Окрім президентів США і Росії, Дональда Трампа і Володимира Путіна, федеральний канцлер Німеччини зустрічатиме в цьому ганзейському місті ще й відомого президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, президента Південної Африки Джейкоба Зуму (щодо якого нині порушено близько 800 судових справ за звинуваченням у корупції), президента Бразилії Мішела Темера (який став об'єктом критики через перешкоджання діяльності судової влади, корупцію і створення кримінального угруповання), а також політичних важковаговиків із Саудівської Аравії і Китаю.
Девіз великого антикапіталістичного контрмітингу "Ласкаво просимо до пекла" на цьому тлі видається не таким вже й недоречним, адже це зібрання представників міжнародної політики справляє враження кімнати жахів.
Чого ж можна взагалі очікувати від саміту "двадцятки"?
Багато чого, якщо відштовхуватися від вимог, які пролунали з його оточення протягом останніх тижнів. Цей політичний клуб відчуває надмірне навантаження з огляду на очікування, що частково суперечать один одному:
– Профспілки, які об'єдналися в групу Labour 20, вимагають "альтернативної економічної моделі": на їхню думку, фіскальна політика має бути використана в якості стимулятора попиту, а бюджетні інвестиції повинні істотно зрости. Необхідно боротися з нерівністю, а також реалізувати принцип колективних переговорів і забезпечити "належний рівень мінімальних зарплат" у глобальних ланцюжках поставок.
– Організація громадянського суспільства під назвою Civil 20 бажає "зміни політики в сенсі справедливої глобалізації для всіх". Економічна модель, яка орієнтована виключно на зростання, породжує тих, хто програє, і нищить екологічні основи життя, віджила своє. Замість неї громадянське суспільство вимагає від політиків "Великої двадцятки" зупинити зростання нерівності між країнами і всередині них, боротися з причинами бідності і голоду, а також забезпечити рівноправність.
– Аналітичні центри країн "Великої двадцятки" під фірмовим знаком Think 20 хочуть "створення глобальної архітектоніки ефективного управління економікою, яка включала б у себе і ставила на міцну основу процес глобалізації і створила б рамкові умови для реалізації Порядку денного – 2030.
– У списку вимог спілок підприємців, що об'єдналися в Business 20, фігурують "відкрита і інклюзивна система торгівлі, а також використання можливостей, що надаються цифровими технологіями".
Малоймовірно, що клуб 19 найбільших економік плюс ЄС зможе пройтися по всьому списку цих бажань.
З одного боку, такому сценарію заважають деякі практичні моменти. Клуб не має власного секретаріату, щоразу його головуючі формують свої пріоритети, а деякі зі своїх обіцянок вершителі доль держав бажали б якомога швидше забути. До того ж під враженням від фінансової кризи 1990-х років в Азії
"Велика двадцятка" далеко відійшла від ідеї, покладеної в її основу – стабілізації світової економіки.
Глави держав та урядів взагалі зустрічаються лише з 2008 року, і відтоді обіцянки зростають у геометричній прогресії: прискорення зростання економіки, більш рішуча боротьба з нерівністю, амбітний Порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 року (з вимогами скорочення нерівності, добрих умов праці для всіх і захисту нашої планети) – все це лише маленькі поступки, і поки вони фігурують тільки на папері.
Який же сенс у цьому форумі, якщо все здебільшого лишається на папері?
По-перше, сьогодні дискусія про глобалізацію, її переможених і переможців важливіша, ніж будь-коли – не лише в колі "Великої двадцятки", а й в організаціях громадянського суспільства, об'єднаннях профспілок, підприємств і аналітичних центрів.
По-друге, на цих форумах присутні організації, здатні надіслати раціональні меседжі, зокрема, Міжнародна організація праці.
Наприклад, під час зустрічі міністрів з питань праці з Китаєм піднімалася тема прав людини в ланцюжках поставок, а з Саудівською Аравією – робочих місць для жінок і "гендерний розрив в оплаті праці", що хоча і не можна вважати проривом, але все ж є початком розмови.
І, нарешті, зростає значення холістичного підходу до глобальної політики: так, Федеральне міністерство фінансів Німеччини раптом зацікавилося Африкою, міністри сільського господарства посилаються на Порядок денний – 2030. А якщо політика прописана на папері, легше вимагати її здійснення від власного уряду – в тому числі й у Німеччині, тим більше напередодні майбутніх виборів до Бундестагу.
Навіть якщо "Велика двадцятка" в осяжному майбутньому не стане прогресивним і націленим на перетворення форумом, було б неправильно відмовитися від неї.
По-перше, можна лише сподіватися, що часом дещо маніакальний інтерес до "Великої двадцятці" як до "головного форуму міжнародного співробітництва з фінансових та економічних питань" (за висловом федерального уряду Німеччини) розбудить, нарешті, й ООН.
Якби новому генеральному секретарю Антоніо Гутьєрресу вдалося вирвати зі стану сонливості свою організацію, "Велика двадцятка", можливо, втратила б своє особливе значення, а дискусії навколо питання про майбутнє нашої планети велися б на основі принципу інклюзивності там, де і належить – в Організації Об'єднаних Націй.
По-друге, позитивним є об'єднання у взаємозалежні мережі профспілок, аналітичних центрів та громадянського суспільства і озвучування ними своїх вимог. У питанні формування альянсів тут ще багато належить зробити, тим більше що бізнес-лобі, як завжди, вже заручилося досить хорошими зв'язками.
Можна лише сподіватися на те, що в майбутньому головуючим у "Великій двадцятці" буде не так вже й легко відсунути на периферію уваги громадянське суспільство або незалежні профспілки, як це сталося, наприклад, під час головування Китаю.
Таким чином, саміт "Великої двадцятки" стане випробуванням на міцність для Гамбурга. Можливо, дискусія навколо G20 пробудить до життя мережі й ініціативи, які реально сприятимуть просуванню соціально-екологічних перетворень у нашому світі.
Час для цього настав.
Джерело: Томас Меттіг, eurointegration.com.ua
