Чому досі не збудували Музей Майдану: інтерв'ю Ігоря Пошивайла

Що відбувається з меморіалом, які виставки відкриють до роковин і як змінилося сприйняття подій

21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи – річницю початку Помаранчевої революції та Революції Гідності. Вони змінили не лише політичний курс країни, а й саме українське суспільство.

Як стало відомо Vesti-ua.net, про це РБК-Україна в інтерв'ю розпитало т.в.о. генерального директора Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності Ігоря Пошивайла, як змінилося сприйняття Майдану за ці роки і чому досі не збудували музей.

Музей Майдану: чому досі не розпочалося будівництво

– У травні Володимир Зеленський підтримав законопроєкт, який розблокував будівництво Музею Майдану. Що з того часу вдалося зробити?

– Ми оновили меморіальний простір на Алеї Небесної Сотні біля Екуменічного храму Архистратига Михаїла та новомучеників українських УГКЦ. Це місце одразу утворилося після розстрілів 20 лютого 2014-го, куди небайдужі кияни приносили квіти для вшанування Небесної Сотні.

Відреставрували каплицю, дубовий хрест, бо за стільки років він був уже в критичному стані. Встановили меморіальну стелу з граніту з портретами героїв та з QR-кодами, за якими можна більше дізнатися про їхню біографію. Тому 21 листопада відкриваємо там оновлений простір.

До травня 2027-го плануємо експонувати меморіальну стелу з білого граніту, яка є елементом проєкту, що переміг на Міжнародному архітектурному конкурсі на Меморіал у 2018 році. Вона мала б стояти на Алеї Героїв Небесної Сотні, біля квіткового годинника, але ця територія досі арештована за клопотанням Офісу Генпрокурора через незавершені слідчі дії та відсутність вироків винним у розстрілах на Майдані.

Оскільки роботи можемо проводити тільки на не арештованих ділянках, то стелу встановимо поблизу Жовтневого, де має бути споруджений музей. У майбутньому будівля і стела створять єдиний меморіальний простір.

– Тобто поки не буде вироку винним у розстрілах, не буде музею?

– Важливо не плутати дві складові Національного меморіального музейного комплексу. Перша – це Меморіал Героїв Небесної Сотні, який має бути споруджений на колишній вулиці Інститутській – від перетину з Хрещатиком і до вулиці Ольгинської. Там, згідно з проєктом, мали бути гранітна стела, алея з лип та комеморативні місця біля каплиці.

Друга складова – будівля музею біля Жовтневого палацу. Ця територія не арештована. У 2021-му ми почали проєктування, але повномасштабне вторгнення зупинило його через брак фінансування. Втім, ухвалений закон нам дозволив використовувати матеріали, які вже були закуплені для будівництва.

– А що з самим будівництвом?

– Коштів у держбюджеті на це немає. У 2021-му році лише проєктні роботи оцінювали приблизно у 50 мільйонів гривень, а будівництво – близько мільярда гривень.

За проєктом німецьких архітекторів це має бути 6-поверхова будівля з простором на 27 тисяч квадратних метрів, із сучасною інфраструктурою та новими технологіями.

Ще до повномасштабної війни були певні маніпуляції щодо будівництва, які збурювали суспільство. Мовляв, якщо побудують музей і меморіал, то ця територія втратить автентичність, буде змінена і неможливо буде притягнути винних до відповідальності. Думаю, цей наратив генерували в РФ.

Щороку слідчі та Офіс генпрокурора звітують про виконану роботу, але судових рішень досі немає. Напевно, все ще є проросійські сили, які не зацікавлені в правді, затягують процес.

Потрібна судова реформа. Тільки вона може зробити українське судочинство швидким, ефективним, справедливим. На жаль, у контексті правосуддя ми досі живемо в Україні Януковича. Тому що однією з вимог Майдану була зміна судової системи. Вона так і не виконана.

– Як змінилася робота вашого меморіального комплексу з початком повномасштабної війни?

– Частина наших співробітників пішли добровольцями на фронт. Решта команди взялася за евакуацію колекцій, тому що була загроза знищення. Ще з літа 2021-го закордонні колеги закликали нас готуватися, тому що Музей Майдану перебуває у переліку інституцій, які мають бути ліквідовані у разі окупації Києва.

З перших днів великої війни ми з партнерами створили громадську ініціативу "Штаб порятунку спадщини", долучилися до евакуації колекцій та надання гуманітарної допомоги установам по всій Україні. Запустили серію експедицій, де документували пошкоджені об'єкти, збирали докази злочинів росіян проти української культури та ідентичності.

За цей час музейна колекція збільшилася майже вдвічі. Багато речей нам надсилають колеги з фронту. Нещодавно коменданти Помаранчевої революції передали унікальний архів свого штабу та подарували величезне фотопанно, яке там висіло. Також колекція поповнилася розписаною каскою Романа Ратушного, в якій він був на Майдані.

