Володимир Зеленський каже, що 2023 стане вирішальним у війні з Росією. Раніше глава воєнної розвідки Кирило Буданов прогнозував, що вже до середини року українська армія може зайти до Криму. РФ поки що не збирається здаватися і, ймовірно, готує новий наступ. Як може розвиватися війна у 2023 році – у матеріалі РБК-Україна.
Коли українці зустрічали 2022 рік, у західній пресі вже почали з'являтися перші тривожні версії про російську агресію та різні варіанти карт великого вторгнення. Напруга явно витала у повітрі, але кожен будував свої плани на майбутнє, ніяк не пов'язані з війною.
Навряд чи багато хто вірив, що це сценарій у принципі можливий. Але багато хто точно був переконаний: якщо трапиться повномасштабний конфлікт – Україна не здатна дати відсіч "другій армії світу". Минуло менше двох місяців до того моменту, коли наш світ перевернувся, плани зруйнувались, а домисли розбилися об реальність.
Якою б не була наша готовність до війни, Україна ціною багатьох життів вистояла і поступово повертає свої території. Амбітні плани супротивника захопити столицю 40-тисячним військом провалилися. Спочатку окупантів вибили з-під Миколаєва та з північних регіонів. Потім їх змусили зробити ще один "жест доброї волі", утікши з острова Зміїний.
Далі був блискучий бліцкриг ЗСУ у Харківській області та клопітке видавлювання агресора з-під Херсона. Ці дві операції дозволили українській армії одночасно зачистити майже всю Миколаївську область, повернути частину донецьких міст та прорватися до Луганської області, про захоплення якої ще в липні рапортував Путіну Шойгу.
Єдині ділянки фронту, де росіяни продовжують вести серйозний наступ – це Бахмут та Авдіївка на Донеччині. Окупанти намагаються взяти ці міста вже понад півроку, кидаючи туди товпи солдатів. Ту ж практику агресор застосовував у Попасній, Лисичанську та Сєвєродонецьку.
Через відсутність перемог на полі бою росіяни були б і не проти завершити цей конфлікт, що виснажує їхню економіку та військові ресурси, але, зрозуміло, з виграшним для себе результатом. Щоб змусити Україну до переговорів, агресор хоче створити в країні гуманітарну катастрофу, воюючи з енергооб'єктами та цивільним населенням. І тоді, як розраховують у Кремлі, або народ сам скине владу через нестерпні умови, або змусить її погодитися на вимоги Москви. Але російський план із високою ймовірністю не спрацює. А в арсеналі Кремля залишається не так багато інших ходів.
Росії готує наступ?
Росія вже не може повернути війну назад і досягти тих цілей, які вона намітила на початку широкомасштабного вторгнення. Але варто визнати: скільки б ми не говорили про стагнацію її економіки та руйнування армії, у неї все ще залишається достатній запас міцності. Поразка за поразкою – поки не настільки вирішальний аргумент, щоб змусити країну з таким військовим потенціалом відступити. Усі заяви керівництва Росії вказують на те, що вони налаштовані продовжувати свою "спецоперацію" і в 2023 році.
Кремль, найімовірніше, продовжить проводити мобілізацію – часткову чи приховану. Через виснаження запасів сучасних озброєнь жива сила залишиться основною опорою агресора у бойових діях. Говорити про загальну мобілізацію в Росії поки що не доводиться, оскільки це є політично ризикованим і може ще більше підірвати її економіку зсередини. До того ж вона не має матеріально-технічної бази для підготовки в такі стислі терміни ще сотень тисяч новобранців, навіть якщо експлуатувати мобілізаційну систему Білорусі.
"За оцінками воєнної розвідки України, протягом наступних 4-5 місяців російська армія може втратити ще до 70 тисяч людей. І до таких втрат керівництво країни-окупанта готове", – сказав представник ГУР Міноборони України Андрій Черняк.
Як вважає українське військове керівництво, супротивник збирається в січні - березні організувати новий масштабний наступ, зібравши для цього приблизно 200 тисяч нових військ із мобілізованих. Їхня потенційна ціль – або схід, або столиця, для чого знову доведеться задіяти територію Білорусі.
"Ми розглядаємо можливість того, що вони можуть одночасно піти з півночі чи зі сходу. Такі дії ворога передбачаються і наші війська до цього готові. Щоправда, сил та засобів у окупантів на території Білорусі немає", – зазначив Черняк.
За даними Державної прикордонної служби, там знаходиться вороже угруповання кількістю 10,2 тисячі осіб. Сумарно, як кажуть у Генштабі, біля північних кордонів росіяни тримають приблизно 22 тисячі військ. Цього явно замало для наступальної операції на Україну, навіть якщо до них приєднається білоруська армія. А фактів, які свідчать про те, що Лукашенко вже вирішив вступити у війну, немає. Всі його дії поки що проглядаються так, що він продовжує лавірувати від тиску Кремля.
