Про те, з чим на саміт Трампа-Путіна 15 серпня виходять США, Росія і Україна, чому країна-агресор вже опинилася у виграші і які сценарії можливі після зустрічі – читайте в матеріалі РБК-Україна.
Дональд Трамп укотре довів, що будь-які спроби спрогнозувати його дії апріорі приречені на провал. Ще тиждень тому всі тільки й обговорювали наближення дедлайну 8 серпня і гадали, які саме санкції США введуть проти Росії за його порушення.
Через буквально кілька днів про санкції ніхто вже не згадує. У день дедлайну Трамп зробив крутий поворот і анонсував швидку зустріч із Путіним. І тепер усі обговорюють тільки саміт на Алясці: хто з чим туди приїде і чи не закінчиться все великою "зрадою" для України. Трамп із мінливого, але начебто все-таки "свого хлопця" знову перетворився ледь не на лиходія. І вже точно на того, від кого треба очікувати якоїсь пакості.
Паралельно в західних медіа нескінченним потоком ідуть різноманітні інсайди про те, що ж такого трапилося за лаштунками цими днями і чого варто очікувати в п'ятницю. Причому значна частина цієї інформації, як запевняють уже українські джерела РБК-Україна, має мало стосунку до реальності.
Утім, різні вкиди в ЗМІ – традиційний, просто класичний спосіб "формування позиції" перед будь-якими переговорами, перевірка на практиці реакції свого суспільства та інших країн на ті чи інші підходи.
Напередодні вирішальних днів перед самітом варто коротко окреслити ті самі "позиції" основних учасників процесу.
Позиція США
Незважаючи на велику кількість інсайдів, аналітичних текстів і заяв американського керівництва, реальна позиція Білого дому поки мало зрозуміла. Спочатку точно йшлося про ідеї якогось "обміну територіями" – про це публічно заявляли минулого тижня і Дональд Трамп, і Марко Рубіо.
Але що на що пропонується "поміняти" – незрозуміло. Теоретично можна було б допустити "вирівнювання кордону", тобто "обмін" шматочків Харківської та Сумської області, зайнятих росіянами, на неокуповану ними частину Донбасу. Навіть якщо відкинути будь-які моральні, законодавчі, суспільні, стратегічні, військові, практичні та інші міркування, такий "обмін" Україні був би банально невигідний. Але саме про цей варіант, навіть на рівні "інсайдів", не йдеться.
Ситуацію ускладнює і те, що спецпосланець Трампа Стів Віткофф, судячи з усього, дійсно неправильно зрозумів пропозиції, які йому озвучили в Кремлі (або зробив вигляд, що не зрозумів).
Про це можна судити навіть за риторикою українського керівництва. Ще в середу, після розмови з Трампом, Володимир Зеленський говорив про те, що Росія, схоже, стала більш налаштованою на перемир'я. Дійсно, на той момент передбачалося, що росіяни виклали на стіл опцію відходу із Запорізької та Херсонської областей – очевидний відкат від їхньої претензії на повну окупацію цих регіонів.
Але до суботи стало зрозуміло, що нікуди відходити росіяни не збираються – навпаки, пропонують, щоб Україна в односторонньому порядку вийшла з підконтрольного Донбасу – і Зеленський одразу заявив, що не бачить змін у російській позиції (оскільки в такому разі їх дійсно немає).
У те, що Віткофф елементарно міг помилитися або щось недозрозуміти, повірити легко. Слабке знання матчастини – притаманна риса нинішньої американської адміністрації. Якщо навіть віце-президент США Джей Ді Венс, розписуючи досягнення свого шефа, може переплутати Малайзію з Таїландом, то переплутати якісь українські області або їхні частини – взагалі елементарно.
Тим паче, що щонайменше частину оточення Трампа подібні "деталі" навряд чи сильно хвилюють у принципі. Їхня мета була і залишається незмінною – закінчити війну миром або хоча б твердим перемир'ям, умови ж суто вторинні. Нобелівська премія сама себе не вручить, а мирної угоди між Вірменією та Азербайджаном або "сізфаєра" між Камбоджею і Таїландом (або, за версією Венса, Малайзією) для цього недостатньо.
По ходу справи стало більш-менш зрозуміло, що зустріч на Алясці пройде у форматі сам-на-сам, без Зеленського (хоча варіант його залучення начебто все ще обговорюється). Очевидно, за нинішніх умов Путін не готовий опинитися з президентом України в одній кімнаті або навіть на одному заході – отже, і весь задум зустрічі з Трампом міг зірватися. Але у Вашингтоні і тут пішли Москві назустріч.
У будь-якому разі, добре, що саміт на Алясці не було призначено в режимі сьогодні на завтра – у адекватної частини соратників Трампа, українців і європейців ще кілька днів на те, щоб підготувати "свого хлопця" до виходу на ринг.