Багато зусиль ми спрямували на фандрайзингові кампанії, залучення партнерів, зокрема іноземних, щоб мати можливість функціонувати. Розуміємо, що кошти держбюджету зараз потрібні на перемогу, тому потрібно залучати благодійників і до процесу будівництва, адже не можемо просто чекати.

В Україні бракує сучасних і потужних майданчиків пам'яті. Немає поки що жодного музею, побудованого спеціально для цього. І наш Музей став би простором, у якому можна було б висвітлювати не лише події Майданів, а й значно ширше коло тем, пов'язаних із боротьбою українців за свободу.

Тому важливо, що після тривалої паузи ми перейшли до практичних кроків з реалізації майбутнього гідного простору пам'яті про наших героїв та створення сучасного майданчика, який буде не лише про травматичне минуле, а й про героїчне формування нашого майбутнього.

– Ви згадали, що в Україні бракує сучасних майданчиків комеморації. Як ви шукали підходи до збереження пам'яті про Майдан?

– До великої війни ми були ініціаторами створення Української коаліції пам'яті, намагалися об'єднати музеї та простори, які вивчають і впроваджують нові форми комеморації. Раніше це було не дуже розвинено в Україні. У нас були важливі майданчики – Бабин Яр, Музей Другої світової війни, Биківнянські могили, музей Голодомору, які потребували нової ідентичності та розвитку.

Але були виклики в методах висвітлення "складної історії" та створення наративів, які були б не чорно-білими і не стали елементами пропаганди, а могли б правдиво розповідати про ті події, залучаючи до цих музеїв ширше коло людей.

Ми вивчали іноземний досвід, щоб зрозуміти, як потрібно працювати з пам'яттю. Разом з Українським інститутом національної пам'яті свого часу їздили за кордон, вивчали, як діють подібні музеї в Європі та Сполучених Штатах.

Ми плідно співпрацювали також і з американськими колегами з Національного музею та меморіалу 11 вересня в Нью-Йорку, а також тамтешнім Меморіальним музеєм Голокосту. Іноземні фахівці були залучені до створення нашого Музею, ми разом розробляли концепт майбутньої експозиції, просторовий план тощо. Ми стали першими в Україні членами Міжнародної коаліції місць пам'яті та совісті – неурядової організації з Нью-Йорка.

13-та річниця Революції Гідності: які заходи заплановані

– Які виставки варто відвідати до річниці початку протестів на Майдані?

– У нашому інформаційно-виставковому центрі в Будинку профспілок постійно діє виставка "Назустріч свободі". У Галереї протестного мистецтва Музею Майдану 19 листопада відкрили нову виставку "Асамбляж свободи", приурочену до десятиліття музею.

Це наша спроба отрефлексувати пройдений шлях, виклики, здобутки та роль Музею Майдану у збереженні історичної пам'яті українського народу, зокрема щодо Революції Гідності.

А 21 листопада на майдані Незалежності презентуємо виставку "Майдан. Україна. Світ". Це 48 стендів про те, як світ відкриває для себе Україну через найуспішніші суспільно-політичні протести в новітній історії нашої держави: Революцію на граніті, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності.

Цю виставку готували у співпраці з інституціями за кордоном, які документували ті події. Зверталися до українських організацій у Європі, Сполучених Штатах, Австралії, Новій Зеландії, щоб вони надали свої архіви.

Також у нас є пересувні виставки в різних регіонах, які розповідають про майданівців – героїв російсько-української війни.

– З початку Революції Гідності вже минуло 13 років. Чи змінилися за цей час акценти у ваших виставках?

– Звісно, ми адаптуємо виставки: показуємо тяглість нашої боротьби, намагаємося порівняти досвід попередніх протестів із нинішньою війною. Позиціонуємо Героїв Небесної Сотні як перших героїв російсько-української війни, максимально відстежуємо долі майданівців.

Наприклад, у нас була виставка про Маркіяна Паславського – американця українського походження, ветерана Збройних Сил США. Він був мільйонером на Мангеттені, але все покинув і приїхав в Україну, де заснував свою справу.

Згодом підтримав Майдан, а потім добровольцем пішов у батальйон "Донбас". Загинув під Іловайськом. І таких історій у нас багато. Ми робили виставку про Оленівку та полонених, а ще про пошкоджені храми України, які стали ціллю для військових РФ. Цю виставку показували в США біля Капітолія, а сьогодні вона подорожує Канадою.

– Як іноземці реагують на Майдан з огляду на сьогоднішні події?

– Революція Гідності – це подія, яка потужно проявила Україну на світовій мапі. Тоді багато іноземців дізналися про нашу державу, почали цікавитися українською історією та ідентичністю. Але через корупційні скандали й нереалізовані вимоги Майдану ця зацікавленість з часом пішла на спад.

З початком повномасштабного вторгнення інтерес іноземців знову посилився. Події Майдану дають їм краще розуміння передумов цієї війни. Майдан став незворотною точкою в історичному розвитку України, коли українці чітко заявили, що повернення до нової імперії кремля, Радянського Союзу не буде. Після нього почалися потужні процеси декомунізації, а з 2022 року ще й дерусифікації.

Революція показала, що вектор розвитку українського суспільства абсолютно проєвропейський. Це стало тригерною точкою для режиму Путіна, і він застосував план Б. Бо спочатку планував підпорядкувати Україну через проросійську владу Януковича. Це був своєрідний білоруський сценарій: зробити Україну повністю підконтрольною умовно мирним шляхом.

Зацікавленість темою Майдану досі бачимо серед багатьох закордонних істориків: Тімоті Снайдера, Марсі Шор та інших. Мене запрошували багато разів до Великої Британії, Швеції, США з виступами, щоб зрозуміти, як протести в Україні 2013-14 років змінили геополітику. Також до повномасштабної війни до нас приїжджало багато студентів з Білорусі та Гонконгу, щоб вивчати наш досвід.

А три роки тому у Франкфурті нас запросили на виставку про архітектуру протестів. Там зібрали цікаву інформацію та експонати про найбільші протести за 200 років, які змінювали історичний хід у багатьох країнах. Події Майдану були інтегровані в цей проєкт як одна з центральних експозицій.

Переосмислення протестів: як Майдан сприймає молодь та його учасники

– Хто зараз основний відвідувач ваших виставок?

– Понад половина наших відвідувачів – це молодь: школярі, курсанти, студенти. У нас тісна співпраця з військовими установами. Є меморандум із Національним університетом оборони України – їхні курсанти беруть участь у наших програмах.

Також основна цільова аудиторія – активісти Майдану, родини Героїв Небесної Сотні. У нас є багато спільних проєктів. Ми надаємо наші ресурси, обладнання для освітніх програм, виставкових проєктів тим родинам і громадським організаціям, які розповідають про героїв.

Сьогодні діти для нас важлива аудиторія, бо вони мають перейняти цю естафету. А вони особливо гостро відчувають фальш. Тому ми вклали багато ресурсів, щоб у доступній формі розповідати підростаючому поколінню про Революцію Гідності.

Зокрема, створити комікс про Майдан, залучаючи молодь. Минулого року розробили з Алевтиною Кахідзе "Зшитки свободи". У нас є проєкт "Музей у валізі" – ходимо в школи й розповідаємо про події Майданів. Також у нас чимало освітніх програм для дітей, створили спеціальне відео з молоддю про Революцію Гідності.

– Чи помічаєте ви різницю в тому, як Майдан сприймає молодь та його очевидці?

– Для молоді це частина історії. Вона сприймає Майдан більш романтично. Зате деякі учасники та свідки тих подій відчувають певний сарказм і розчарування після Революції. Адже не всі вимоги Майдану вдалося реалізувати, не всі важливі реформи проведені, винних у злочинах проти громадян досі не покарали, політичний істеблішмент не став набагато прозорішим – бачимо корупційні скандали.

Тому старше покоління сприймає Майдан без глорифікації. Але їх усе ще турбує питання справедливості та значення тих подій для реальних змін у країні.

– Зараз вам доводиться стикатися з міфами про Майдан?

– Раніше фейки про Революцію Гідності генерувала не лише РФ, а й проросійські сили в Україні. Особливо за поребриком зловтішалися, коли на міжнародному архітектурному конкурсі на проєкт будівлі Музею Майдану у 2018-му перемогла німецька команда. Тоді російські медіа говорили, що: "фашисти будуватимуть у центрі Києва музей про переворот".

Російська пропаганда зводилася до одного – нівелювати найбільший в історії Європи всенародний демократичний мирний протест, його результати та героїв. Найбільшим міфом є те, що саме через Майдан почалася війна. Насправді якби не Майдан, то Україна могла б бути підкорена.

– Що змінив Майдан в українському суспільстві?

– Майдан став формою реакції українського суспільства на ту агресію, яку чинив проросійський уряд. Не можемо говорити лише про те, що Революція Гідності мала лише трагічні сторінки, завершилася розстрілами його героїв. Адже дуже багато позитивних історичних моментів було. На Майдані виникло зріле громадянське суспільство. Історики навіть говорять про завершення формування політичної нації.

Майдан став новим досвідом і основою для громадських ініціатив, які з початком війни перетворилися на добровольчі та волонтерські рухи.

Українці після Майдану повірили в себе, усвідомили, що можуть об'єднуватися, можуть перемагати. Цей досвід горизонтальної самоорганізації став вирішальним у час, коли проросійські політики роззброїли Україну – громадянське суспільство у формі добровольців, волонтерів та благодійників зупинило руський мір на сході України.

Тому досвід Майдану для молоді є вирішальним. І ті протести, які відбуваються сьогодні, коли громадяни намагаються контролювати дії політиків, є формою народовладдя, проявом особистого протесту проти несправедливості та можливістю зробити свій голос дієвим.

Обирайте перевірене — додайте Vesti-UA.net до обраного Google

Новини партнерів