Наразі немає сигналів того, що на півночі готується наступальна операція на Україну, каже Черняк. Водночас фіксується нарощування ворожих сил та засобів як на території Білорусі – там зараз передислокується частина військ 1-ї танкової армії, так і на сході.
Не можна вважати, що заяви Валерія Залужного та інших військових щодо можливого наступу – це щось неминуче. Вони виходять саме з військового підходу оцінки ситуації та найгіршого сценарію. Друге питання – чи зможе російське командування налагодити постачання та екіпірувати таке велике угруповання військ, адже їм так і не вдається нормально забезпечувати свій нинішній контингент значно меншого розміру.
Навіть якщо припустити, що агресор справді виношує план повторного наступу на північ – їм навряд чи вдасться захопити столицю чи якусь із областей. Перша причина – ті ж проблеми з оснащенням російського угруповання та питання до професійності їхніх новобранців. Друга – на порядок вища готовність зустрічати ворога у наших військ. Тому відкриття другого фронту в Білорусі може розглядатися супротивником скоріше як відволікаючий маневр, який справді може скувати наші сили на півночі і сповільнити або навіть призупинити наше просування на півдні та сході.
"Якщо це в них вийде, як вони собі думають – то вони зможуть, відтягнувши ЗСУ на північ, якось зламати ситуацію або принаймні зупинити свій провал на сході та півдні, де українська армія, вочевидь, готується до наступальних операцій. Але я не бачу у них можливості реалізувати ці плани", – вважає директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Може вийти так, продовжив співрозмовник, що поки Росія у лютому зосереджуватиме основні зусилля біля наших північних кордонів, українська армія вже закінчуватиме деокупацію Донбасу та підступить до Криму. І тоді противнику доведеться гнати особовий склад із Білорусі, щоб хоч якось зупинити ті процеси, які на той час можуть вже набути незворотного характеру. Тому жодних шансів у Росії зламати ситуацію на свою користь не проглядається, уточнив Самусь.
"У них просто фізично немає таких можливостей, тому що вони надали нам дуже серйозну послугу, знищивши свою систему мобілізаційного розгортання. Це визнав навіть Путін. У своїй нещодавній промові він сказав, що "виявлено певні недоліки". Це означає системні складнощі та втрати. Щоби створити цю систему, їм потрібно вивести війну з гарячої фази, а потім приблизно 2-3 роки", – каже військовий експерт, полковник Сергій Грабський.
Положення Росії та перспективи України
Західні офіційні особи вже заявляли про те, що Росія також зіштовхується з виснаженням справних снарядів. Якщо на піку інтенсивності вогню навесні – влітку кількість ворожих пострілів сягала 70 тисяч на добу, то зараз цей показник у середньому становить 20 тисяч. Популярна теза – що росіяни мають величезні запаси снарядів ще радянських часів, але питання в тому, яка з них кількість придатних - непридатних.
"У нас нарощуватиметься виробництво боєприпасів – і радянських, і натовських, тоді як у Росії такої можливості немає. Їхні запаси артилерійських боєприпасів будуть падати. І це загрожує їм тим, що вони не зможуть підтримувати навіть таку ж інтенсивність вогню, як зараз", – вважає Самусь.
Як писало New York Times із посиланням на американську розвідку, Москва приблизно з кінця серпня почала купувати боєприпаси у Північної Кореї. А восени була інформація, що росіяни спустошують білоруські склади. Відсутність підтримки артилерії ускладнить агресору проведення як наступу, так і оборони. І це проблема, з якою, цілком імовірно, Кремль почне стикатися вже найближчими місяцями, якщо не знайде альтернативних способів поповнення та виробництва снарядів.
"Ми бачимо технічне виснаження Росії. Сучасних боєприпасів залишилося на кілька місяців війни. У них ще сотні тисяч радянських боєприпасів, але й вони поступово завершуються і стають непридатними до застосування. Вони здатні виробляти до 40 сучасних ракет на місяць, проте достатню кількість ракетно- артилерійського озброєння виготовити не можуть", – сказав Черняк.
Як би не розвивалися події, пріоритетами для Росії у військовій кампанії на 2023 рік (або, принаймні, на першу половину цього року) стане утримання сухопутного коридору в Крим через Запорізьку та Херсонську області, а також розширення окупованих земель Донбасу.
Для України на найближче майбутнє проглядаються два напрямки атак. Перше – це прорив на лінії Сватове - Кремінна у Луганській області, після якого йде оперативний простір відстанню приблизно 60 кілометрів. За поки що не підтвердженою інформацією, українські війська знаходяться прямо біля Кремінної.