Позиція Росії
Водночас Москва вже може записувати те, що трапилося, собі в актив. По суті, не зробивши взагалі нічого, вона змогла уникнути анонсованих Трампом санкцій. При цьому продовжуючи наступ на Донбасі й обстріли як мінімум прифронтових міст.
Навіть саме місце проведення зустрічі – Аляска – для агресорів просто ідеальне. Гранично віддалена від Європи локація підкреслює: світові питання мають вирішувати США і Росія, якимось європейцям за столом місця немає. Повністю в дусі того, як сприймає світ Володимир Путін.
Крім того, історія Аляски, її продаж Російською імперією Америці, немов показує: кордони країн можуть змінюватися, і нічого страшного в цьому немає – знову ж таки в руслі світогляду Кремля.
І, звичайно, Путін отримує максимально зручний привід відразу зайти з козирів – з історичних питань. Можна не сумніватися, що лекцію про "російську Північ" Путіну вже підготували. А Трамп, як повідомляють американські ЗМІ, з незрозумілої причини зазвичай вислуховує розлогі монологи Путіна на історичні теми. Хоча нетерплячий американський президент часто перебиває навіть короткі запитання або ремарки від журналістів чи своїх підлеглих.
Завдання Кремля на цю зустріч максимально очевидне, низка пропагандистів навіть озвучує його прямим текстом американським же ЗМІ: показати, що головною перешкодою на шляху до миру (і до Нобелівки для Трампа) є не Москва, а Київ та Європа, яка підтримує українців. І вбити новий клин посеред Атлантичного океану – якраз тоді, коли Європа і США начебто знову почали знаходити спільну мову. І, ймовірно, зацікавити Трампа якимись перспективами "робити спільний бізнес" – те, що раніше пропонував Стів Віткоффу його візаві Кирило Дмитрієв.
Словом, зробити все, аби тільки не йти на припинення вогню. Путін добре розуміє, що це один із його головних козирів, і розіграти його по-справжньому можна тільки один раз. "Сізфаєр" сам по собі Москві в нинішніх умовах точно не потрібен. Зате дуже потрібен Трампу – адже його можна буде елементарно "продати" своїй аудиторії як грандіозний дипломатичний успіх. Мовляв, у цій "війні Байдена" щомісяця гинуло багато тисяч українців і росіян – а за Трампа (нехай і не відразу) гинути перестали. Чим не big deal?
Тому тактичне завдання Кремля не змінилося – максимально затягувати процес, підміняючи реальний мирний процес його імітацією, черговим "створенням умов" або "робочими групами". Як Москва вміє це робити, всі могли переконатися у 2015-2021 роках.
Позиція України
Нарешті, для України зараз настає чергова перевірка її суб'єктності. У будь-якому разі, про що б не домовилися на Алясці, імплементувати рішення доведеться тут, в Україні. І без волі українського керівництва жоден план реалізовано не буде.
Як заявив Зеленський у суботу, українські території просто так ніхто віддавати не буде. Будь-які "обміни" насправді теж виглядають вкрай сумнівно. Адже, по суті, пропонується "обмінювати" українські території на українські території. Як це може виглядати на практиці: українські війська добровільно збирають зброю, знімають синьо-жовті прапори з будівель, сідають на техніку і їдуть у тил, обганяючи на шляху колони цивільних біженців? Картинка виглядає фантасмагорично.
Цілком можливо, що до реального обговорення "обмінів" справа і не дійде. Адже навіть із плутаних і суперечливих заяв американського керівництва можна зробити висновок, що там почали схилятися до того, що фундамент для припинення вогню – це фактична лінія фронту. Це вже виглядає набагато адекватнішим сценарієм.
Для України зараз є три очевидні варіанти розвитку подій. Якщо, всупереч більшості очікувань, саміт на Алясці виявиться провальним, Трамп розлютиться й остаточно визначить Путіна як головну перешкоду до миру – варто нарешті чекати тих самих жорстких санкцій і зростання проблем у російській економіці.
Якщо саміт закінчиться, по суті, нічим – Путін подарує Трампу унікальну берестяну грамоту, той похвалиться своєю майстерністю гри в гольф, а питання миру в Україні відкладуть "до подальших консультацій" – значить, війна й далі триватиме своєю чергою.
Нарешті, якщо Трамп усе ж таки виявиться зачарований антихаризмою Путіна і знову почне викручувати руки Україні – то такий сценарій усі вже, в принципі, проходили півроку тому, після скандалу в Овальному кабінеті. З тією поправкою, що зараз навіть найбільш антиукраїнські елементи в Білому домі, на кшталт Джей Ді Венса, вже не відкидають варіант продажу зброї Україні за європейські гроші. А сама Європа за ці півроку все-таки помітно розворушилася – хоч і не настільки, як сама собі обіцяла в березні.
Але, оскільки всі мають справу з Дональдом Трампом, через кілька днів на столі можуть опинитися й інші, абсолютно непередбачувані сценарії.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →