У найглибших частинах океану, нижче за 4 000 метрів, поєднання високого тиску і низької температури створює умови, за яких розчиняється карбонат кальцію - матеріал, який морські тварини використовують для виготовлення своїх раковин.
Ця зона відома як глибина компенсації карбонату - і вона розширюється, пише LiveScience.
Це контрастує з широко обговорюваним закисленням поверхневих вод океану через поглинання океаном вуглекислого газу від спалювання викопного палива.
Але ці два явища пов'язані: через підвищення концентрації вуглекислого газу в океані його pH знижується (стає кислішим), а глибоководна ділянка, в якій розчиняється карбонат кальцію, збільшується від морського дна вгору.
Перехідна зона, в якій карбонат кальцію стає дедалі хімічно нестабільнішим і починає розчинятися, називається лізокліном. Оскільки морське дно океану відносно плоске, навіть підйом лізокліну на кілька метрів може швидко призвести до утворення великих недонасичених (кислих) областей.
Наші дослідження показали, що ця зона вже піднялася майже на 100 метрів з доіндустріальних часів і, ймовірно, підніметься ще на кілька сотень метрів у цьому столітті.
Мільйони квадратних кілометрів морського дна потенційно піддадуться швидкому переходу, внаслідок якого вапняні відкладення стануть хімічно нестабільними та розчиняться.
Розширення меж
Верхня межа зони переходу лізокліну відома як глибина насичення кальцитом, вище якої відкладення морського дна багаті на карбонат кальцію, а океанська вода перенасичена ним. Глибина компенсації кальциту є її нижньою межею, нижче за яку відкладення морського дна містять мало або зовсім не містять карбонатних мінералів.
Площа нижче глибини компенсації кальциту сильно різниться в різних секторах океанів. Вона вже займає близько 41% світового океану. Після промислової революції ця зона піднялася у всіх частинах океану, варіюючись від майже нульового підйому в західній частині Індійського океану до більш ніж 300 м у північно-західній частині Атлантичного океану.
Якщо глибина компенсації кальциту збільшиться ще на 300 м, площа морського дна під нею збільшиться на 10% і становитиме 51% світового океану.
Окремі місця проживання
Уперше нещодавнє дослідження показало, що глибина компенсації кальциту є біологічною межею з окремими місцями проживання вище і нижче неї. У північно-східній частині Тихого океану найпоширенішими організмами морського дна вище за глибину компенсації кальциту є м'які корали, офіури, мідії, морські равлики, хітони та моховинки, всі з яких мають кальциновані раковини або скелети.
Однак нижче глибини компенсації кальциту більш поширені морські анемони, морські огірки та восьминоги. Це недонасичене (більш кисле) середовище проживання вже обмежує життя на 141 мільйонів квадратних кілометрів океану і може розширитися ще на 35 мільйонів кв. км, якщо глибина компенсації кальциту збільшиться на 300 метрів.
Крім розширення глибини компенсації кальциту, частини океану в низьких широтах втрачають види, оскільки вода стає занадто теплою, а рівень кисню знижується, що також зумовлено зміною клімату.
Таким чином, найбільш придатний для життя простір проживання морських видів скорочується знизу (збільшення глибини компенсації кальциту) і зверху (потепління).
Найбільше постраждали острівні держави
Виняткові економічні зони деяких країн постраждають більше, ніж інших. Як правило, океанічні та острівні держави втрачають більше, тоді як країни з великими континентальними шельфами втрачають пропорційно менше.
З глобального погляду примітно, що вже 41% глибоководних морів фактично кислі, що половина може стати такою до кінця століття, і що перше дослідження, яке показує його вплив на морське життя, було опубліковано тільки минулого року.