Звільнення цих територій відкриває шлях до деокупації сєверодонецької агломерації, усієї північної частини області та у перспективі – вихід до Луганська. Розуміючи ризики, агресор зігнав на цю ділянку фронту величезне угруповання військ.
Другий пріоритетний напрямок для ЗСУ – це прорив до Мелітополя у Запорізькій області з виходом до Азовського моря. Тоді українська армія ставить під вогневий контроль весь Кримський перешийок навіть наявними ракетами HIMARS, створює умови для деокупації всієї Херсонської, Запорізької областей та навіть Криму. Цю загрозу росіяни також усвідомлюють, тому й зміцнюють свої позиції у Приазов'ї.
Ядерний удар, тимчасове припинення вогню, мирна угода та завершення війни
Якщо говорити про ймовірність застосування ядерної зброї – це ніяк не змінить баланс сил на фронті, але сильно погіршить становище самої Росії. Відповідь світової спільноти може виявитися дуже болісною, аж до конвенційних ударів по російських об'єктах, про що Москву напевно вже попередили. Можливо, тому стривоженість світових лідерів щодо ядерної риторики Путіна трохи зменшилась.
Що стосується припинення вогню – це зовсім невигідно Україні з тієї причини, що отриманий час Росія, напевно, використає для перегрупування власних військ. І потім вдарить із новою силою, як це було у 90-х роках у Чечні. Більше того, є ризик, що за цей час інтерес Заходу до бойових дій та їхня підтримка може послабшати, а Москва, користуючись нагодою, досягне часткового зняття санкцій. Тож навряд чи українське військово-політичне керівництво прийме цей сценарій.
"Миротворці" у західних країнах наполягають, що Путіна не можна "принижувати", йому потрібно дозволити "зберегти обличчя". Але перспектива мирного врегулювання поки що також не проглядається через різне бачення цілей і кінця війни. Москва прагне закріпити у себе більше території, ніж вона захопила на початок широкомасштабного вторгнення. Кремль дуже багато поставив на кону, щоби вийти з конфлікту, не досягнувши особливих успіхів. А Україна не готова йти на будь-які територіальні поступки – надто висока сплачена ціна.
Серед українських експертів та військових зберігається впевненість у тому, що наша країна може завершити конфлікт уже у 2023 році з переможним результатом, тобто з виходом на межі 1991 року. Проте західні аналітики скептичніші до цих прогнозів: мовляв, є ймовірність, що бойові дії зайдуть у глухий кут, з якого жодна зі сторін не зможе зробити рішучий ривок. Зі сценаріїв Bloomberg випливає, що війна може тривати до середини 2024 року, а її завершення у 2023 році передбачається лише в тому випадку, якщо Росія проведе у себе загальну мобілізацію та отримає фору.
"Якщо ми говоримо про те, що Москва не має засобів якось переламати ситуацію, то очевидно, що для Збройних сил цілком можливо деокупувати всю українську територію, включаючи Крим, наприклад, до кінця весни або до середини року. Це досить ймовірно, якщо ми говоримо про сценарії розвитку ситуації якраз на полі бою", – припустив Самусь і уточнив: на ці прогнози та сценарії впливає безліч інших зовнішніх чинників.
Це, зокрема, й ситуація у Росії. Чи скинуть Путіна чи, можливо, він наважиться піти сам? Чи буде в Москві бунт олігархів, які втрачають свої статки, чи їхній страх перед вождем переважить збитки? Чи почне раптом протестувати сам російський народ, чию країну вкидають у прірву хворі фантазії одного диктатора?
І другий важливий чинник: успіх і швидкість наших операцій прямо залежатиме від масштабів і темпів постачання іноземного озброєння. Захід поки що вагається передавати Україні більш серйозне наступальне та далекобійне озброєння, розповідаючи про страх перед ескалацією. Це, зокрема, стосується сучасних танків, ракет ATACMS та винищувачів. З іншого боку, передача Сполученими Штатами систем Patriot та заклики Білого дому до Німеччини передати нам бойові танки Leopard 2 може зрушити питання "табуйованої" зброї.
"Якщо ми говоримо про отримання достатньої кількості тактичної зброї, тоді можливі прориви та подальше звільнення наших територій. Але ситуація може кардинально змінитися, якщо нам передадуть більш далекобійні системи. Тоді війна переходить на територію супротивника. І в тому числі наявність таких систем дуже серйозно змінить їхні плани щодо застосування білоруського напряму", – каже Грабський.
Але якщо зразки та темпи поставок залишаться такими ж, як зараз – то чекати на стрімке просування наших військ на фронті, на жаль, не доводиться. Українська армія буде змушена зосереджуватися на тактичній глибині без серйозних проривів.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News