Сучасний Євфрат сформувався близько 1,6 млн років тому в результаті злиття двох стародавніх річок, які раніше текли іншими руслами. Їхня історія допомагає зрозуміти, як змінювався ландшафт Західної Азії.
Як пише Futura-sciences.com, дослідження дозволило вченим відтворити історію формування Євфрату. Справа в тому, що тривалий час геологи не могли точно встановити, звідки з’явилася річка і куди прямували її стародавні течії.
Дослідники з’ясували, що сучасний Євфрат виник у результаті об’єднання двох самостійних річок – Ппалео-Карасу та Палео-Мурата. Мільйони років тому вони протікали територіями сучасної Туреччини та Сирії й впадали в Середземне море.
У той період регіон виглядав зовсім інакше. Близько 5–6 млн років тому Середземне море переживало так звану кризу солоності, під час якої через тектонічні процеси більша частина морського басейну практично пересохла.
Приблизно 5,33 млн років тому море знову наповнилося водою, затопивши стародавні річкові русла та покривши відкладення, які зберегли сліди водних потоків, що існували раніше.
Щоб відтворити їхню історію, вчені дослідили стародавні річкові відкладення біля узбережжя Лівану та порівняли їх з аналогічними знахідками на території сучасної Туреччини. Це дозволило простежити шляхи зниклих річок і встановити, як змінювалися їхні русла.
Чому річки змінили напрямок
Важливу роль у формуванні Євфрату відіграли тектонічні процеси. Близько 3,6 млн років тому гороутворення, рухи вздовж розломів і землетруси почали поступово змінювати напрямок стародавніх річок.
Спочатку нове русло сформувалося біля Палео-Мурата. Приблизно через 800 тис. років зміни торкнулися й Палео-Карасу. Після кількох подібних перетворень два водні потоки зрештою об’єдналися й попрямували на південний схід, у бік Перської затоки.
Таким чином, сучасний Євфрат у його звичному вигляді сформувався приблизно 1,6 млн років тому.
Дослідники також оцінили розміри стародавніх водних потоків. Згідно з моделюванням перенесення осадових порід, палео-Карасу до злиття з іншою річкою могла бути навіть більшою за сучасний Ніл.
На думку провідного автора дослідження, геолога Ендрю Мадофа, без змін русел стародавніх річок та їхнього подальшого злиття регіон міг би виглядати зовсім інакше. Вчені не виключають, що формування Євфрату вплинуло на доступність водних ресурсів та умови проживання тварин, які мігрували з Африки через Левант.
Дослідження показує, наскільки сильно тектонічні процеси та зміни річкових систем здатні перетворювати поверхню Землі. Мадоф зазначив, що річки мають далекосяжний вплив, формуючи ландшафти, цивілізації та, можливо, саме життя:
