову мотивацію від держави.
"Багато чого щодо вчителів до учнів йде від того, що самі педагоги нешановні, що вони не можуть вести гідне життя, і це веде до того, що всі винні. Педагоги психологічно зламані, і це вже питання до суспільства: питання поваги та адекватного фінансування. Адже людина, яка веде гідне життя, цінуватиме гідність і в інших людях" , - зазначає Скіба.
Втім вимушене навчання українських дітей у школах на Заході неминуче змусить змінити підхід наших педагогів до учнів та батьків у повоєнній Україні.
"У тому, що освіта після війни зміниться, у мене немає жодних сумнівів, оскільки саме суспільство зміниться, - запевняє Лікарчук. – До органів управління освіти прийдуть інші люди, директорами закладів освіти стануть інші люди. Суспільство вимагатиме іншої освіти".
"Нормативно і примусово цей досвід ніхто не впроваджуватиме. Все залежатиме від критичної маси тих батьків, які хочуть змін, у кожній конкретній навчальній установі. Всі європейські практики можуть бути реалізовані і у нас. До речі, наших вчителів зараз активно залучають до роботи на роботі Заході, бо в деяких країнах створюються класи україномовних дітей і там додатково залучають наших освітян”, - каже Вадим Карандій.
"Зараз у нас унікальний час, коли ми можемо зробити квантовий стрибок у трансформації нашої системи освіти та різко відірватися від тоталітарної системи та прийняти демократичні цінності не лише на рівні декларацій та на папері, а справді їх прийняти через власний досвід, який ми здобули в інших школах. Ми зараз можемо трансформувати нашу систему освіти швидше, ніж ми сподівалися", - додає "Апострофу" співголова громадської організації "Батьки SOS" Олена Парфьонова.
