Війна в Ірані прискорює регіональну дестабілізацію, підриває стратегічну злагодженість Сполучених Штатів та поглиблює глобальну фрагментацію. Але більш серйозний ефект має прискорення консолідації партнерства між Росією та Китаєм, що змінює півстоліття американської стратегії, пише колишній помічник Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй Джордан Райан в колонці для Toda Peace Institute.
Він нагадав, що багато десятиліть Сполучені Штати прагнули запобігти міцному союзу між Москвою та Пекіном.
"Сьогодні ця архітектура перебуває під серйозним тиском. Це не просто втрата тактичної переваги. Це відображає втрату цілісної системи для запобігання китайсько-російському союзу. Стратегія національної безпеки США від грудня 2025 року розглядає Китай та Росію ізольовано, не пропонуючи жодної стратегії, яка б дозволила їм триматися розділеними", - пише він.
Він пояснив, що війна в Ірані вигідна росіянам через збільшення цін на нафту:
"Несподіваний прибуток врятував російський військовий бюджет, забезпечивши Кремль капіталом, необхідним для підтримки військових операцій у Європі".
До того ж нестабільність на Близькому Сході оголила стратегічну вразливість до перебоїв у морських поставках Китаю. У відповідь Пекін прискорює свій перехід до безпечних наземних поставок енергії з Росії.
"Поглиблюючи конфронтацію з Іраном та одночасно знімаючи економічний тиск на Росію, Сполучені Штати активно прискорюють формування союзу, якому вони історично прагнули запобігти. Чим довше вони залишаються залученими до Близького Сходу, тим більше часу та простору мають Москва та Пекін для зміцнення свого партнерства. Вони розглядають свою співпрацю не як шлюб за розрахунком, а як нову модель відносин між великими державами, спрямовану на встановлення багатополярного порядку", - йдеться у статті.
Він радить Сполученим Штатам терміново переглянути свої стратегічні пріоритети. На його думку, поточна траєкторія полягає в об'єднанні російських ресурсів з китайським технологічним та промисловим потенціалом. А щоб змінити це, політики повинні прагнути до переговорного виходу з конфлікту на Близькому Сході для стабілізації світових енергетичних ринків, застосовувати "цілеспрямований економічний тиск для використання конкретних вузлів, де розходяться інтереси Росії та Китаю, та уточнити стратегічну позицію, спрямовану на запобігання консолідації китайсько-російського блоку".
Він додав, що питання вже полягає не в тому, чи формується ця відповідність, а в тому, "як далеко вона зайде, і чи її можна ще обмежити, перш ніж вона стане постійною".